дивись.info

Як ми пам’ятаємо Другу світову. У Львові презентували документальний фільм «Де-факто»

Як ми пам’ятаємо Другу світову. У Львові презентували документальний фільм «Де-факто»
Фото: 112 Україна

У червні у Львові презентували документальний фільм «Де-факто». Стрічку знімали у Львові у 2016-2017 рр. Це результат співпраці між мисткинею Єкатериною Шапіро-Обермаєр та історикинею Александрою Вахтер у рамках проекту «Львів. Музей війни».

Фільм «Де-факто» — наша пам’ять

Авторки з Австрії у документальній картині розповідають про поводження з історією та її переосмислення у суспільстві «пост-факту». Сам фільм знятий на зразок календаря. Одна за одною тут змінюються пам’ятні дати: День пам’яті та примирення, вшанування жертв Голокосту, річниця заснування дивізії СС «Галичина» та інші. Фільм показує низку різних політичних, соціальних та етнічних груп Львова, які відзначають і вшановують різні події Другої світової війни. Це — знайомі нам усім акції вшанування за участі чиновників, ветеранів, представників духовенства біля пам’ятників чи меморіалів.

Наголос у фільмі зроблено на формальній мові та перформативності цих щорічних ритуалів. Незважаючи на всю серйозність історичних подій, які вшановуються, накладання різних смислових шарів іноді веде до ненавмисних комічних ефектів.

Своїми враженнями від стрічки, а також думками на рахунок формалізованих заходів, які ніби і присвячені пам’яті жертв війни, репресій, але насправді перетворюються на виголошення політичних гасел або банальне нарікання на теперішню владу, поділилися міські історики.

Ігор Дерев’яний, заступник директора музею «Територія терору», історик

Ми бачили, що люди насправді мало що пам’ятають. Створюються пам’яттєві симулякри, що демонструє, наприклад, жінка, котра всім повідомляє, що лише завдяки Богородиці війська перемогли у Великій вітчизняній війні. Або кумедні були молодики, котрі виступали за тверезість. Вони насправді брали елементи з історії — рух за тверезу Галичину бере початок з кампаній ОУН. Але біг — це інструмент, який вони беруть із практик сучасного світу.

Ігор Дерев’яний. Фото: Фотографії старого Львова

Сьогодні люди дуже мало пам’ятають про події минулого. На жаль, музеї залишаються інституціями, які надають трактування подій. Це виховні заклади. Це наше радянське минуле. Виходить, що держава забирає право у батьків виховувати своїх дітей. Можливо, у цій ситуації йде мова про надання більшої освіти для широких верств населення. У нас залишається радянська парадигма — ми підтасовуємо факти під певні ідеї. Ідеї змінилися, як і персоналії, а методологія залишилася.

Крім того, сьогодні немає інформації про конкретних людей, про їх досвід у ті часи. Бо історія — це, по суті, досвід людей. І тут ми маємо своєрідну пастку, як на мою думку. Кожна людина тримається свого власного досвіду, так само групи також тримаються досвіду. Досвід минулого — це те, в чому ми впевнені, але під різними кутами. І тому виходить так, що цей інформаційний посил вертає нас до минулого, а з іншого боку закриває для нас майбутнє, тому що нас не вчать аналізувати сьогодення для того, щоби будувати майбутнє.

Ми бачимо однакові помпезні заходи з однаковою архітектурою та однаковою постановкою. Є чільне місце, яке займають по черзі чинні особи і вони промовляють пафосні фрази. Єдиний момент у фільмі, який різнився з іншими, це Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, 27 січня, де один з представників громади зачитав власний вірш. Хоча вірш досить суперечливий, бо з одного боку там про віктивність, а з іншого — там йде мова про парадигму героїзму. Але це героїзм через віктивність, через страждання. Це теж важливий момент. Представити жертву як слабку особистість через її певний досвід — цього не існує у таких заходах вшанування пам’яті. Це радянський прийом, який існував, коли героєм може бути тільки мертвий, інакше він ще не герой. Це наслідок радянського минулого. Навіть з іншого боку є певний симулякр, коли на день перемоги люди ходять з портретами дідусів, в основному це російські практики, і це не портрети дідусів. Це створення певного продукту, який за своєю формою може нагадувати реальний досвід реальних людей. Але для того, щоби бачити ці всі речі, розуміти, що є правильно, а що ні, треба перебирати багато інформації.

Чи є показові заходи реальною пам’яттю про реальну людину? Важливо відкривати досвід конкретних людей, з конкретними іменами, портерами і бачити не лише якийсь окремий період, а додавати інші моменти.

Хочу наголосити ще на одному. Питання зважування кількості жертв виглядає дуже цинічно. Яку мету ми переслідуємо, говорячи про це? Вразити? Цифри, масштабність це все вражає співрозмовника. І люди, які виголошують таку інформацію, намагаються вразити. Та за масштабністю ми просто не бачимо звичайних людей і в тому є великий негатив. Це відбувається дуже часто у нашому місті на круглих столах, коли йде мова про цифри, змагання у цифрах, але за ними ми маємо людей. За тисячами є тисячі людських доль.

Андрій Усач, історик

Поведінка людей на таких заходах дуже схожа. Ці місця притягують багато людей, але вони приходять не згадати своїх батьків, дідів. Вони виходять, щоби показати свою політичну позицію, в цьому, очевидно, основна проблема. Нічого нового у Львові не виросте, поки ці дні і місця пам’яті будуть використовуватися для того, щоби виголошувати політичні гасла.

Андрій Усач, історик

Ми можемо навіть не бачити обличь, але точно будемо знати, хто і де стоїть. Ми знаємо, де стоять всечесні отці, де чиновники, бо так було завжди і ми звикли.

Очевидно, що неможливо показувати ситуацію через цифру, а з іншого боку неможливо порівнювати, бо в Україні змінилося кілька режимів і одна і та сама людина могла бути жертвою різних режимів. Єврей, якого німці насильно виганяли на територію Західної України, а потім його заарештовують і відправляють у табір. Чия він жертва? На чий рахунок ми цю жертву поставимо: нацистський чи радянський? Коли ми говоримо про Україну, більшість жертв є такими. Тому. На мою думку, варто відходити від такого трактування і подачі історичної інформації.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...