дивись.info

Північнокорейський спектакль: хороша міна при поганій грі

Північнокорейський спектакль: хороша міна при поганій грі
Фото з сайту Укрінформ

Колонка Ілії Куси, експерта з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього.

Днями до Північної Кореї прибув спеціальний представник від президента Південної Кореї Мун Чже Іна. Основне завдання Чун Юй-Юна стало прорив з глухого кута і відновлення двосторонніх переговорів, у яких застрягли переговори про ядерне роззброєння КНДР. Радник президента з питань національної безпеки зустрівся з представниками Пхеньяна та знову підтвердив, що зустріч лідерів обох Корей таки матиме місце найближчим часом. Утім, чи було досягнуто якихось відчутних «проривів», про які повідомляли у південнокорейських ЗМІ, невідомо. Як часто це трапляється останнім часом з Кореєю, інформація про переговори покрита млою  невідомості.

Ця місія Чун Юй-юна стала одним з останніх цікавих епізодів драматичного спектаклю, який розгортається на очах усього світу протягом останніх півроку. Неначе у якомусь корейському танцювальному виступі «пхансорі», сторони переговорів по ядерному роззброєнню – Південна Корея, Північна Корея, Китай, Японія і США – намагаються якнайдужче продемонструвати, як сильно вони прагнуть владнати це питання. Така багатостороння різнобарвна імітація однієї й тієї ж дії стала результатом дипломатичного прориву, який намагався здійснити Дональд Трамп у переговорах з КНДР у червні.

Сінгапурський саміт Дональда Трампа та Кім Чен Ина 12 червня загнав усіх, хто був залучений у його підготовку та проведення, у пастку. Це пастка зобов`язань та обіцянок, які завідомо неможливо виконати. Її розставив сам президент США, але не для того, щоб когось впіймати. Здається, він зробив це, щоб самому в неї потрапити, затягнути усіх інших і разом сидіти в цій ямі ілюзій і самообману. Поясню трохи зрозуміліше, що я маю на увазі.

Всі ці політичні маневри Дональда Трампа та його команди навколо питання переговорів з КНДР про ядерне роззброєння із самого початку видавалися якоюсь виставою. Сінгапурський саміт і маленький папірець, який отримали сторони на виході після такої грандіозної медійної події лише підсилив підозри у тому, що все це якось нереально і занадто натягнуто, особливо у медіа просторі.

Всі ці політичні маневри Дональда Трампа та його команди навколо питання переговорів з КНДР про ядерне роззброєння із самого початку видавалися якоюсь виставою

Лише останні переговори навколо Північної Кореї остаточно засвідчили, що все це дійсно перетворилося на спектакль, який вміло розігрують перед усім світом, щоб продемонструвати прогрес. Чи було так із самого початку, коли Трамп погодився на саміт навесні, чи на це пішли вже після Сінгапура, коли зрозуміли масштаби помилки, якої припустився, нам невідомо. У будь-якому разі, Сполучені Штати, а разом із ними всі інші сторони, змушені робити хорошу міну при поганій грі, робити вигляд, що з переговорами про ядерне роззброєння все чудово, а Сінгапурський саміт таки був «перемогою». Навіщо вони грають ці ролі, спитаєте ви? Тому що це вигідно усім сторонам.

Сполучені Штати стали заручниками власної самовпевненості, помилкового сприйняття ситуації та недооцінки Північної Кореї. Коли Дональд Трамп несподівано для усіх погодився провести перший в історії саміт з лідером КНДР, багато хто дійсно вважав, що у нього є якийсь хитрий план. Зрештою, тоді, у березні, коли напруга на півострові була ледь не найбільша за останні десятиліття, Вашингтон представляв цю дипломатичну ініціативу як щось проривне. У США дійсно було чимало карт на руках, щоб зіграти їми на свою користь, хоча переговірна позиція американців виглядала слабкішою за корейську. Тим не менше, усі погоджувалися з тим, що міжнародні санкції починають діяти на КНДР, сам Пхеньян, попри створення ядерної зброї, навряд чи її використає, а США мають чимало варіантів (у тому числі історичних прикладів), яку з моделей співпраці з Кім Чен Ином запропонувати, щоб знизити напругу. Багатьом Сінгапурський саміт здавався чимось дійсно історичним, сміливим і рішучим кроком США (направду, зовсім не притаманним гордим американцям, не звиклим йти назустріч одіозним антидемократичним режимам) по врегулювання Корейської кризи. Ну не міг же президент США прямувати в Сінгапур без якоїсь чіткої стратегії чи плану дій, правда ж?

Сполучені Штати стали заручниками власної самовпевненості, помилкового сприйняття ситуації та недооцінки Північної Кореї

Однак на практиці США провалилися, як під час саміту, так і після нього. Результати говорять самі за себе. Кім Чен Ин переміг Дональда Трампа та його команду, а світ отримав неприємний прецедент. На мій погляд, провал США був зумовлений кількома основними факторами:

  1. Дональд Трамп. У гонитві за медійністю, рейтингами, перемогою на проміжних виборах у листопаді та реалізацією власних, мало кому відомих, амбіцій у кореляції з своєрідним світоглядом, Дональд Трамп зробив усе, щоб максимально підняти очікування перед самітом. Він прив`язав успіх саміту до всієї адміністрації, затягнув у процес свою команду та союзників закордоном. А під час саміту зробив кілька необережних дипломатичних помилок, які хоча й не коштували йому рейтингів серед свого електорату, але поставили США у доволі скрутне становище з політико-дипломатичного погляду.
  2. Завищені очікування. Із самого початку адміністрація США максимально розкручувала Сінгапурський саміт як історичний та успішний. Після того, як він завершився, Трамп навіть написав у своєму Twitter, що проблеми КНДР більше не існує. Висока стіна завищених очікувань, яку збудували у Вашингтоні, завдала непоправної шкоди всій справі, оскільки створювала підозрілий ореол штучності та нереальності навколо переговорів, а також відштовхували від цієї ідеї провідних спеціалістів з КНДР.
  3. Хибне сприйняття. І США, і КНДР мають абсолютне протилежне сприйняття ситуації, яка склалася на півострові. Сам термін «ядерне роззброєння» розуміють по-різному. А відтак, Сінгапурський саміт і весь подальший процес переговорів сприймався не однаково у Пхеньяні та у Вашингтоні. Не дивно, що переговори були схожі більше на розмову сліпого з глухим, аніж на конструктивний діалог, покликаний врегулювати одну з найбільших криз у Азійському регіоні.
  4. Відсутність стратегії. У Сполучених Штатах, ще до приходу Дональда Трампа, спалахнула криза стратегічного планування. Після провалу політики Барака Обами «Розворот до Азії», жодних альтернатив Вашингтон так і не представив. Яка позиція США щодо Китаю в Азії? Хто найбільші союзники та яку роль вони відіграватимуть у новій архітектурі регіональної безпеки? Якою має стати нова система регіональної безпеки в Азії? Відповідей на ці питання адміністрація Трампа так і не надала. Це призвело до ситуації, коли США вимушені діяти не на довгострокову перспективу, а виходячи з тактичних потреб. А це дає переваги противникам США, наприклад Китаю. Стратегічного плану врегулювання Корейської кризи, як і моделі співпраці з Пхеньяном, у США немає.
  5. Криза довіри. Протягом десятиліть відносини між КНДР і США були сповнені взаємних образ, погроз застосувати силу, обману та відвертого «кидалова». Північна Корея і США неодноразово брязкали зброєю, збурюючи весь регіон, а потім так само забували про все і поверталися до звичної «холодної війни». Підписання купи декларацій, резолюцій та договорів, які не виконувалися ніким, спричинили кризу довіри між двома сторонами. А тому Сінгапурський саміт, при всій його пафосності та масштабі, не міг в принципі виправити ситуацію з першого разу, як про це рапортував Дональд Трамп вже після його завершення.

Отож, що сталося після саміту? З огляду на вищезазначені проблеми, не важко здогадатися, що положення тієї маленької і максимально туманної декларації, яку підписали лідери США та КНДР на саміті, ніхто не став виконувати. Північна Корея лише передала Штатам рештки американських солдат, загиблих під час Корейської війни 1950-1953 років. На цьому весь процес ядерного роззброєння зупинився. Коли у США зрозуміли, що Північна Корея не збирається віддавати ядерну зброю просто так і не найближчим часом, Трамп направив у Пхеньян свого держсекретаря Майкла Помпео. Його візити плодів не дали. Очевидно, він намагався умовити корейців виконати те, про що вони домовилися. Але тут якраз і міститься корінь проблеми. Виконати що? Про що конкретно домовилися сторони? Фрази, написані у Сінгапурській декларації, настільки розмиті та багатозначні, що трактувати їх можна по-різному. Покрокового плану дій ніхто не представляв, а «ядерне роззброєння» розуміється у двох столицях абсолютно по-різному.

Покрокового плану дій ніхто не представляв, а «ядерне роззброєння» розуміється у двох столицях абсолютно по-різному

Зіткнувшись з такою проблемою, у США вирішили продовжити грати у цей спектакль, а Помпео заявив, що, мовляв, все добре і все йде за планом. Звісно, не без проблем, але Пхеньян дав обіцянку зробити все, як треба. Навіщо Штатам грати цю роль? Все дуже просто. Президент Дональд Трамп і його команда, а також Республіканська партія, стоять напередодні проміжних виборів у Конгрес у листопаді цього року. Піднімати питання проблем у імплементації домовленостей з КНДР зараз було би помилкою з політичного погляду. Адже це означало би, що Сінгапурський саміт провалився, а сам Трамп розписався б у своїй некомпетентності та прорахунках, що він робити не звик. Такий крок вдарив би по позиціях республіканців напередодні виборів, на яких демократи і так дихають їм у спину і готові взяти реванш як мінімум у Палаті представників.

Крім того, здається, сам президент Трамп вірить у те, що йому пообіцяв Кім Чен Ин. Це вже не вперше, коли американський президент вірить словам одіозних політичних лідерів, яких негласно поважає і до яких відчуває симпатію. Він переконаний, що встановив особистий канал комунікації з Кімом, і мало кого підпускає до нього. А це значить, що лідер КНДР має прямий доступ до вух президента і може обіцяти йому, що завгодно ще багато місяців. Враховуючи те, що сам Трамп ніколи не визнає власних помилок, він до останнього буде вірити і сам себе у цьому переконає, що Сінгапурський саміт – це початок складного і довгого, але дійсно успішного процесу роззброєння Кореї.

Ну і нарешті, всередині адміністрації Трампа якихось альтернатив Сінгапурському процесу немає. Іншими словами, якщо оголосити про провал переговорів, то що далі? Яким шляхом має піти США? Держсекретар Майкл Помпео вірить у дипломатичний підхід, виконуючи доручення Трампа. Радник президента з питань національної безпеки Джон Болтон, як і частина Пентагону прагнуть повернутися до «жорсткої лінії»: санкції і навіть обмежені військові удари по ядерних об`єктах КНДР. З огляду на те, якою високою адміністрація збудувала стіну ілюзій, з неї буде дуже боляче падати, а це значить, що провал переговорів, у які затягнув усіх Трамп, може завершитися війною. Поки у США немає плану «Б», краще підтримати ілюзію процесу роззброєння, який начебто є, але його немає.

Такої ж думки і в Південній Кореї. Президент Мун Чже Ін, який прийшов до влади на меседжах про замирення і нормалізацію з КНДР, є прихильником дипломатичного підходу. Він не хоче сповзання регіону до військової ескалації, оскільки саме його країна (і Сеул зокрема) потрапить у саме пекло конфлікту. Його інтереси підтримувати ілюзію перетинаються з інтересами Північної Кореї. Їм необхідно запобігти новому витку ескалації і максимально зняти напругу. До того ж, в обох корейських столицях усвідомлюють, що нинішній президент Дональд Трамп схильний приймати імпульсивні емоційні рішення, особливо силового характеру. Для них це пряма загроза, а значить краще робили вигляд, що все добре.

Крім того, стратегія Південної Кореї відносно свого проблемного північного сусіда полягає у тому, щоб поступово перетворити його на друга та партнера, навіть зберігши ядерний арсенал. Річ у тім, що мирні переговори можуть відкрити шлях до скасування щонайменше частини міжнародних санкцій проти КНДР. А це означає відкриття ринку для Сеула. Економічна співпраця призвела б до розквіту Корейського півострова, а можливо навіть подолання взаємних підозр та обвинувачень. Зрештою, обидві країни – це один народ, який має бути єдиним, і ніхто це не заперечує. Санкції не дозволяють Південній Кореї співпрацювати з Пхеньяном в економічній площині, а тому підтримка ілюзії про процес роззброєння має тривати. Поганий мир кращий, аніж війна.

Стратегія Південної Кореї відносно свого проблемного північного сусіда полягає у тому, щоб поступово перетворити його на друга та партнера, навіть зберігши ядерний арсенал

Для Північної Кореї обман – звична справа. Робити вигляд, що все добре для них – це легкий і дешевий спосіб уникнути війни, продовжувати діалог з країнами регіону, відкритися світові як мінімум на дипломатичному рівні (Трамп зробив Кім Чен Ина рівноправним партнером) та, можливо, навіть домогтися скасування санкцій, які боляче б`ють по економіці та життю громадян. Виживання режиму – основна мотивація КНДР підтримувати цей спектакль і грати в ньому роль конструктивного партнера, злодія, який покаявся.

Більше того, на Пхеньян тисне й Китай, переконуючи його, що мирні переговори – це шлях у світле майбутнє. Сінгапурський саміт вже дозволив Пекіну заговорити про скасування санкцій, а китайські компанії відновили співпрацю з КНДР, вважаючи, що тепер проблеми немає, адже про це заявив сам Дональд Трамп. Китайцям дуже вигідно, щоб їхня буферна зона – Північна Корея – сідала за стіл переговорів з США та Південною Кореєю і зв`язувала їм руки, не дозволяючи провокувати конфлікт і дестабілізувати ситуацію.

Ядерний арсенал КНДР планує зберегти. Зрозуміло, що повністю віддавати його вони не збираються. Але поторгуватися за поступки з боку Сеула і Вашингтона цілком можуть. Кім Чен Ин може вірити, що переговори дозволять зменшити військову присутність США на півострові, скасувати санкції та, можливо, навіть реінтегрувати КНДР у світову спільноту, дозволивши їй увійти у ядерний клуб. Втім, навіть якщо цього не вдасться досягти, можна як мінімум затягти час і занурити США у нескінченні мирні переговори аж до кінця президентського терміну Дональда Трампа. А коли цей схильний до війни президент і його команда підуть, можна знову повернутися до звичної риторики. У цьому контексті особливо красномовною стає сьогоднішня заява КНДР, в якій Кім Чен Ин запевнив Трампа, що вони точно виконають всі положення ядерного роззброєння «до кінця терміну президента США». Це дуже смішно.

Таким чином, спектакль під назвою «ядерне роззброєння КНДР» вигідний усім. Він триватиме як мінімум до виборів у Конгрес, як максимум до кінця президентського терміну Дональда Трампа. А глядачами вистави буде весь світ.

 

Ілія КУСА,

експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...