дивись.info

Операція «Райан-2»: ветерани розшукали в Афганістані волинянина, який 30 років тому потрапив у полон

Операція «Райан-2»: ветерани розшукали в Афганістані волинянина, який 30 років тому потрапив у полон

На території Афганістану завершився головний етап безпрецедентної за роки незалежності України пошуково-рятувальної місії нашого земляка з Волині. Організували її ветерани «афганці», АТО, і просто небайдужі люди.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомив речник ГПУ Андрій Лисенко.

Далі оригінальний текст звіту від учасників пошукової команди, отриманий сьогодні звідти:

«… прапорщик Бєлокуров Ігор Вікторович, 1963 року народження.

Родом з Волині, Любешевський район, село Велика Глуша.

Воював в Афганістані, в окремому десантно-штурмовому батальйоні 70-ої окремої мотострілецької бригади 40-ї Загальновійськової армії ТуркВО, що дислокувався у місті Кандагар…

9 квітня 1988 року під час ведення бойових дій під Кандагаром прапорщик Бєлокуров зник безвісті… Йшов вивід військ СРСР з Афганістану, точились запеклі бої, тому особливо його ніхто і не розшукував…

В березні 2018 року команда «чорних археологів», зав’язаних, судячи з усього, на міжнародний злочинний синдикат, що спеціалізується на антикваріаті, випадково натрапила на афганця, що типово не схожий на своїх співвітчизників (має своєрідний тип обличчя, що цілком нагадує східно-слов’янський типаж, рудувате волосся голови та бороди, блакитні очі)…

Він представився АМРУДДИНОМ, сказав два слова, що нагадували українські: «Волин» та «колодяз»…

Своїх родичів він нікого не пам’ятає, не пам’ятає нічого зі свого дитинства, пам’ятає себе лише з того часу, як почав воювати з талібами у складі підрозділів об’єднаних Сил Північного Альянсу.

Коли в Інеті промайнула звістка про такого афганця, група громадських активистів-волонтерів з Шевченківської районної (у м. Києві) спілки ветеранів Афганістану, котрі пройшли пекельні випробування вогнем в Афганістані та в АТО, служили та воювали усі разом у 5-ій батальйонній тактичній групі 81-ої окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, вирішили допомогти колишньому радянському прапорщику, уродженцю України повернутися врешті-решт додому.

Група в складі полковника запасу Чуйка О. А. (ветеран Афгану та учасник АТО, перший комбат 5-ої БТГр), заступника Голови правління Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану та АТО, він же – голова Шевченківської районної у м. Києві спілки ветеранів Афганістану «Місія») Денисова О. В. (ветерана Афганістану та учасника АТО), та учасника АТО підполковника запасу Чуйка А. А., вирішила перейнятись проблемою повернення колишнього бранця на рідну Неньку-Україну…

За порадою та по допомогу звернулись до перевіреного та досвідченого старшого товариша, побратима Куніцина С. В. Він допоміг з організацією, плануванням та, головне – з фінансуванням пошукової місії, що отримала назву план «Райан-2»…по аналогії..

Волонтерську пошукову групу назвали «Пернач», старовинний символ влади полковника у козацькій Україні…

Після благословення та фінансування «Пернач» перейшов до справи…

В Одесі відбулась ділова зустріч з повноважними та авторитетними представниками афганської діаспори в Україні, котрі мають впливи безпосередньо на території Ісламської Республіки Афганістан, а саме: Хашматуллою Бехрузом та Халедом Касімі…

Під час перемовин була досягнута домовленість про співпрацю, під час реалізації зухвалого плану «Райан-2».

Халед Касімі викликався бути основним розвідником групи «Пернач», позаяк має родичів, друзів та знайомих саме на Півночі Афганістану, де саме і знаходився аманат (заручник, арабськ.) Амруддин, він же, ймовірно – Ігор Бєлокуров…

Почались пошуки аманата по всій Півночі Афганістану, дервіші (кочівники-проповідники, професійні мандрівники та шпигуни, за сумісництвом), які працювали на Халеда, прочесали 22 стоянки туркменських племен вздовж річки Амудар’ї, у пошуках Амруддина…

Пошук охопив величезні райони воюючої країни, розміром 300х600 кілометрів, тобто 18 000 кв.км.

Врешті-решт пошук дав результати і аманат був знайдений…

Тим часом група «Пернач» діяла і на території України, Чуйко О.А. та Денисов О.В. приїхали в село Велика Глуша, де колись мешкав прапорщик Бєлокуров І.В., де їм дієво допомогла місцева активістка та журналістка Еля Коротинська…

В селі Велика Глуша відбулась зустріч з мамою Бєлокурова та його рідними, записане відеозвернення до Амруддина (прапорщика Бєлокурова І.В,?), яке негайно було надіслане через Інтернет в Афганістан Халеду Касімі…

Халед Касімі, не зважаючи на ризики та виклики (Амруддин живе в районі, де оперують загони ІДІЛ) дістався до аманата та показав відеозвернення мами та родичів…

З цього моменту почалась напружена праця групи «Пернач» щодо підготовки безпосереднього візиту до Ісламськкої Республіки Афганістан…

Полковник Чуйко О.А разом з головою Ірпінської міжрегіональної спілки ветеранів Афганістану та учасників АТО Панасюком І. В. відбули до Республіки Казахстан, міста Алмати, де зустрілись з ветеранами-афганцями Республіки Казахстан, які традиційно мають серйозні впливи на Півночі Афганістану, отримали від них дорадчо-консультативну допомогу, та заручились їхньою підтримкою.

Весь технічний супровід (комп’ютерна комунікація, зв’язок, програмне забезпечення, навігація, тощо) організувала Лукова-Чуйко Н. В., доцент кафедри КНУ ім. Шевченка, кафедра кібербезпеки.

Консультування з точки зору психіатрії, психології та психотерапії взяла на себе старший ординатор клініки психіатрії Головного військового клінічного шпиталю МОУ капітан медслужби Черненко І. О.

Після підготовчого періоду група «Пернач» дуже непросто (за підтримки парламентарів й представників МЗС та КМУ) відкрила візи в амбасаді посольства ІРА в Україні, після чого придбала авіаквітки до міста Мазарі-Шаріф, столицю провінції Балх…

Переліт був складним та виснажливим, погода не балувала, на «перначів» з афганського неба впала спека за 40 градусів за Цельсієм, безводдя та недружнє оточення…

Обстановка на афганській Півночі теж загострювалася щосекунди…небезпеки відчувались на кожному кроці, заходи безпеки виявились просто безпрецедентними…

Нарешті, 08 липня, о 18.00, Халед Касімі привіз в умовну точку рандеву саме того Амруддина…

Аманата вийшли зустрічати бойові десантники воюючої України, в камуфляжах варан, беретах марун, з колодками орденів-медалів, які заслужили в боях і походах, з національним Прапором України, прапорами ВАСВА та ДШВ ЗСУ…

Зустріч вийшла зворушливою – воїни-перначі обіймали свого побратима, котрий 30 років не був вдома…

Зустріч хутко перейшла у неформальний формат…за достарханом..

Розуміли якось одне-одного на інтуїтивному рівні, хоча Амруддин у зв’язку з чисельними пораненнями і травмами голови (на потилиці відстежуються сліди ударів, на тілі, руках і ногах – застарілі шрами) та 30-річною тривалою паузою у мовній практиці геть забув рідну мову…

Однак після перегляду відео з мамою, очі його заповнились вологою і він висловив палке бажання потрапити в Україну та побачити свою майже позабуту Батьківщину…

«Перначі» вручили Амруддину цілу купу бакшишів, тобто подарунків, що неабияк його вразило, адже з його слів йому ніколи ніхто нічого не дарував…взагалі…

На даний час члени пошукової волонтерської групи «Пернач» після зустрічі з представниками місцевої влади, командирами лашкарів (загони самооборони), МКЧХ, ООН, груп відновлення провінцій («сіміків»), командирами частин та підрозділів ISAF, які оперують на Півночі Афганістану, повертаються в Україну з почуттям виконаного обов’язку… Оформлюються необхідні документи, тривають певні процедурні та процесуальні дії, адже у воюючому Афганістані надзвичайно складно долати бюрократичні перепони, як і в Україні, до речі…

Зустріч з Амруддином на українській землі передбачається незабаром, але суто з безпекових міркувань ми не можемо розголошувати певні відомості конфіденційного характеру…»

Слава Україні!!!»

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...