Як українські політики увійшли в передвиборчу осінь

 

Аналізуючи їхні профілі у соцмережах, виникає відчуття, що політики повністю розслабилися, забули про країну й проблеми, які в нас існують, та відправилися у прекрасні пляжні турне найдорожчими світовими курортами. Тим часом в країні відбувалася велика кількість подій, які надзвичайно сильно вплинули й впливатимуть як на внутрішню політику, так і на політику зовнішню.

Азовська криза

Азовську кризу всі українські політики сильно намагаються ігнорувати, особливо мова йде про тих, хто має за це відповідати. Росія обмежує торговельні можливості України в портах Маріуполя й Бердянська, «кошмарить» українські та іноземні торговельні судна, намагаючись зробити неприбутковою торгівлю в цьому регіоні. Росія пробує шантажувати цим Україну, аби змусити нас відкрити водопостачання до окупованого Криму, щоб зробити комфортною для себе окупацію наших територій.

Зрозуміло, що блокада Україною окупованих територій – принципова позиція, і поступатися наша країна тут не збирається. Але ми не маємо адекватної відповіді на «азовську кризу». Ми не можемо блокувати симетрично російські судна (у нас відсутня для цього техніка); дипломатичні потуги поки не дали жодного результату.

Перерозподіл ринку

Третя річ, яка сигналізувала про завершення літа – перерозподіл медіаринку. При чому цей перерозподіл відбувався з яскраво вираженим фактором посилення російського впливу на території України. Більшість телеканалів, яка змінювала своїх власників чи керівників, мають чітке проросійське коріння. Вони всіма своїми політичними заявами дають зрозуміти, що їхнє головне завдання – робота на реванш сил, які втікали з України в 2014 році. Друге їхнє завдання – нова колонізація України.

Виникає цікаве питання: чому Україна не відстоює свій медіапростір і чому політики, які інвестували в ці свої медіаактиви протягом 3-4 років, якраз в цей найкращий та найприбутковіший для медіа час почали продавати активи росіянам?

Ще одна річ, яка стала сигнальною в передвиборчу осінь – намагання зробити перерозподіл і партійних активів. На ринку починають з’являтися нові політичні проекти, які не є парламентськими, але які готові увійти до цього парламенту. Тож, ведеться війна щодо фінансування таких проектів та щодо шефства й кураторства. Хтось готовий відкривати свої партійні каси для олігархів, а хтось хоче фінансуватися від малого й середнього бізнесу. Такі комбінації, зрозуміло, не влаштовують самих олігархів, які хочуть тримати основних гравців на політичному ринку, намагаючись реалізувати свої корупційні плани.

Постійно відбуваються атаки на мажоритарників, намагання їх схилити до співпраці з тим чи іншим олігархом. Особливо активними атаки є медіаатаки на великих телеканалах (окремі розслідування щодо певних депутатів). Щодо великих партій, то найбільш сигнальною була атака структур Медведчука і Тимошенко на «Аграрну партію», коли вони намагалися змістити керівництво партії і заповнити простір своїми людьми, аби ця партія, яка не є парламентською, але має чіткі перспективи й аудиторію та набирає рейтинги, була лояльною до олігархів. Вищезазначені тенденції непоодинокі.

Перехід в політичну осінь буде цікавим, бо осінь буде передвиборчою. Тому нам усім слід очікувати вибуху популізму, намагання нереалістичними обіцянками знайти свого виборця. Зрозуміло, що це буде осінь брудних виборчих кампаній кандидатів один проти одного, коли будуть намагатися не створювати власні рейтинги, а знищити рейтинги конкурентів.

Найбільшими завданнями Верховної Ради на цю осінь будуть виборчий закон, зняття депутатської недоторканості, ЦВК, наболіле для багатьох питання «євротачок» (вирішення його на ту чи іншу користь). Також буде поставлене питання вирішення Азовської кризи, хоч воно зараз звучить не дуже активно, і ще низка лобістських питань, в першу чергу – бюджету. Напевно, чи не найголосніше на погоджувальній раді звучало те, що бюджет має бути підготовлений якомога раніше. Депутати переживають про фінансування своїх виборчих кампаній, тому намагаються забронювати для себе гроші як особисто, так і для своїх округів, аби потім можна було реалізовувати будь-які електоральні корупційні схеми.

Проте, не діяльність парламенту буде основною. Головною скрипкою цієї осені і аж до весни гратиме президентська виборча кампанія.

Осінь президентських перегонів

Президентська кампанія вже має двох основних лідерів, при чому їхнє лідерство – достатньо умовне.

Перший «лідер» – Юлія Тимошенко, яка займає передові місця в президентських перегонах згідно із більшістю соціологічних досліджень. Вона вже веде достатньо агресивну кампанію через форуми, «Нову Конституцію» та криптоїдеї її технологів (дуже часто закордонних). Вона намагається знайти нового виборця. Деякі експерти сходяться на тому, що пошук нового виборця не почав приносити таких результатів, як того хотіла Тимошенко, більш того, на місцях відчувається навіть певна стурбованість її реальних виборців, які не розуміють нових меседжів.

Проте, головна ставка Юлії Тимошенко зберігатиметься на її протистояння Порошенку та намагання об’єднати фінансові та олігархічні еліти й головних політичних стейкхолдерів. Це те, що вона не завжди вміло могла зробити у своїх попередніх балотуваннях на посаду президента.

Другим умовним лідером є президент Петро Порошенко, хоча його рейтинги демонструють те, що він уже практично випав з топ-5 найбільш популярних кандидатів. Порошенко намагається зберігати інтригу в силу свого політичного стилю, в силу адмінресурсу та кількох ідей, які можуть витягнути його з політичного болота.

Зокрема, найбільшу ставку президент буде робити на отримання томосу, створення в Україні Єдиної Помісної Церкви та вихід країни з релігійної колонізації. Питання в тому, чи дасть йому це потрібні політичні бали навіть при тому, що більшість експертів та релігійних функціонерів сходиться, що Україна цей томос таки отримає. Друга річ, на яку Порошенко робить ставку – посилення армії, мова та інфраструктурні об’єкти, які були введені під час його президентства. Останні три аспекти не є такими перспективними як, наприклад, моменти релігії, тому що більшість говорить, що не відчуває результатів. Навіть попри імовірну важливість проектів, їхня кількість не була такою, аби громадяни їх відчули та відзначили для себе як великі політичні досягнення. Тому президент продовжує жити в полоні міфів, власного егоцентризму та гіперболізації своїх політичних досягнень.

Улюбленцями останніх рейтингів також стали два нових обличчя в українському політикумі, які не були новими у медійному просторі, але гучно заявили про себе, хоч нічого досі й не сказали про свої наміри балотуватися. Мова про Володимира Зеленського та Святослава Вакарчука.

Першого пов’язують дуже близько з олігархом Коломойським і його можливе балотування стоїть під знаком питання. Якщо Зеленський буде збирати електорат Тимошенко і перетік в його рейтинг буде від неї, він не піде на вибори, аби не заважати їй зайняти перше місце. Він просто потім піде на парламентську кампанію. Не факт, що він буде підтримувати Тимошенко, але технічно може їй підіграти.

І Вакарчук, який теж не підтверджував про своє висування в президенти, адже більшу ціль має в парламентській кампанії і, зрозуміло, не хоче програвати в президентській кампанії. Ці двоє політичних новачків залишаються під великим знаком питання, хоч і демонструють непогану рейтингову електоральну прогресію.

Є ще два політики-чиновники, Володимир Гройсман і Віталій Кличко, які не розглядаються соціологією, але розглядаються усіма політичними штабами як можливі кандидати на президентських виборах. Вони, як і попередня пара, не заявляли про своє балотування, тим не менше, в політичному житті вони займають досить очевидне місце.

Якщо, наприклад, хтось із них висуне свою кандидатуру, шанси Петра Порошенка стати президентом зведуться до нуля. Тому що ці троє політиків мають одне і те ж електоральне поле й асоціюються з одними й тими ж перемогами. По суті, вони навіть є представниками одної політичної команди.

І якщо Кличко зайняв достатньо комфортну політичну нішу в Києві й намагається реалізувати там успішні інфраструктурні кейси не заважаючи президенту, то Гройсман пішов в атаку на президента, перервавши низку контрабандних потоків. Ці потоки контролювалися людьми, наближеними, за словами кількох експертів, до самого президента. Через це Гройсман отримав кілька медійних ударів, зокрема, на каналі кума Путіна був показаний фільм як натяк на можливу чорну кампанію проти прем’єр-міністра та його можливу відставку. І тут для Володимира Гройсмана починається найцікавіше. Якщо відбудеться відставка, якщо його й далі продовжуватимуть бити по медійних каналах Медведчука й Порошенка, це призведе до того, що він буде балотуватися в президенти.

І балотування Гройсмана буде гіршим політичним сигналом для Порошенка навіть ніж перебування Гройсмана на посаді прем’єра, при тому всьому, що він не такий комфортний, як би того хотілося Порошенку.

Третя політична пара – так званий «російський блок» - два кандидати, що орієнтуються на електорат півдня та сходу України. Це Юрій Бойко та Вадим Рабінович. Обидвоє ведуть президентські виборчі кампанії, хоч дуже різні: і в різній динаміці, і в різному тоні. Але боротьба у них йде за одного і того самого виборця.

Поки що кожен веде окрему кампанію, але інсайдери говорять, що ближче до виборів Кремль буде змушувати їх об’єднатися, аби не розпорошувати кремлівські гроші та кремлійський медіаресурс. Хоча в штабі кожного з кандидатів об’єднання не хочуть, а хочуть на себе забрати ці гроші та медійні активи, аби бути єдиним кандидатом на цій електоральній території. Кремль навпаки буде намагатися об’єднати цих кандидатів, аби вийти єдиним фронтом.

На цьому ж електоральному полі існує ще низка менших політичних проектів типу Вілкула, екс-мера Харкова Добкіна, Інни Богословської та ще більш маргінальних політиків. Але вони не потрапляють в топи електоральних рейтингів та очікувань, тож залишаються, по суті, в другій політичній лізі. Хоча, кожен із них може отримати більше впізнаваності та більше політичних можливостей, якщо потраплять в топ-5, топ-10 соціології. Цьому може сприяти зближення з олігархами та частіше потрапляння на великі національні канали.

Андрій Садовий, людина, рейтинг якої просів чи не найбільше, вступив у бій за повернення своїх позицій. Сміттєвий скандал почав стихати, Садовий почав налаштовувати процеси з відновлення рейтингу – поїхав у велике національне турне. Тут вже відчувається робота політтехнологів. До речі, вперше почали транслюватися національні політичні ідеї. Зокрема, мова йде про створення національного лоукостера, і це чи не перша його гарна ідея національного масштабу. До цього він таких ідей не демонстрував та обмежувався ідеями виключно локального масштабу. Відчувається, що він хоче повернути рейтинг, бо очевидно не хоче об’єднуватися з Гриценком.

Але якраз, Анатолій Гриценко виступає в умовній парі з Садовим, бо це непарламентський політик, який намагається зайняти своє місце у передвиборчій кампанії. Проте у Гриценка є низка проблем, серед них: конфліктність кандидата, відсутність команди та пошук інфраструктури по всій Україні, бо невідбудована мережа може призвести до того, що голоси, вкинуті в урну, можуть бути розбазарені виборчими комісіями, а також конкурентами та їхніми виборчими партнерами. Тому для Гриценка сьогодні надзвичайно великим викликом є правильні об’єднання, які зможуть доповнити його, аби він міг отримати принаймні ті відсотки, які йому сьогодні дає соціологія.

Також варто відзначити, що президентська виборчі кампанія дасть нам ще кілька кандидатів, наприклад, серед малих політичних партій, яких немає в парламенті, але які є дуже амбіційними. Так само ми отримаємо кандидатів зі старих політиків, які намагатимуться анонсувати феєричні повернення.

Політичний сезон буде цікавим, хоч і агресивним, брудним, насиченим політичним та медійним рейдерством. На превеликий жаль, він буде малоефективним з державницької точки зору, але це буде цікаво з політичної точки зору. Громадянам варто бути пильними, тиснути на владу й вимагати конкретики, а також програмувати в опозиції правильні політичні рішення, які вони будуть приймати, прийшовши до влади.

Микола ДАВИДЮК,

Ph.D, політолог, директор аналітичного центру «Політика», менеджер виборчих та PR кампаній.  Сертифікований спостерігач за виборами від ОБСЄ, працював на виборчих кампаніях в Грузії – 2013, Іспанії (Каталонія) – 2015 та Киргизстані – 2017. Політичний експерт на українських та міжнародних інформаційних ТБ каналах і радіо (ICTV, EURONEWS, 112, ПРЯМИЙ, ESPRESO, NEWSONE, ГРОМАДСЬКЕ РАДІО, 5 КАНАЛ, КИЇВ ТВ, 1+1, ZIK, 24 ТА ІН.). Автор книги: «ЯК ПРАЦЮЄ ПУТІНСЬКА ПРОПАГАНДА» та засновник Форуму Нових політичних лідерів. В 2017, пройшов курс emerging leaders в Harvard Kennedy School.