дивись.info

Вони захищали свою землю до останнього подиху: сьогодні у Львові поминали загиблих у бою 5 вересня 2014-го

Вони захищали свою землю до останнього подиху: сьогодні у Львові поминали загиблих у бою 5 вересня 2014-го

Сьогодні, 5 вересня, у Гарнізонному храмі зібралися ветерани, чинні військові, родичі і ті, кому просто небайдуже, щоб пом’янути загиблих цього дня 2014 року біля блокпосту села Весела Гора на Луганщині.

Чотири роки тому, о 18-ій годині, на фронті мав наступити режим перемир’я – перший від початку війни. Але так сталося, що саме 5 вересня відбувся один із найважчих боїв, під час якого українська сторона втратила, за одними даними, 42 бійців, за іншими – 46 загиблими і зниклими безвісти. Спершу з засідки під Веселою Горою була розбита колона 24 БТрО «Айдар», а у бою двома годинами згодом під Цвітними Пісками українські десантники при прориві втратили ще понад 20 бійців. 5-та рота десантників прибула на передову з навчального центру лише за кілька днів до цих трагічних подій.

Генеральна прокуратура порушила кримінальне провадження, зокрема проти відомого садиста Олексія Мільчакова – ватажка бандформування «Русіч», якого звинуватили у причетності до загибелі українських бійців 5 вересня.

Сьогодні четверні роковини. Вже традиційно у Гарнізонному храмі збираються ті, хто знає про той кривавий бій не з чужих розповідей, хто досі бачить нічні жахіття – скривавлені тіла побратимів, хто пам’ятає імена товаришів, з ким на той момент був знайомий трохи більше місяця…

Перед одинадцятою біля Гарнізонного храму святих верховний апостолів Петра і Павла збираються люди – організовано разом з капеланом отцем Михайлом підходить група військовослужбовців 80-ої бригади, в одних на головах нові маруни, в інших – кепі. Збоку формується інший гурт – в них легко впізнати ветеранів, незважаючи на те, що більшість у цивільному одягу. Хтось з них часто зустрічається, а когось бачать лише раз на рік, 5 вересня, коли хлопці збираються пом’янути своїх загиблих побратимів.

Щойно стрілки годинника вказали на одинадцяту, всі попрямували до храму. Були тут і ті, хто служив у 5-ій роті 80-ої бригади, і добровольці з «Айдару» та БТО «Воля». Когось можна впізнати за шевроном на мультикамі, когось – за татуюванням. А хтось, видно, запізнюючись, прибіг просто з роботи. У різнокольоровому натовпі стояли геть молоді хлопці і зовсім сиві чоловіки. Кілька ветеранів, не зраджуючи традиції десантників, одягнули смугасті тільники. Один з ветеранів, зовсім молодий, в інвалідному візку, іншому важко стояти, тому він відразу сідає біля проходу, ще одного видає рубець, який нелегко приховати. Але майже всіх їх об’єднують душевні шрами, яких не видно, але вони практично не гояться.

І ось стіни храму заповнює прекрасний голос – це співає дяк Андрій Матвейко, теж десантник. Священик називає імена загиблих. У когось у кутику ока з’являється сльоза, яку не може сховати навіть суворий вираз обличчя…

Після поминальної служби всі йдуться на вулицю, щоб зробити вже традиційне фото на сходах храму, розгорнувши прапор 80-ої бригади. А потім сум змінюється радісними обіймами – зустрілися товариші, які день у день на фронті ділили все, що мали, прикриваючи один одного від ворожої кулі.

За всім стежить і координує Ігор Бездух, який 5 вересня був командиром 125-го БТРу. Від вибуху усі, хто був праворуч у БТРі загинули, інші – отримали контузії. Сам Ігор був поранений.  У червні 2015 року його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Ми сьогодні згадуємо своїх побратимів. В одних 5 вересня другий день народження, а для інших – день загибелі. Для нашої 5-ої роти – це пам’ятна дата. Зрештою, не тільки для нашої роти, а й для 80-ої бригади загалом. Багато хлопців невпізнаних і непохованих. Досі є ті, хто вважається зниклим безвісти. Досі тривають експертизи ідентифікації за ДНК. Нещодавно перепоховали Едуарда Слободяна з Хмельниччини. Згадуємо тих хлопців, які загинули з батальйону «Айдар», а також з 3-го батальйону територіальної оборони «Воля». Також згадуємо наших хлопців, які померли вже після війни – Дениса, Бориса, Вітю… А вчора помер Ігор Запотічний – наш побратим, який пройшов найгарячіші точки, зокрема аеропорт. Йому у госпіталі не надали вчасно допомогу. Десь о першій він був вже у шпиталі, а до п’ятої до нього жоден лікар не підійшов. Це сталося вчора. Кажуть, що серце… Ми ще буде з’ясовувати. Просто зараз все наклалося одразу. Люди по-різному справляються. Денис ліг спати і більше не прокинувся. Бориса виписали з госпіталю нібито з покращенням, а він через кілька днів помер. Мені здається, що тут велика відповідальність на медиках», – каже Ігор Бездух.

Від хвилювання йому важко говорити.

«Цей день до кінця життя залишиться у нашій пам’яті. Фактично таких контактних боїв, як тоді було дуже мало. Тоді хлопці дуже мужньо трималися. Ті, хто загинув у моєму БТРі, до останнього вели вогонь і відбивали атаки ворога. Ми потрапили у засідку, в яку перед нами потрапили хлопці з «Айдару» та «Волі». Це тепер ми вже знаємо, що на нас там чекали. А хлопці загинули зі зброєю в руках, захищаючи свою землю до останнього подиху…» – тамуючи подих сказав Ігор.

Ми прощаємося, і Ігор повертається до своїх товаришів, які вже тримають пачки зі свічками. Вони ще йдуться віддати шану своїм побратимам на цвинтар…

Оксана ДУДАР

Фото: Fb, 80 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.