Ефект Парижа: конфлікт уявного і реального

У світі є 38 «Парижів», але кому вони треба, якщо оригінал один! Я, як і сотні тисяч романтичних підлітків, мріяла про той один, – оспіваний Піаф та Ґінзбуром, той, де пиячили Пікассо з Матісом, де всі в Шанель і кожен третій пише, як Сартр. Я збирала по крупинках усі культурні стереотипи, вбирала всю поезію Превера і переглядала «Мрійників» раз двадцять! Я придумала свій Париж, без найменшого сумніву повідтинавши все, що не помістилося в ідеальний кадр з беретом-багетом.

Ось так собі цей образ жив, аж поки я не потрапила у реальний Париж. Мабуть, ви не раз чули про «ефект Парижа», коли любовно виплеканий образ ідеального міста з листівки розвіюються з ароматом сечі – і аж ніяк не Шанель – на Монмартрі. Парижу байдуже, що ви там собі про нього думали – він такий, як йому хочеться! І, повірте, його характер далеко не такий цукровий, як нам втовкмачує «навколопарижний» дискурс.

В Парижі замало бути на рівні, замало бути «добрим», в Парижі треба бути найкращим – тільки тоді цього достатньо. Париж різний: Шамп Елісі і площа Конкорд – це як інший світ, – ні, навіть інша планета, – у порівнянні з Монмартром, так само, як Ейфелева вежа, куди, до слова, жоден парижанин нізащо у світі й на крок не підступиться, та кладовище Пер-Лашез. Безглуздо їхати в Париж з наміром побачити все – тут 1803 пам'ятники, 173 музеї, 450 парків і ще незліченна кількість всього, що не встигли полічити та пронумерувати бюрократи, а вони, ті французькі буквоїди, здається, переплюнули австрійських і порахували, скільки в Парижі дерев. 470 тисяч! Ага, і всі внесені у спеціальний реєстр, авжеж! Не дай боже те дерево якось не так підрізати чи, чого доброго, спиляти – усі дерева мають прописаний аутлук на наступні 15 (п'ятнадцять, пишу буквами, щоб напевне) років! І ніхто, ніхто не обрубує їх, щоб світили покаліченими кульчами, як це роблять наші комунальники.

Мені дуже пощастило побачити різний Париж. Дельфін, моя подруга, до якої я, власне, і приїхала в гості так одразу і сказала:

- Приготуйся, ти його зненавидиш, потім полюбиш і не зможеш без нього жити! Точно як ...

В нападі екзальтованості я не дала їй договорити і, втішена дотепністю, закінчила фразу:

– Як найкращого коханця, так? Так ти хотіла сказати?

Та Дельфін далека від банальності, на відміну від мене, вона мала на увазі лодочки на шпильці!

Так воно й було: спершу мене вивертало від ароматів сечі і підкидало від байдужості офіціантів, потім я навчилася затримувати дихання незгірш Жака-Іва Кусто і потоваришувала із зеленооким Т'єрі, який не вдавав, що не розуміє англійської і навіть приносив всім аж по два бізе до кави. Небачена щедрість, скажу я вам, якщо взяти до уваги, що гіршої і дорожчої кави я ще не пила ніде і ніколи! Треба ж було чимось підсолоджувати ту гірку печаль!

Т'єрі, до речі, допоміг мені дещо зрозуміти про славнозвісний французький шарм: він непомильно вгадував, хто є хто, заговорюючи до іноземців англійською, а до французів – рідною. Ми посперечалися з ним «на євро», чи він помилиться хоч раз. Він не помилився, але і євро з мене не взяв.

- Як ти це робиш? Ну як? Як ти знаєш, що ось ця елегантна мадмуазель – дуже французька, як на мене, – не француженка? Мені вона скидається на таку парижанку-парижанку, в десятому поколінні, не менше!

Т'єрі зневажливо, – а це дуже по-французьки, як з'ясувалося, в цьому вони можуть втерти носа навіть англійцям – пхикнув, мовляв, що ти таке мелеш, експертко із французькості із Східної Європи:

– Ну глянь – макіяж, волосся помите, взуття чисте, сукня попрасована. Француженки таким переймаються, коли їм добряче за сімдесят, а не в двадцять! До наших потреба елегантності приходить, коли вже всі вершини взято, а у вас, – знову кутик вуст зневажливо поповз догори, – це програма-мінімум, здається, зі школи. Наша скорше купить вібратор, а не праску!

І він таки має рацію, подумалось мені, ми занадто стараємось бути ідеальними, а вони – насолоджуються собою (що б хто не вкладав у цю загадкову фразу). Париж взагалі про насолоду – споглядати, не поспішати, ходити в музей, а не в торговий центр, робити пікніки посеред тижня у парку, звідки не видно Ейфелової вежі.

З тією вежею взагалі багато цікавих курйозів та анекдотів: мої друзі, наприклад, щороку ставлять на (себто, проти) те, чи Ейфелева вежа візьме першість серед найбільш популярних туристичних місць. Закладаються на пляшку старого бордо. Поки лідирує Нотр-Дам де Парі, але невідомо, як там піде далі і що буде з тим бордо.

Писати про Париж – справа невдячна.

Стільки вже писано-переписано, що аж лячно братися за клавіатуру. А як радити щось – то й поготів! Знаєте, ті безликі ТОП-5 Парижа чи "Париж за два дні" (що взагалі безглуздя, адже це якраз вистояти чергу до Лувру і д'Орсе), але я спробую.

МУЗЕЙ

Ящо у вас є час лише на один музей, то пройдіть повз Лувр, минайте сади Тюїльрі і йдіть прямісінько до музею Оранжері, де нема черг, зате є така концентрація Моне, Модільяні і Пікассо, що паморочиться в голові і треба негайно сісти. Я її про себе назвала Сікстинською капелою, тільки імпресіоністів! От уявіть – 100 квадратних метрів полотен з «Лататтям», які можна розглядати під музику, скажімо, Дебюсі! Усе те, що бачили колись на уроках малювання – в таких красивих альбомах з крейдовими сторінками – тепер ось тут, просто перед вами і не треба проштовхуватись крізь натовп китайців, як до тої гордовитої Мони Лізи.

ПАРК

Сади Тюїльрі ви вже бачили, йдучи до Оранжері, на зеленому кріселку посиділи, як і всі чотири мільйони туристів, а тепер підіть туди, куди не доходять туристи! У мій улюблений парк Бютт-Шомон, так-так, той звідки не видно Ейфелевої вежі і де так смачно хрумтіти багетом, милючись панорамою міста.

БІБЛІОТЕКА

Оце ви намірилися не читати, так, бо що там цікавого може бути у бібліотеці! Яка ж ця Марта занудна! Ну й не читайте, залишу бібліотеку Мазарін – найстарішу публічну бібліотеку Парижа – для себе. А вона під скляним куполом, а там такі інкунабули, а там так, як у Ґоґвортсі!

СЕКРЕТНЕ МІСЦЕ для тиші і спокою

Крихітна чайна в Musee de la Vie romantique, схована у самому серці Монмартру, за два кроки від площі Піґаль і всім відомого Мулен Руж. Але тут не чути гамору міста, квітують троянди і дають найкращий фісташковий кекс! Тут можна посидіти і поуявляти, яким було місто у цю далеку пору, коли Монмартр був ще прихистком поетів та художників, а не туристичною мекою, де «п'ять Ейфельок на євро».

КАВ'ЯРНЯ

Усі путівники кажуть йти у кафе Фльор, а я вам кажу – перейдіть дорогу і зайдіть y Les Deux Magots, куди Жан-Поль Сартр та Сімона де Бовуар приоходили перепочити після інтелектуальних розмов у Фльорі. А потім підіть на Монпарнас, знайдіть кафе La Closerie des Lilas, виберіть столик, за яким сидів Оскар Вайлд, Поль Валері чи Еміль Золя, витягніть молескін і напишіть собі пару слів на згадку про цей день в Парижі! Я так зробила і ось з цього вийшла колонка, а може потім буде щось більше, хто його зна, – Париж повен сюрпризів!