Жадан: Роль письменника в буремні та спокійні часи однакова — добре писати книжки (інтерв’ю)

Про нецензурну лексику,  гурти "Хамерман знищує віруси"  та "Фіолет", український кінематограф й флешмоб на пидтримку Сенцова читайте у нашому інтерв'ю.

Як Вам фестиваль?

Я ще нічого не знаю, нічого не бачив. Був лише на літературній сцені. Там цікаво, є своя публіка. Єдина проблема з погодою: дощ не сприяє великій кількості людей. Зазвичай, на таких фестивалях, літературна сцена є певним додатком і це не завжди комфортно, тому що ти читаєш вірші, а паралельно якась група чекається, хтось грає на барабанах... Коли сьогодні я виступав, на головній сцені налаштовувались "Собаки". Вони мені, швидше, допомагали.

Письменник чи музикант? Ким Ви себе більше відчуваєте?

Я письменник. Я не музикант. У мене немає музичної освіти. В мене немає ні слуху, ні голосу. Я просто товаришую з багатьма музикантами і беру участь в музичних проектах.

Яка роль письменника в буремні часи? Себто, в умовах війни.

Роль в буремні часи однакова і незамінна — добре писати книжки. Вона надзвичайно важлива.

Ви відчуваєте якусь свою місію?

Я просто відчуваю бажання писати, з задоволенням спілкуватися зі своїми читачами.

А як уявляєте своїх читачів?

Це відкриті активні люди, які хочуть щось зрозуміти в цьому житті, хочуть знайти найкраще. Вони доволі тверезо оцінюють стан речей і готові боротися за свої принципи і переконання.

У Тернополі, на фестивалі "Ї", перед Вами грав "Фіолет". Тоді Юрій Матевощук сказав, що вийшли "Жадан і Собаки" й публіка виросла на 5 років. Отож на кого орієнтується Ваша музика?

Я не думаю, чесно кажучи, що у нас така різниця з "Фіолетом". Я тоді на це навіть не звернув уваги. Ми "Фіолет" любимо. Це наші друзі. Тому якось аж так  вікової градації я не відчуваю. Різних людей бачу на вечорах і на концертах. Є старші, є і молодші. На літсцені сьогодні були старші люди, що було цікаво.

Нецензурна лексика у Ваших текстах. Вона є. Чому Ви її використовуєте?

Мені подобається сам термін "незензурна лексика" — та, яка позбавлена цензури; та, яку не цензурують. Відсутність цензури. Тільки це мене влаштовує.

На Вашій офіційній сторінці був відгук про цьогорічний виступ гурту "Хамерман знищує віруси" в Івано-Франківську, коли мер міста запропонував освятити після них палац Потоцьких. Чи є якісь межі, як артисту себе поводити на сцені?

Межі, звичайно, є. Вони доволі чітко окреслені. У випадку з "ХЗВ" та фестивалем "Порто Франко" теж все було чітко визначено. Оскільки вхід на той фестиваль був платний. Люди, які туди йшли, бачили, хто там буде виступати. Люди, які знають їхні тексти й музику. Тому таке нарочите святенництво керівництва міста мені взагалі не  симпатизує. Я на своїй сторінці у такий дещо іронічний спосіб висловив підтримку "Хамерманам", яких дуже люблю.

Вашу прозу екранізують. Чи не боїтесь, що фільм погіршить враження від книжки?

Я б охарактеризував наш кінематограф як доволі перспективний. До екранізацій я ставлюсь з інтересом, хоча так, є певна настороженість, своєрідні побоювання. Ці побоювання, швидше, якогось забобонного  характеру. От фільм "Дике поле" — це добре зроблена робота.

Ви писали книгу дещо раніше. Чи вносили під час фільмування якісь зміни?

Сценарій писала Наталка Ворожбит, а потім вже я працював з його кінцевим варіантом. Більше правив діалоги. Сценаристка свою роботу зробила дуже відповідально і якісно.

Флешмоб на підтримку Олега Сенцова, який Ви започаткували. Розкажіть по нього.

Це не я започаткував. Це журналісти чомусь перекрутили інформацію. До мене звернулися знайомі і запропонували поширити в мережі цей флешмоб. Я поширив. Оскільки текст був від першої особи, то деякі представники ЗМІ подумали, що це я започаткував. Я ж просто посередник. Людина, яка долучилася до чужого задуму.

Чи змінилося Ваше ставлення до війни? Адже зараз багато людей абстрагуються і від волонтерства і від армії.

У мене ніяк не змінилося. Попри все це, я від початку і до сьогодні бажаю перемоги своїй країні і роблю для цього все, що можу.

Спілкувалася: Марія Масюк

Фото: Анастасія Мигидюк