дивись.info

Коли Путін анексував Крим, як історик, я миттєво пригадала Судети та 1939 рік, – професорка Марсі Шор (інтерв’ю)

Коли Путін анексував Крим, як історик, я миттєво пригадала Судети та 1939 рік, – професорка Марсі Шор (інтерв’ю)

Вчора під час Форуму видавців американська професорка Марсі Шор презентували україномовний переклад своєї книги «Українська ніч», присвяченої Революції Гідності.

Журналісти ІА Дивись.info побували не презентації та занотували кілька цікавих тез професорки Шор, а також поспілкувалися із нею про книгу й сучасні події в Україні на світі.

Презентація

Зазвичай історики не люблять писати про події у реальному часі. Коли ти маєш певну дистанцію, все завершилося і то можеш побачити, що насправді сталося. І ще одна причина – коли ти обертаєшся назад, то маєш значно більше часу, аби зібрати значно більше джерел, ніж будь-хто, хто описує події в реальному часі. І як історик у мене є правило, що я не довіряю собі, аби писати «у реальному часі». Але причиною тому, що я порушила власне правило була в тому, що за останні чверть століття у східній Європі це була найбільш екстраординарна подія, що я спостерігала в реальному часі. І я бачила, як не лише політика мінялася – люди мінялися. І вони змінювалися просто на очах. Тому це не лише політична трансформація, це екзистенційна трансформація! Люди шукали себе, своє місце, свій вибір.

І от у листопаді, коли Янукович відмовився підписувати Асоціацію з ЄС ніхто не думав про те, що може загинути за це. І під кінець січня, навіть спостерігаючи за подіями з Відня, з дистанції, можна було відчути, що щось змінилося.

 

Я бачила багатьох своїх знайомих, що спостерігали за подіями на Майдані, й думали: це річ, яку ми ніколи не сподівалися ще раз побачити у своєму житті.

Інтерв’ю

Трохи детальніше Марсі Шор розповіла у бліц-інтерв’ю журналістам Дивись.info.

Це книга, писати яку я ніколи не мала наміру. Але в 1989 я, підлітком, була дуже вражена падінню Берлінської стіни. Коли чехи й словаки були на вулицях, говорячи, що правда переможе. Це був спосіб мислення про правду, про себе, якого я ніколи не відчувала в США. І це кудись поділося, а потім раптом повернулося в Україні, коли люди серйозно замислилися над тим, що означає бути особистостями, що означає правда та які питання ми задаємо самі собі щодо цінностей.

Коли я починала писати цю книгу, то не могла припустити, що те, що відбувається в Україні, в Росії, матиме такі прямі, такі миттєві наслідки та значення для Америки, але так сталося. Є певні розуміння, які до американців приходять із затримкою. Наприклад, коли Наталія Гуменюк, українська журналістка, приїхала до США висвітлювати президентські вибори 2016 року, думаю, вона розуміла ситуацію значно краще, аніж багато американських журналістів. Тому що певні процеси, що почали відбуватися в Америці, тут відбувалися довше і американські журналісти просто не мали досвіду в цьому.

Про переживання Революції Гідності

Було багато речей, що вразили мене під час спілкування з учасниками Революції. Було багато моментів, багато історій. Одна з речей, яку я помітила: дуже багато різних людей говорили про спільні відчуття.

Наприклад, люди починали розповідати про те, як вони втрачали лік, відчуття часу. Дуже цікаво, як вони переживають оцю зміну сприйняття часу. Коли різниця між днем та ніччю стиралася, чому люди боялися засинати.

Дуже багато різних людей говорили про спільні відчуття. Наприклад, люди починали розповідати про те, як вони втрачали лік, відчуття часу

В певний момент люди починали говорити, що почувалися безпечно лише на Майдані, бо щойно ти покидаєш це місце, ти починаєш слідкувати за подіями через ТБ і це нестерпно. І це парадокс – відчувати себе безпечно лише там. Ще один момент, як часто люди використовували фразу «але це було моє рішення», «я прийняв рішення», тобто вдалося висвітлити цей момент прийняття рішення.

Про війну

Хотіла би я мати гарну пораду щодо війни. Цю війну Росія почала з надуманих причин, на базі вигадок, провокацій. І ось, чотири роки по тому, люди все ще вмирають. Я розумію позицію України в цій війні – у вас не було вибору крім оборони. Але Путін, мені здається, має якусь кризу маскулінності, що вирішив піти на Донбас. Я не політик і це не моя країна, тож я не можу прийняти рішення щодо «чи щось вартує смертей», але саме це й означає війна.

Коли Путін анексував Крим, я як історик, миттєво подумала про Судети, про 1939 рік. Я миттєво подумала про Чемберлена. Це було жахливе рішення Чемберлена поступитися Гітлеру цим маленьким шматочком землі під назвою Судети, що був населений переважно етнічними німцями, що змінило кордони. Це було жахливо, бо стало початком Другої Світової війни. Це було щось на кшталт зеленого світла Гітлеру.

Такий момент, коли ти думаєш: добре, це маленький клаптик землі, нічого страшного. Коли Чемберлен повернувся до Англії, то говорив, наскільки жахливо, що ми повинні копати траншеї, носити протигази в ім’я сварки в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо. І як історик, пам’ятаючи ці слова роками, я спостерігала, що відбувається в Криму та на Донбасі, та думала – о Боже! Це і є «сварка у далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо»! Ніхто не розуміє нічого про Донбас, він далеко й це не те місце, про яке взагалі європейці думають. Але це може бути початком наступної світової війни! І це могло би бути тим самим моментом.

Історія ніколи не повторюється точно так само. Але як історику мені було просто неможливо не думати, що це такий самий сигнал «все дозволено», як для Гітлера

Історія ніколи не повторюється точно так само. Але як історику мені було просто неможливо не думати, що це такий самий сигнал «все дозволено», як для Гітлера. І саме тому Чемберлен – трагічна постать. Не думаю, що він був злою людиною, але він став такою трагічною постаттю.

Я досі налякана тим, що це може бути початок нової війни. Але я постійно дуже налякана, я живу в стані постійного страху. Я не можу пророчити, що станеться. Але я сподіваюся, що цього не станеться. У березні 2014 року ця думка була першою, яка мені прийшла, в контексті Криму я пригадувала аншлюс, Судети… Але з точки зору історії ідей, це феномен пост-правди, нової версії пост-модерністичного неототалітаризму, а я правда думаю, що це нова версія, щось дійсно нове. Тому є парадокс цього місця про яке Європа думає як про щось пре-модерне хоча насправді воно є в авангарді пост-модерну.

Про надію

Що дає мені надію? Коли я зі студентами, з молодими людьми. І це працює по обидва боки Атлантики. Я професор та все своє доросле життя провела в університетах, це мій простір і я люблю бути в навчальному класі, бути з ними. І в багатьох сенсах для мене немає різниці по відчуттях перебування у класі в Польщі, Україні чи Нью-Йорку.

Напевно, єдиний момент, коли можливо змінити світ – це коли ти достатньо молодий, аби не усвідомлювати, що змінити світ – неможливо

Ябачу цих молодих, сяючих людей, які задають такі правильні питання, які думають, які мають енергію, небайдужі до створення кращого світу. Я дивлюся на них і думаю: це такий прекрасний людський капітал, фантастичний! Напевно, єдиний момент, коли можливо змінити світ – це коли ти достатньо молодий, аби не усвідомлювати, що змінити світ – неможливо. І я обожнюю це! Я дивлюся на цих молодих сяючих людей, а потім – на людей при владі, це працює у різних країнах, та думаю: а чому при владі гірші люди? Мої студенти ставлять серйозні історичні питання, моральні, філософські питання. Вони начитані, мислячі, їм не все одно щодо цього світу. То чому у владі люди без етики, без моралі?

1996 році польський філософ Лешек Колаковський дав лекцію-промову, де говорив про те, що назвав «негативна селекція». І він сказав, що ми маємо проблему з негативною селекцією, тому у владі люди без моралі, без етики, боягузливі. І я роззираюся навкруги та думаю – так, ми маємо проблему з негативною селекцією. Але проблема зовсім не в тому, що хороших, розумних, енергійних людей – немає. Тому я дивлюся на студентів і думаю – добре, ми маємо кинути всі свої сили на наступне покоління. І я маю в це вірити, бо у мене є маленькі діти, а діти – це і є акт віри.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...