Магія музики: LvivMozArt повертає класику до життя

Своє тридцятиріччя я хотіла зустріти по-особливому: щоб без метушні, без галасу і  тостів про те, що все ще попереду і життя починається (після яких хочеться стрімко бігти до найближчого хмарочосу і шугонути головою вниз). Я хотіла минути цей мильний камінь по-своєму. Варіантів було два – видертися на Еверест або почути на світанку, на морському узбережжі, Фантастичну Симфонію Берліоза.

Глянувши правді в очі, – хоч насправді досить було глянути у дзеркало, звідки на мене дивилося бліде, худе створіння, яке в житті не піднялося вище, ніж на гору Маківка (а якщо вже зовсім чесно, то вище дев'ятого поверху) – я не без розпачу зрозуміла, що з Еверестом не склалося і треба таки шукати, де дають Берліоза на світанку. Спершу здавалося, що видряпатися на найвищу гору світу значно простіше, аніж знайти опен-еїр фестиваль класичної музики та ще й на узбережжі!

Перелопативши кілотони інтернету мені вдалось знайти таких два: один в Сіднеї, а другий – в Равелло. Оскільки із тридцятиріччям мені не світив спадок від усіма забутої американської тети, то з Сіднеєм не склалося так само, як з Еверестом. Затамувавши подих я загуглила, де те Равелло і, на щастя, виявилося, що це не так вже й далеко (і дорого) – Амалфітанське узбережжя, моя улюблена Італія! Їду!

Не буду тут розповідати, як я туди добиралась, як діставала квитки, які розбирають ще за рік до оголошення програми, і як шукала те казкове Равелло у горах Амалфі, скажу лише, що дуже рада, що зустріла свої тридцять так, як мені того хотілось (читай: таки відмовилась від ідеї штурмувати Еверест). Повертаючись додому, щаслива, задоволена собою, під звуки Берліоза у навушниках, мені подумалося:

- От би такий фестиваль в Україні!

І одразу відмахнулась від думки – тоді мені здалося це чимось нереальним, навіть фантастичним, як та симфонія в навушниках! Та я поспішила махати рукою на українську сцену – цього року моя мрія побувати на українському опен-еїр фестивалі класичної музики здійснилась! Фестиваль класичної музики LvivMozArt зробив дещо надзвичайне – оживив світ класичної музики в Україні.

Цьогоріч LvivMozArt вдруге потішив поціновувачів неперевершеним дійством і навіть почастував особливими гостинцями – вперше за двісті років поставили на сцені оперу Бортнянського «Алкід» і не просто на сцені, сценою став Свірзький замок! Прем'єра опери відбулася понад два століття тому, у Венеції, і утвердила маестро у статусі майстра-новатора. Небавом прем'єра опери відбулася у Києві і потому, понад двісті років, вона не бачила сцени. – партитуру вважали втраченою. Віднайшли її аж у вісімдесятих роках в архіві королівського оперного театру в Лондоні! Чим не сюжет для детективного роману?!

І тепер ось вона – втрачена, забута і наново віднайдена – у новій сучасній постановці, прозвучала у стінах середньовічного замку! Співзасновниця фестивалю, Оксана Линів, виношувала ідею поставити оперу саме так – по-європейськи і по-новому – понад двадцять років! Власне, вона «оживила» не лише забуту оперу, вона дала нове життя класичній музиці в Україні, заснувавши фестиваль LvivMozArt, на який вже з'їжджаються європейські музикознавці та критики, а це свідчить про те, що за два роки він встиг стати подією європейського масштабу!

Мабуть, кращої сцени для боротьби Гріховности та Доброчесности, – а саме їх уособлюють головні героїні опери – Едоніда та Аретея, – годі й придумати: вогні і тіні, сутінки і кам'яні мури, шум дерев і грозові хмари тільки підсили й так довершені декорації дійства. В якийсь момент, здавалося, ми, глядачі, просто переставали дихати і всім єством прислухалися до драматичних речетативів. Навіть набридливий дощ і на диво не літня погода не могли зіпсувати вражень від казкового дійства!

Якщо ви собі уявляєте, що нова постановка «Алкіда» – це такі пафосні тітки і дядьки у перуках, на яких вас примусово водили дивитись у шкільні роки, то мушу вас розчарувати. Перук і нафталіну там не було, зате були казкової краси костюми і просто фантастична робота гримерів та декораторів. Хор, який в опері виконує чи не ключову роль, також вражає – десяток людей не просто виконує надскладні партії, а ще й танцює під час вистави! Хореографка Марія Бакало поставила пластичний і дуже живий танець, а подекуди навіть моторошний, якщо ще й додати гру світла та тіней.

Режисер, до слова, переосмислив лібрето опери і один з героїв, наставник Алкіда, тепер скидається більше на Мефістофеля, а не на доброго провідника та наставника, як було в оригінальній версії. Вкінці Алкіду навіть доводиться його убити! Рішення Андреаса Вайріха додало сюжету динаміки і драматизму, що тільки пішло на користь загальній ідеї – створити захоплююче дійство, яке тримає глядача у напрузі від першої до останньої хвилини.

Власне, фестиваль вразив не лише оперою, про кожен концерт можна написати по колонці, а то й по цілій статті! LvivMozArt – це десять днів естетичної розкоші і я дуже тішуся, що така подія має місце саме у Львові і тепер не доведеться їхати до Сіднею чи Равелло, щоб послухати Равеля під відкритим небом.

Думки, висловлені в рубриці «Колонки», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції ІА Дивись.info.

Будь-яке копіювання чи відтворення тексту або частини тексту дозволене лише з письмової згоди редакції. В іншому випадку це вважатиметься порушенням авторських прав.