дивись.info

Медведчук проти Стуса: що думають про скандал відомі українці

Медведчук проти Стуса: що думають про скандал відомі українці

На грандіозний скандал перетворилася історія про буцімто тиск з боку колишнього голови Адміністрації Президента часів Кучми, а нині політика, учасника переговорної групи у Мінську і за сумісництвом кума російського президента Путіна Віктора Медведчука на творців фільму про Василя Стуса.

ІА Дивись.info запитала у відомих людей, чи припустиме втручання у творчий процес з боку політика і переписування сценарію на свій розсуд.

Володимир Яворівський, письменник, журналіст, політик:

«Це політичний, загальноукраїнський і дуже скандальний процес довкола цього фільму. Стрічки ще немає, а пристрасті киплять.  Це дуже добре, що цей епізод набрав такого розголосу. Бо якби цього не сталося, то все тихо могли відзняти і воно б пішло у маси, а після цього кричи, волай…

Але тут варто звернути увагу на те, хто такий Медведчук. Свого часу про нього дуже багато писали, а потім якось забули. Великого галасу наробила книга Дмитра Чобота, коли розкрилася вся ця політична мерзенна кухня, коли призначений захисник виступає як обвинувачував на суді великого українця Василя Стуса. Тоді відкрилося дуже багато речей. Я був до них причетний, як і Ярослав Кендзьор, який навіть відзняв невеликий документальний фільм. Йшлося про те, що Медведчук – син людини, яка працювала у німецькій управі та вербувала людей до Німеччини. Ясна річ, що він був на гачку, бо тоді навіть ті люди, які просто були в окупації, вважалися неблагонадійними, то що вже говорити про того, хто офіційно працював у німецькій інституції і відправляла людей у німецьку неволю. Тобто на людині було певне тавро. Це означає, що Медведчука підловили КДБешні органи. З мого особистого дослідження випливає, що він був завербований ще у старших класах. Вони мешкали під Києвом, у містечку Борова. Це десь кілометрів 60-70 до столиці і туди ходить електричка. Так ось Медведчук, тоді ще школяр, ходив у тій електричці і перевіряв квитки. А потім його, звичайно, завербували.

І є ще один факт. Ми виявили дуже унікальний документ. Медведчук намагався вступити на юридичний факультет київського університету. Ясна річ, що він не вступив. Можливо, тому, що він не був підготовлений, але, ймовірно, що через батька також. І уявіть, що після закінчення зарахування, міністр освіти видав спеціальний наказ, щоб виділити додаткове місце для Медведчука, невідомого хлопчиська з міста Борова. Ви тільки уявіть собі, яким треба було бути вже служакою органів, щоб дуже висока особа передзвонила до міністра, який взяв питання під козирок.

Назву ще один епізод, бо тут йдеться про те, що українське суспільство повинне вимагати видворення його з громадянства і України. Це сьогодні абсолютно очевидно. Саме Медведчук причетний до ускладнення нашого мовного питання. Він тоді був заступником голови Верховної Ради. Плюща десь не було, а Медведчук тим часом протягнув закон про ратифікацію Європейської хартії регіональних  мов. Суть її в тому, щоби захистити ті мови, яким загрожує зникнення. І такі мови в Європі є, а також є такі мови і в Україні. Наприклад, ромська мова, а також кримськотатарська, бо більше ніде нема місця, де вона може функціонувати. Власне, ця хартія мала б її захищати.  Одне слово, йшлося про 3-4 мови в Україні, які треба захистити. Натомість Медведчук протягує закон про ратифікацію і на першому місці записує російську мову, нібито їй загрожує знищення. Потім на підставі цієї Хартій був прийнятий закон Колеснічека-Ківалова, який, зрештою, призвів до кровопролиття.

За цією людиною (Медведчуком – ред.) колосальний шлейф негативу. Я вже не кажу про те, коли я був головою Національної спілки письменників і написав різкого критичного листа до Кучми. Медведчук тоді був його правою рукою – керував адміністрацію. Він влаштував напад на будівлю Спілки письменників. Якби ми не кинулися захищати це приміщення на Банковій, то воно було б забране. Це людина без берегів, без совісті, я вже не кажу про його майже домашні стосунки з Путіним. Згадайте, коли Путін на кілька годин спізнився на зустріч з Януковичем, а коли таки з’явився, то вони переговорили кілька хвилин і російський президент пішов вечеряти до свого кума Медведчука на дачу.

Ще такий цікавий факт з біографії Медведчука. Його батько одружився з єврейкою, яка вже мала сина. Це було після війни. Згодом у них народилася спільна дитина – ось цей антигерой. Життя їхнє було неймовірно важке, родина перебувала під ковпаком, адже минуле було всім відоме. Коли Віктор підріс, він почав працювати на усі ці служби, а його брат – проста людина. Він працював у ресторані «Україна» в центрі міста. Ми, молоді письменники, туди частенько забігали. Там працював буфет, можна було взяти щось у борг. Григір Тютюнник туди заскакував. Отож брат Медведчука працював офіціантом у цьому ресторані. А цей вчився в університеті. Це недалеко, буквально через скверик і Віктор прибігав туди дуже часто, де брат його годував. Але сталася така ситуація – померли вже обоє батьків і залишилася у їхньому містечку хатка, така на курячих ніжках, і той брат попросив, щоб він відступив йому ту хатку, бо мешкав у гуртожитку. І молодший брат не поступився. Згодом був ще один прикрий факт. Тоді Віктор Медведчук був вже головою Адміністрації Президента. І Кучма приїхав до Одеси. Я тоді саме дізнався, що коли президент їде до обласного центру, то існує певна процедура – готують палату в лікарні про всяк випадок. А брат Медведчука тоді жив у Шабо, в якійсь маленькій хатинці. Брат важко захворів і його забрала швидка до лікарні. Головний лікар дзвонить до Медведчука і просив дозволу покласти до тієї палати його хворого родича, на що той відповів: «У жодному випадку». Ось така це людина.

Добре, що зчинився цей скандал у суспільстві і режисер тепер не посміє вирізати цей момент, що ця людина була нібито таким собі квазізахисником Стуса, а насправді був одним із його мучителів».

Оксана Івасюк, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Київського університету імені Бориса Грінченка:

«Історія із втручанням у зйомки стрічки про Василя Стуса – це просто безпрецедентний випадок. Власне, наша сучасна кінематографія досить молода, однак із дуже давніми традиціями, вона бурхливо та активно розвивається. І, звичайно, що зніматимуть фільми, які пов’язані з особистостями, їхніми складними долями, історією тощо. На це є кілька причин, зокрема колоніальний статус України у ХХ століття і набуття нею незалежності. Саме тому до таких біографічних фільмів прикута суспільна увага. Загалом біографістика є дуже цікавою, а елементи документалістики у таких стрічках – надзвичайно важливі. Завдяки таким фільмам ми можемо дуже багато осягнути у нашому суспільстві, зрозуміти причини і наслідки. До речі, це одна з причин такого тривалого і складного вставання на ноги українського кінематографу.

Мені здається, що буде доречною паралель із останнім фільмом польського кінорежисера Анджея Вайди «Післяобрази» (пол. «Powidoki»), який демонструвався на фестивалі «Молодість» 2016 року. У центрі стрічки доля художника та теоретика мистецтва Владислава Стшемінського — одного з лідерів польського авангардизму, який зазнав гонінь у період червоної Польщі. Режисер надзвичайно вміло і гостро показав епоху та долю самого художника, не демонструючи його картин та не створюючи якоїсь виставковості, на відміну від майбутньої української стрічки, де анонсується широке цитування поезії Стуса. Ми її страшенно любимо і пишаємося цією викристалізованою лірикою, але художній фільм – це не місце тільки для цитування поезії. Все набагато складніше. Фільм – це полотно, епоха, в якій зростав Василь Стус. Тим більше, що є дуже добрий літературно-музичний проект-спогад «Стусове коло» режисера Сергія Проскурні, в якому і через поетичні тексти мовиться і про епоху і нонконформізм і людські цінності.

Крім того,  мене страшенно насторожило, що режисер Роман Бровко, який, до речі, з 2014 року дуже багато знімав на замовлення для Росії, взагалі дозволяє публічне втручання у творчий процес Віктора Медведчука чи Дмитра Стуса і мовить про вилучення історичних епізодів. Такі речі абсолютно неприпустимі. Щось мені проводиться тут аналогія із неохайним у всіх відношеннях фільмом «Тарас Бульба» (2009), де просто жахливо використали нашого Богдана Ступку.

Ясна річ, що сцени з суду мали б бути концептуальні, оскільки судів над дисидентами, як таких, не було. Це були заготовлені речівки суддів, адвокатів, прокурорів… І водночас на процесах звучали дуже сильні промови дисидентів, борців на незалежність. Власне, промова і поведінка головного героя була б надзвичайно цікавою. Тому втручання у тло стрічки неприпустиме. І я покладаю провину за це на режисера фільму. Суспільство відреагувало абсолютно правильно. Це речі для культурного діяча повинні були б абсолютно зрозумілі. Важливим на сьогодні є те,  що суспільство виявилося набагато вищим за режисера.

Варто опублікувати написане сценаристами Сергієм Дзюбою та Артемієм Кірсановим, окремою книгою. Але первісний варіант, без купюр. Чи побояться? Чи залишать «білу пляму» для дослідників? Це цілком нормально, коли виходить фільм і книга. Що це буде? Кіноповість, кінороман? Важливо, щоб він вийшов.

Додам, що сцена поведінки Стуса у суді надзвичайно важлива, і суспільство цього очікує. Дуже важливо почути слова політв’язнів, побачити їхню непримиренність і безкомпромісність, а водночас – адвокатів, суддів, прокурорів…»

Віталій Капранов, письменник, видавець:

«Ситуація типова у країні, де до кінця не пройшла люстрація, яка була чисто формальна і де злочинці, які правили бал під час комуністичного режиму, досі не покарані, навіть не засуджені морально. І це дозволяє їм диктувати свої умови, бо в них є гроші, вплив, знайомства. І тепер злочинці будуть нам диктувати умови. Це не єдиний випадок. І ми тепер пожинаємо плоди того, що ми не провели свого часу люстрацію, тому що вся прокурорська і адвокатська система радянська, цілком злочинна. І це дає їм можливості ось так на нас впливати. Але, думаю, що це ніяк не вплине на громадську думку, адже Медведчук і компанія надто переоцінюють вплив кіно на суспільство. Подивіться, скільки людей подивилися український блокбастер. Сто тисяч. Думаю, що 90 тисяч з них знають, хто такий Медведчук і яка його роль. Це, звісно, фальшива карта, яку він тягне. Але вона дає нам можливість ще раз побачити його у всій красі. Сьогоднішній скандал із фільмом почує значно більше людей, ніж побачать фільм.  Запам’ятайте мої слова, а потім їх перевірите (сміється – ред.).  Будемо сподіватися, що все це не злякає режисера і вони не почнуть це якось замазувати. Процес можна показати по-різному. А скандал – це завжди хороший спосіб набрати популярності».

Василь Шкляр, письменник:

«Це право авторів, що вводити у фільм, чого не вводити. Тут коментарі зайві. Просто дика ситуація. Не зрозуміло, хто йому що доповідав. Він взагалі не мав би знати, що там знімають. Хіба на рівні громадськості – знімається фільм про Василя Стуса. А деталі, який там епізод, що там – це не для загалу. Якщо політик втручається, то це викликає здивування і ще раз ставить діагноз судовій системі, що в нас продовжує діяти цілковите безправ’я, ігнорування закону, і я не бачу на це ради. Треба все вимітати, бо локально нічого не буде».

Спілкувалася Оксана ДУДАР

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.