Звенигород: як на Львівщині руйнують літописне городище ХІІ століття

29854781
Фото: mapio.net

У Звенигороді Пустомитівського району, на місці літописного городища, ПАТ «Львівгаз» без погодження почало проводити земляні роботи і прокладати газопровід, руйнуючи унікальну археологічну пам’ятку ХІІ століття. На поверхні опинилися елементи давнього боярського поселення. Науковці б’ють на сполох.

Місто заснував нащадок князя Ярослава Мудрого

«На сьогоднішній день є відомим і доведеним фактом, що місто Звенигород, яке згадується досить часто у давньоруських літописах, знаходилося на території сучасного села Звенигород Пустомитівського району. Це місто разом із Перемишлем і Теребовлею було однією з найдавніших княжих столиць на Українському Прикарпатті», – розповіла доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу археології Інституту ім. І.Крип’якевича НАН України Віра Гупало.

Вперше про Звенигород згадують у «Повісті временних літ» та Іпатіївському літописі, коли розповідають про повернення Ярополка Ізяславовича із Польщі 1087 році. Саме на підході до міста, згідно з літописом, Ярополка і вбили.

«Заснував Звенигород правнук Ярослава Мудрого у другій половині ХІ століття, а його спадкоємець – син Володимирко у другій чверті ХІІ століття розбудував місто і воно за його правління досягло максимального розвитку. На початку зими 1241 року Звенигород оточили війська хана Батия і знищили місто. Проте знання, яким був зовнішній вигляд міста, його просторова організація тощо, дають нам матеріали археологічних розкопок. Ці дослідження розпочалися ще у другій половині ХІХ століття, але найбільш масштабні роботи проводилися з 1953 по 1994 рік», – продовжує Віра Гупало.

Звенигород мав дуже своєрідну структуру порівняно з іншими прикарпатськими містами.

«Його просторова організація була дуже близька до Волинських міст. Тобто основана частина – дитинець і укріплений посад знаходилися на високому пагорбі, на нижчих ділянках прилягали пригороди, а також були острівні ділянки у межах багнистої долини. Там розміщувалися монастирі і монастирські села.  130 гектарів – це загальна площа міста за Володимирка. Найбільші археологічні досягнення відбувалися 1981 році, коли на північній околиці пригорода було знайдено релікти дерев’яної забудови», – розповідає археолог.

За словами пані Віри, археологи відкрили рештки дуже щільної забудови у вигляді мостової, мощеної деревом – це була центральна магістральна лінія.

«Обабіч мостової знаходилися оточені парканами двори, в межах яких знаходилися будинки зі зрубу, які збереглися на висоту двох-трьох зрубів. Це були житлові будинки, часто двоповерхові, з підсінням, а також господарські будівлі тощо. Огляд археологічних досліджень дав підстави вважати, що тут знаходився щільно забудований боярський квартал. А ті ремісничі майстерні виготовляли надзвичайно цікаві і цінні речі, зокрема із дорогоцінних металів, які йшли на потреби не лише внутрішнього ринку, а й зовнішнього», – каже Віра Гупало.

Вона пояснила, що завдяки тому, що дерев’яні релікти залягали у торфовому грунті, збереглася велика кількість предметів, виготовлених з органічної сировини. Саме у Звенигороді була вперше в Україні відкрита дерев’яна забудова на такій великій площі. І тут є рештки цих дерев’яних предметів, а також посуд, вироби зі шкіри, берести тощо.

«Властиво ця велика площа щільної забудови, насиченість культурного шару артефактами служила підставою для того, щоби усю цю територію виділити у пам’ятку національного значення. І Звенигород отримав цей статус 2009 року», – пояснює археолог.

Відтак, завдяки усім здобутим науковцям матеріалам постало питання про створення у звенигородці істерико-культурного заповідника.

Новий проект

Минулої п’ятниці сталося несанкціоноване втручання саме там, де була виявлена щільна садибна забудова боярського кварталу. Досі ця ділянка залишалася законсервована. Як пояснила пані Віра, було досить зняти півметра грунту, щоб наштовхнутися на елементи унікальних дерев’яних забудов княжої доби. Майже тисячолітні колоди опинилися на поверхні.

«1241 року ханом Батиєм було перше знищення Звенигорода. Незважаючи на те, що за радянських часів полюбляли практику у подібних місцях зводити якісь ферми, свинарники, стайні тощо, але Звенигород якось пережив цю навалу, не без втрат, але завдяки будівництву і святкуванню 900-ліття першої згадки, вдалося провести археологічні дослідження, які дали нам можливість говорити про те, що там є. І якось рік тому ми повернули з небуття ідею Ігоря Свєшнікова, який ще наприкінці 80-их років минулого століття думав про створення заповідника», – каже молодший науковий співробітник НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України Наталія Войцещук.

За її словами, перший щабель зі створення заповідника вже пройдено, і зараз відповідні документи готуються департаментом архітектури і розвитку міст обування ЛОДА, щоб подати їх у Кабінет Міністрів для розгляду.

«Ще торік ми обдумували дуже цікавий проект, як зробити пам’ятку туристичним об’єктом і при цьому законсервувати її. Йдеться про програму адаптації культурних об’єктів під туристичні потреби. Ми написали проект і отримали кошти. Думаю, що десь з осені почнеться робота над цим парком», – пояснила пані Наталія.

Проект передбачає створення відпочинкової зони і консервацію об’єкта. А на 22 липня запланована презентація парку. Крім того, були виділені кошти на ремонт приміщення музею у Звенигороді, де має відбутися виставка «Повернення столиці з небуття». І коли пані Войцещук прямувала на зустріч з фотографами для роботи над майбутньою виставкою, то дорогою виявила працівників газової служби, які ковшами розривали культурний шар, вигортаючи на поверхню цінні артефакти.

«Не питаючи, пройшлася бульдозером і викопали траншею. Виконроб, який був на місці, зробив вигляд, що вони нічого не бачать. Усі спроби діалогу і досягнення бодай якось компромісу були зведені нанівець. Вони вважають, що чинять правильно, бо мають велику місію – газифікувати населення», – розповіла археолог.

Саме пошкодження має площу близько 40 кв м. Довжина траншеє десь 100 метрів і ширина 30-40 см, глибина 1,30 метра.

«Специфіка пам’яток археології полягає в тому, що, копаючи чи досліджуючи, ти знищуєш культурний шар. Тобто без розкриття ти не виявиш, що там є під землею. Тому будь-яке втручання без участі науковців – це незворотна втрата ділянки пам’ятки», – пояснив директор НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України Олег Осаульчук.

Тепер науковці можуть лише здогадуватися, покладаючись на минулі дослідження, якою була забудова у місці, де газова служба попрацювала ковшем бульдозера.

На кому відповідальність

«Будь-які роботи на пам’ятці археології мають дуже чіткий законодавчий механізм. Отже, перш за все є Закон про охорону культурної спадщини, де чітко сказано, що будь-які земляні роботи на пам’ятках археології національного значення повинні бути погоджені з Міністерством культури України і потрібно отримати дозвіл на проведення земляних робіт від міністерства. Дозвіл Мінкульт видає тільки за умови, що є угода з археологами на проведення археологічних досліджень. Тобто відповідальність за ці дії повністю несе виконавець робіт. Проектна організація і виконавець робіт повинні знати, що існує законодавство України, якого треба дотримуватися. Згідно із чинним законодавством, вони повинні знати, що це пам’ятка археології національного значення і ці попередні погодження треба було пройти. Відповідно у нас немає інформації про наявність таких погоджень і дозволів, тому що археологи були відсутні, а це вже перша ознака того, що погоджень і дозволів та такі роботи нема», – каже директор ПП «Белзький мур», доцент НУ «Львівська політехніка» Василь Петрик.

Він зазначив, що подібні порушення тягнуться за собою і кримінальну, і адміністративну відповідальність

«Зрозуміло, що якщо це робить приватна особа, то він міг про це не знати і не чути. Але така організація, як ПАТ «Львівгаз», яка проводить земляні роботи на багатьох територіях, очевидно, володіє інформацією. Оскільки вони проігнорували вимоги українського законодавства, вони є порушниками закону», – пояснив пан Петрик.

За його словами, виконавець робіт зобов’язаний їх зупинити, повідомити про це органи охорони культурної спадщини про виявлення решток на території пам’ятки археології, а відтак, власним коштом провести археологічні дослідження, щоб встановити, що було зруйновано і які втрати завдано.

«На території Львівської області є кілька пам’яток археології національного значення, але тільки окремі з них пов’язані з тими містами, які мають для нас величезне історичне значення. Ми маємо городище Високий Замок у Львові, котре, на превеликий жаль, усіма забуте. Ми маємо городище у Белзі, де існує історико-архітектурний заповідник і маємо городище в Звенигороді – княжій столиці, яке є не просто історичним об’єктом чи пам’яткою археології. Для мене як для архітектора, громадянина – це засоби нашої національної безпеки, стратегічні об’єкти, котрі будують нашу українську ідентичність, це та платформа, база, на якій ми будуємо нашу українську державність. Це об’єкти, котрі для нас є величезними символами. Ми зобов’язані берегти славу Володимирового тризуба, і саме на цих об’єктах ми можемо показати початки нашої української державності. Тобто для нас дослідження цих об’єктів є елементом стратегічним у плані державної безпеки. Тому держава повинна берегти ці об’єкти і не допускати будь-яких порушень, які можуть призвести до знищення. Думаю, що такий прецедент отримає належну відповідь від державних органів, від ЛОДА, прокуратури тощо. Тобто вони всі повинні вчинити певні дії, зокрема Міністерство культури дати припис і зупинити будь-які земляні роботи. Думаю, що виконавці зважать на це», – наголосив Василь Петрик.

Натомість Олег Осаульчук сумнівається, що земляні роботи – усього лише «прикра помилка».

«З мого величезного досвіду скажу, що я не вірю, що Львівгаз не знав про можливі наслідки робіт на об’єктах культурної спадщини. Є купа нормативних документів, крім закону про охорону культурної спадщини, які зобов’язують проектанта враховувати всі ризики під час проектування таких об’єктів. Є специфіка таких маленьких газопроводів – там документація спрощена, але вимоги до проектної документації, зокрема визначення класу наслідків для об’єктів культурної спадщини, ніхто не скасовував.

Науковці в один голос твердять, що подібне ставлення до артефактів призводить до втрати інформації про історичний контекст на тій чи іншій території.

«Це стосується і Львова, і області, тим більше, що охороною закону в нас охоплено не надто багато пам’яток. У Львівській області всього лише 488, які внесених до державного реєстру. Це мізер. Рятівна археологічна служба за 10 років своїх досліджень має понад 3 тисячі об’єктів археології, які б пасувало охороняти. Ця ситуація зі Звенигородом показує у певній мірі колапс нашої системи охорони культурної спадщини», – каже Олег Осаульчук.

Натомість Василь Петрик переконаний, якби саме зараз не виникла ініціатива створення заповідника, цілком ймовірно, про земляні роботи ніхто б навіть не дізнався.

Оксана ДУДАР

Фото Микити ПЕЧЕНИКА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: