Волинь: українські історики вважають названу поляками кількість жертв завищеною

Відзначення подій, через які вже багато років сперечаються історики, щоразу більше політизується, а риторика польських політиків стає все більш радикальною. Дійшло до того, що цьогоріч президенти України і Польщі відзначали сумну дату порізно: Анджей Дуда відвідав Волинь, а Петро Порошенко польське село Сагринь.

За неофіційною інформацією від спільних заходів відмовилася саме польська сторона. При цьому заяви, які зробили в цей день польські посадовці, обурили українську громадськість та істориків.

Гра в одні ворота

«Загалом тут були замордовані близько 100 тисяч поляків. То була звичайна етнічна чистка. Метою її було усунути поляків з цих земель. Наслідком цього були польські акції-відповіді. У них гинули українці. Єдине, вражає диспропорція: загинуло близько 100 тисяч поляків і біля 5 тисяч українців. І це є історична правда», - заявив під час урочистостей на Волині польський президент.

Водночас люблінський воєвода Пшемислав Чарнек заявив, що подає заяву у прокуратуру на голову Українського товариства у Любліні Григорія Купріяновича щодо слів, які той сказав під час вшанування 8 липня пам’яті українців, які загинули від рук польських «селянських батальйонів» та підрозділів Армії Крайової у 1944 році у селі Сагринь. Посадовцю не сподобалося порівняння вбивства у Сагрині з «вбивством 130 тисяч поляків на Волині». На думку воєводи це може бути порушенням закону про Інститут національної пам’яті Польщі. Самі ж урочистості у Сагрині, у яких взяв участь Петро Порошенко, воєвода назвав «провокацією».

Петро Порошенко під час свого виступу обмежився тим, що закликав до перегляду змін до польського законодавства про Інститут національної пам’яті. «Ми проти односторонніх політичних оцінок спільного історичного минулого, оскільки вони не сприяють процесу нашого історичного примирення. Підтримуємо ініціативи щодо перегляду відомих змін до польського законодавства про Інститут національної пам’яті – і розраховуємо, що буде переглянуто також положення, які стосуються оцінки українців», - заявив український президент.

У марних пошуках історичної правди

У такому політичному контексті, шанси знайти порозуміння стають щораз більш примарними. Єдиним шляхом до нього могли б бути спільні дослідження істориків обох країн, однак ця робота заблокована.

Професор ЛНУ ім.І.Франка Богдан Гудь, який працював з польськими архівними документами, говорить, що не бачить бажання поляків працювати над спільними дослідженнями.

«Потрібна кропітлива робота істориків з обох боків. Нам жаль польська сторона не надто прагне до такої роботи. У цьому я переконався особисто, позаяк ще у 2013 році в мене була персональна дискусія з Гжегошем Мотикою, провідним польським польським вченим який займається цією проблемою. Я запропонував: давайте створимо комісію і за круглим столом – у форматі «документ на документ» будемо дискутувати. На це я почув, що він не бачить потреби у цьому. Після 2013 року у Польщі почала розкручуватися концепція, яку сформулював той же Мотика, яка коротко може бути охарактеризована словами «запланована, зорганізована, здійснена», тобто Мотика зробив все для того, щоб доказувати, що події на Волині є геноцидом щодо поляків, опираючись на недостовірні дані, фальшуючи свідомо документи, - говорить український науковець.

Це свідчить, що та сторона не зацікавлена у тому, про що постійно говорить, мовляв «правда вас визволі». З нашого боку знову ж є дивна ситуація, зокрема з тим меморіалом, який постав у Рівненській області. Як діє польська сторона ми побачили на прикладі українського меморіалу у Грушовичах. Ми бачимо повну асиметрію того що відбувається. Мені хтось говорив з польських колег, що у дослідження Мотики польська сторона вклала мільйони злотих. Звідси і зміна його поглядів. Наші дії повинні бути адекватні», - каже професор ЛНУ ім.І.Франка Богдан Гудь.

Зокрема, кажуть українські історики, кількість жертв з польського боку, яку озвучують вищі посадовці РП не підтверджується історичними документами.

«У Мотики практично немає польських архівних документів. Натомість часто посилається на документи з архівів СБУ. Ми розуміємо, що це за документи. Це документи НКВС, де люди під тортурами, поламаними пальцями підписували вибиті з них зізнання. Як можна поважно трактувати документ, де людина зізнається, що на чолі 700-особового загону впродовж 2 днів оббігав 5 районів і за цей час винищив 15 тис. поляків. А потім на суді заявив, що він себе оббрехав, що їх було тільки 5 тисяч. Кожен розуміє, що це нереально зробити за такий час. Але для Мотики це цілком вірогідні матеріали. Ще в роки війни польська сторона зауважила тенденцію до перебільшення кількості жертв.

«Дехто стверджує, що знищено 40 тис. поляків, вважаємо що це перебільшення, що цифра є не більше 15 тис.» - йдеться у польському документі від серпня 1943року. Тобто самі поляки це зауважили. Те, що відбувається зараз, не вкладається у жодну логіку. Доктор Маріуш Зайончковський на одній сторінці своєї книжки подає 3 різні цифри. Спочатку задокументовану, потім, що в 1943-44 роках загинуло не менше 35-37 тис. поляків, і врешті що родина відомих польських дослідників Сємашків вважає, що в 1939-45 загинуло 60 тис. А тепер проста арифметична дія - від 60 тис. віднімаємо 37 тис. - виходить 23 тис. які мали загинути в 1939-45 роках.

В 1939-43 роках це були поодинокі випадки, а після осені 1944 року самі ж польські документи свідчать, що ніяких масових вбивств немає. Отак історики послуговуються книжкою, де є безліч неточностей, перекручень, висмикувань», - каже Богдан Гудь.

Зараз співпраця українських та польських істориків щодо дослідження подій на Волині  фактично згорнута – каже професор, який був членом Польсько-українського форуму істориків.

«Погіршення ситуації йшло від 2013 року. Після 2016 року ситуація ще більше загострилася, з прийняттям ухвали про «геноцид». А коли були прийняті поправки до  закону про Інститут національної пам’яті і заборонено в’їзд до Польщі Святославу Шереметі, робота цієї інституції зупинилася зовсім. Навіть якщо щось відбувається на рівні польско-українського форуму партнерства, то це чиста фікція. Жодного серйозного спільного засідання не відбувалося, жодної проблеми серйозної не обговорювалося, і що найважливіше, жодного спільного рішення не приймалося. Це позиція польської сторони і беззубість нашої сторони. Ми вдаємо, що нічого не відбувається, приймаємо якісь обтічні формулювання з надією, що польські партнери це оцінять. Але це абсолютна ілюзія», – каже Богдан Гудь.

Що далі?

Дослідник польсько-української історії першої половини ХХ століття Роман Грицьків каже, що ситуація загострюється на очах і прогнозує можливий розвиток подій.

«Ситуація зайшла у глухий кут, де ніхто не зважає на думку істориків. Зараз все дійшло до банального, коли польський уряд і польський Сейм дозволяє встановлювати страшну правду шляхом голосування. Останній візит Президента Польщі набагато загострив цю ситуацію, бо ці заяви, які були озвучені ним на Волині, свідчать лише про те, що поляки не збираються змінювати свої позиції та, більше того, вони намагаються вплинути на українську сторону.

Стосовно української сторони, то можна сказати, що зараз немає адекватної реакції української влади. На жаль, ситуація, яка склалася в українсько-польських відносинах, показує інертність з боку української сторони та намагання, мабуть, перечекати цю кризу, не загострювати ще більше стосунки.

Зараз виглядає так, що Польща фактично офіційно оголосила, що українці є учасниками геноциду поляків. Зараз можемо сподіватися, що наступним етапом загострення українсько-польських відносин буде певна активність поляків на дипломатичному фронті. Можливо, навіть вихід на рівень ООН з вимогою засудження чи класифікації подій на Волині у 1943 році. Зараз ми маємо дуже складні та небезпечні тенденції, які необхідно адекватно вирішувати», - каже Роман Грицьків.

Володимир ГАЛЕЧИК