Чи загрожує Україні новий сепаратизм та чому депутати взяли бюджет у заручники

Дипломатична криза

Україна сьогодні знаходиться в стані конфлікту одразу з трьома країнами. Російська агресія – це наш базовий вектор, на якому ведеться найбільша боротьба, але виникають конфлікти, яких могло би і не бути. Питання залишається в тому, чи це планові конфлікти, які потрібні для внутрішньої політичної конкуренції та ведення президентської виборчої кампанії, чи це дійсно наступ наших сусідів на українські інтереси.

Зокрема, Угорщина знаходиться в супер-агресивному стані по відношенню до України. І опубліковане українцями відео про роздачу паспортів та присягання Угорській державі, більше того – накази приховувати таке громадянство, говорять про відверту антиукраїнську діяльність угорців на нашій території. І така діяльність почалася не вчора і не сьогодні, а ведеться останні три десятки років. І тут питання, чи дійсно офіційний Київ готовий боротися з проявами майбутнього сепаратизму й тихої окупації українського регіону, чи це просто одна з «фішок» використання даного інструменту перед президентськими виборами.

Якщо це просто гра, то ризики надзвичайно високі. Якщо це бажання дійсно боротися за український інтерес в даному регіоні, то тут повинна бути повна мобілізація населення та концентрація на реальному вирішенні проблеми. Точно така ж ситуація і з Польщею, яка назвала огидними заяви українського посла на території Польщі.

Навіть якщо опустити заяви Дещиці, Польща сьогодні демонструє неналаштованість на діалог, більше шукає точок конфлікту, більше концентрується на минулому, ніж на майбутньому. Польща намагається скористатися послабленим станом України і намагається тут самореалізуватися. До речі, замість того, щоб вирішити свої історичні проблеми, наприклад, з Росією, яка тріумфує на темі розстрілів польської військової еліти, на знищенні сучасних польських політиків.

[dyvys_blockqoute text="Польща сьогодні демонструє неналаштованість на діалог, більше шукає точок конфлікту, більше концентрується на минулому, ніж на майбутньому" author=""]

Дуже важливо для України зрозуміти, чи це криза поточного моменту, чи це просто українські політики намагаються загострити ситуацію, аби отримати внутрішні політичні бали.

Верховна Рада

Робота Верховної Ради за минулий тиждень продемонструвала здатність парламенту приймати рішення. З іншої сторони ми побачили, що стратегічності їм бракує. ВР сьогодні стоїть перед викликом, як провести останні півроку: чи бути супер результативними і ввійти в історію цього скликання з реальними прийнятими законами, що зможуть дійсно покращити ситуацію, або залишитися посередньою Верховною Радою, депутати якої думали лише про власний інтерес.

І тут є три чинники, які можуть повпливати на вибір однієї чи іншої стратегії. Перше – прийняття складу ЦВК. ВР знайшла політичний консенсус і змогла призначити представників у Центральну виборчу комісію. А це половина того, шо вони мали би зробити. Друге – це закон про вибори. ВР повинна імплементувати новий закон, який допоміг би уникнути корупційної мажоритарки та позбавити сили корупційних партійних кас.

Друга річ, яка зайшла у ВР – бюджет. Уряд подав бюджет вчасно, закцентувавшись на армії, економіці, на підвищенні пенсій в березні та монетизації субсидій. Це позитивні речі, які зайшли зі сторони уряду. В той же час, уже почався діалог зі сторони депутатів: «А що нам з вашого бюджету?» Мажоритарники, зазвичай, лобіюють дотації на свої округи для того, щоб можна було потім переобратися, голови фракцій торгуються виключно за свій персональний фінансовий інтерес і за інтерес олігархів, яких вони там представляють. І виходить так, що український бюджет сьогодні в заручниках у «хотєлок» депутатів і єдиний, хто за це все платитиме, це український народ. І це теж виклик для Верховної Ради: чи приймати бюджет заради економічної успішності держави, чи заради економічної успішності самих себе.

[dyvys_blockqoute text="Уже почався діалог зі сторони депутатів: «А що нам з вашого бюджету?»" author=""]

Третій виклик, що стоїть перед ВР і який багато в чому визначить її долю – військовий. Зрозуміло, що лідером і головнокомандувачем залишається президент, але ми живемо в парламентсько-президентській республіці, де парламент не повинен знаходитися на задвірках прийняття політичних рішень, політичного і військового лідерства.

Тому непродовження договору з РФ про так звану дружбу – це гарний початок, але цього недостатньо. В України сьогодні надзвичайно велика кількість військових викликів: будування нових військових баз, посилення армії, і найголовніший – виклик, який сьогодні є в Азовському морі. І тут ВР повинна теж продемонструвати своє лідерство.

Виборча кампанія

Президентська виборча кампанія набирає все більше обертів і всі події, які відбуваються сьогодні, відбуваються практично завжди виключно через призму голосування, яке відбудеться в березні. Ми бачимо мобілізацію проросійського блоку, об’єднання політиків, які будуть грати на проросійському полі та відігратися на сході. Ми бачимо їхню повну технічну мобілізацію, але не в тому сенсі, що політики зрозуміли, що відбулося. Зазвичай вони використовують меседжі та технології, які були використані в 2004 та 2010 роках, не розуміючи, що країна змінилася. Головна їхня ставка – російські гроші та російські медіаресурси, тут треба відзначити якраз і перерозподіл українського медійного ринку.

[dyvys_blockqoute text="У проросійському блоці використовують меседжі та технології, які були використані в 2004 та 2010 роках, не розуміючи, що країна змінилася" author=""]

З іншої сторони кандидати більш проєвропейського толку або втратили свої рейтинги через невиконання обіцянок і корупцію, або намагаються шукати своєї електоральної вдачі не об’єднуючись і не ставлячи спільних загальноприйнятних цілей, а кожен орієнтується виключно на власну політичну сатисфакцію та зробити так, аби його опоненти прийшли до нього вливатися, а не об’єднуватися усім разом.

Зрозуміло, що паралельно йде кампанія чинного президента, який робить ставку на високу вдячність населення за томос, який, до речі, ще не отриманий. Та робить ставку на деякі речі, прописані в Конституції такі як «мова» і «армія», але які зазвичай не є мотивацією прийти на вибори. Це завжди мотивація платити податки, вийти на мітинг, але це не завжди мотивація прийти на дільницю. Нинішня мобілізація кандидатів – початковий рівень, це не найбільша політична активність, більш активними вони будуть в листопаді, грудні та останні три місяці самої виборчої кампанії. Тим не менше, динаміка виборчого процесу вже розпочалася, далі буде лише брудніше й цікавіше.

Пошук Юлією Тимошенко нового виборця призвів до того, що вона почала втрачати свого виборця базового. І перший, і другий її форум не є настільки зрозумілим для класичного електорату Тимошенко, для її ядра. Тому у неї сьогодні є певна дилема, пов’язана з тим, що команда не допрацьовує і смисли, які вони пропонують Юлії Володимирівні, для населення або не є актуальними, або не є зрозумілими.

Тим не менше, варто відзначити її активність, за те, що вона веде свою кампанію відкрито, а не відсиджується, як це роблять деякі опозиційні кандидати, чекаючи виключно на помилки Порошенка і свій ріст на тлі цього.

Конфлікт САП і НАБУ

Два антикорупційні органи замість того, аби «копати» проти корупціонерів, знаходити, обвинувачувати й доводити до реальних вироків, зайнялися більше конфліктом один проти одного і намагаються знищити репутацію один одного.

У порівнянні їх між собою, зрозуміло, що НАБУ має більший авторитет і рейтинг, САП себе більше дискредитував і сьогодні вже не вважається антисистемним органом, готовим до кінця боротися з корупцією. НАБУ теж вибрало неправильну стратегію, намагаючись боротися проти САП. Єдині, хто цьому аплодують – це поточна влада, влада Януковича та всі олігархи й корупціонери, що 27 років доять український бюджет. Навіть маючи особисті неприязні, обидва антикорупційні органи повинні бути націлені на боротьбу з корупцією. А самопоїдання призведе до того, що корупція далі буде процвітати, а ці органи будуть фасадами для Заходу, мовляв, влада робить реформи.

Микола ДАВИДЮК,

Ph.D, політолог, директор аналітичного центру «Політика», менеджер виборчих та PR кампаній.  Сертифікований спостерігач за виборами від ОБСЄ, працював на виборчих кампаніях в Грузії – 2013, Іспанії (Каталонія) – 2015 та Киргизстані – 2017. Політичний експерт на українських та міжнародних інформаційних ТБ каналах і радіо (ICTV, EURONEWS, 112, ПРЯМИЙ, ESPRESO, NEWSONE, ГРОМАДСЬКЕ РАДІО, 5 КАНАЛ, КИЇВ ТВ, 1+1, ZIK, 24 ТА ІН.). Автор книги: «ЯК ПРАЦЮЄ ПУТІНСЬКА ПРОПАГАНДА» та засновник Форуму Нових політичних лідерів. В 2017, пройшов курс emerging leaders в Harvard Kennedy School.