Театральний показ мод і вистави на заводі. Що готує львів’янам фестиваль сценографії (інтерв'ю)

Дивись.info поспілкувалася з організаторами Фестивалю — Юлією Філяк та Олегом Онещаком — і дізналася, що побачать гості, чому ця подія унікальна і кому вона може бути цікава.

Для початку варто пояснити, що таке сценографія.

Юлія: Сценографія перетворює простір, робить його світом, де щось відбувається. Коли ви приходите на виставу, бачите роботу акторів, режисерів та іншої частини команди. Так от актор, коли грає, теж перебуває у своєму світі. Світло, встановлені стіни на сцені, найменші ґудзики — це те, що створює сценограф. Це світ, який створює настрій, щоби глядач погрузився у все це і дійство відбулося. Від світу, у якому грає актор, залежить, як глядач все сприйме.

Що саме сценографи робитимуть на фестивалі?

Юлія: Ми хочемо дати можливість сценографам прийти і створити простори, які вони зазвичай творять у театрах, тут, на заводі. Будуть чотири художники, які творитимуть на тему ідентифікації. І вже на свіжестворених просторах виступатимуть актори зі своїми виставами.

Олег: Ми запрошуємо чотири театри, які приїжджають зі своїми готовими роботами, але без декорацій. І, як сказала Юля,  даємо їм простір, створений сценографами. У них буде два дні на те, аби підготувати виставу, вжитися у цей простір.

Юлія: Це, свого роду, експеримент. Він не означає, що сценографи мають працювати обов’язково з декораціями. Вони можуть створити цей простір зі світла, наприклад. Ми їх не обмежуємо нічим, окрім квадратних метрів *сміється*.

Це лише частина фестивалю?

Олег: Так, це одна зі складових. У програмі також будуть класичні виставки робіт сценографів: їх ескізів, напрацювань з вистав, доробків. Автори самі визначають, що будуть виставляти — художник сам себе презентує. Принцип живої галереї у тому, що ми не кажемо: «Тут не можна забити цвях» абощо. Можна і забити. Чи можна валити стіни? Треба подумати, чи вартує воно того. Якщо так, тоді валимо стіну *сміється*. Ми можемо казати художнику, якщо ми добре його знаємо і його роботи, що би ми хотіли побачити, але зазвичай ми не заходимо на цю територію.

Юлія: Ще одна складова — це освітня частина. Ми її плануємо у форматі TEDx. Запросимо спікерів, серед яких будуть, сценографи, режисери. І також хочемо залучити людей, які підтримують мистецтво, щоби вони поділилися своєю візією, — меценатів. Крім того, у нас запланований показ театрального костюму в Органному залі. Але це не буде звичайне дефіле, бо у ньому костюм нецікавий. Це буде мистецьке дійство під супровід органної музики.

Чи буде можливість поспілкуватися зі сценографами?

Юлія: Так, звісно. Ми не обіцяємо, що протягом усіх днів фестивалю вони будуть присутні біля своїх робіт, але на початку, думаю, можна буде поставити питання.

Олег: Вони зможуть розповісти, з чого починається робота художника, підготовка до вистави, скільки він робить малюнків, щоби вийшов кінцевий результат.

Насправді у цій роботі є сім кіл пекла. Спочатку режисер і сценограф домовляються. Потім презентують це художньому керівнику. Тоді вони готують макет і презентують його художній раді, яка засідає. Вона каже: «Супер ідея, погоджуємо». Тоді команда йде до технічної ради — від неї може змінитися вся декорація. Коли технічний працівник каже: «Ви дуже кльово придумали, але в нашому просторі не може такого бути» — доводиться вносити зміни. Сценограф питає, як це може бути, вони дискутують, потім макет треба знову узгоджувати і так до того моменту, поки все всіх не влаштує. Тільки тоді починається робота над самою виставою.

Звідки взялася ідея провести такий захід?

Юлія: У нас не прийнято говорити про сценографів. Це людина, яка робить дуже багато, але має досить мало уваги. Коли ми запрошували людей на виставки, вони дуже насторожено ставилися, не розуміли, навіщо це. Ми написали у дуже багато театрів і дуже мало відповідей отримали.

Ця платформа має стати місцем обміну досвідом, знань, як внутрішньо по Україні, так і з закордонними митцями. Потрібно, щоби сценографи відчули, наскільки вони важливі, наскільки те, що вони роблять, є крутим.

Сама ідея полягає у тому, щоби сюди приїздило багато режисерів, щоби відбувався обмін досвідом між усіма учасниками. Це платформа, яка дала би можливість подальшої співпраці їм між собою.

Олег: Є щось подібне у Києві, але це тільки ми про нього знаємо. Він невеликого масштабу, там беруть участь тільки столичні художники. А з таким підходом, такою кількістю залучених учасників фестиваль проходитиме вперше.

Юлія: Ми надихнулися ідеєю празького квадрієнале — це найбільше світове дійсно у цій сфері. Воно почалося у Празі ще у 60-х роках, а потім переросло у великий фестиваль. Там воно такого масштабу, що локації розташовані по всьому місту. Це дуже класно, бо це великий майданчик, де люди обмінюються досвідом, надихаються, ростуть. Ми зрозуміли, що у східній частині Європи цього трошки бракує. Тому вирішили започаткувати це тут, щоби воно стало базою для всієї Східної Європи.

Чому ви робите це тільки зараз, а не почали 5-7 років тому?

Олег: Кілька років тому, мені здається, так би не могло бути. Або зараз, або — ні. Все почалося з галереї сценографії. Вона єдина в Україні наразі. Ми зробили кілька пілотних проектів і зрозуміли, що людям це цікаво. Не можна сказати, що у нас черги стоять, але приходить достатня кількість відвідувачів.

Зараз виросло трохи інше покоління і воно вимагає іншої якості. Очевидно, що якийсь незрозумілий фестивальчик не підійде. Або ми робимо це добре, на рівні, або не робимо. І ми, й інші люди багато де були і багато що бачили. Сьогодні ніхто не хоче приходити до запиленого музею, дивитися на картину і просто вмирати від цього. Невже не можна зробити інший фон? Хоча би просто валиком розмалювати — воно вже буде інакше сприйматися. Світ рухається у цей бік, у бік якості, у бік нових відчуттів, тому зараз.

Юлія: Все відбувається вчасно. Зараз такий період, що людям цікаво йти в деталі, їм цікаво дізнаватися більше. До нас приходять на виставки люди, які не дотичні до театру, але вони його люблять. Було кілька відвідувачів, які питали, що таке сценографія. І це класно. Їм цікаво подивитися, хто це створює, як. Можливо, дійсно, пару років тому просто не було тренду.

На яку публіку очікуєте і скільки людей може прийти?

Олег: Мільйон! *сміється*. Ми ж митці. Ми хочемо всіх. На виставу буде обмежена кількість місць — за попередньою реєстрацією, але вхід вільний. А так…3 тисячі – добре. 5 – добре. Чим більше, тим краще.

Юлія: Ми подумали, що перша категорія, яка може прийти, це люди, які працюють у театрі: режисери, актори, художники по костюмах, сценографи. Друга категорія — це ті, що працюють у суміжних галузях: дизайнери, художники, студенти вузькоспеціалізованих університетів, академій. І третя категорія — це люди, які просто люблять театр, яким цікаве мистецтво, відкриття, яким цікаво дізнатися більше.

Олег: Взагалі — люди, яким цікаво і які самі є цікавими.

Чому саме ця локація — колишній завод?

Юлія: Суто з організаційної точки зору. Нам пропонували більші квадратні метри, ми розглядали різні місця, різного рівня зруйнованості і придатності. А тут уже є світло — це нам полегшило життя *сміється*.

Насправді, ми хотіли простір, який ще не є під щось готовий, який не диктує свої правила, умови.

Звісно, можна було би це зробити у театрах — зі світлом, з кулісами. Було би набагато простіше. Але це знову ж таки був би театр у театрі. А ми хочемо вивезти його в інший простір. Насправді ж театр може бути будь-де. Це не лише стіни. Це будь-яке місце, де збираються люди, які його творять.

У наших планах наступного року зробити ще більш масштабне дійство. І ми не хочемо обмежувати себе наперед якоюсь локацією. Простір не має значення, має значення той, хто творить цей простір.

Олег: Є навіть така річ як еко-сценографія. Це вистави, перформанси на екологічні теми, де використовують еко-продукти та ін. Є австралійська дівчина, яка запускала шовкопрядів і вони заплітали форму, яка була потрібна. Це дивно, але воно класно тим, що показує безмежність. Тут неважливо «вимахнутся», зробити «вау-ефект». Якщо воно змістовне, чіпляє – це круто, це певна мова спілкування.

Зрештою, без світла театр може бути? Може. Без стін може? Може. А без чого театр неможливий? Без актора і глядача.

Що можете сказати тим, хто вагається йти на фестиваль чи ні?

Олег: Йти, бо вони точно пізнають щось нове. І ми гарантуємо, що це дійсно буде цікаво. Ми відбираємо гостей, які є професіоналами. Тільки заради цього можна прийти на один-два дні і зрозуміти, чи варто продовжувати. Спікери виступатимуть у форматі TEDx, що дозволить не розтягувати промову, а викристалізувати думку, подати ідею. Можна буде щось вихопити для себе. Стільки сценографів, художників по костюму у Львові збираються в одному місці вперше. Це вартує того, аби прийти і побачити цих людей та їх роботи.

Юлія: Якщо люди вагаються, нехай приходять, аби вагань не було. Тут буде нове і цікаве. Зрештою, це буде жовтень, на вулиці буде мокро. А у нас буде сухо і кава *сміється*.

Спілкувалась Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

ІА Дивись.info є медіапартнером фестивалю, тож фото й відео з події зможете подивитися на сайті.