Гра у спостереження

Нещодавно мені довелося побувати на цікавому заході із інтригуючою назвою «Архітектор твого я». Відбувався він у Варшаві і на меті мав дуже нелегке завдання – показати учасникам, якими їх бачать збоку.

Ще той травматичний досвід, скажу я вам: впродовж трьох хвилин стоїш перед камерою і крутишся, як той вуж на сковорідці, відповідаючи на навмисно несподівані питання та виконуючи усілякі прикрі завдання, як от продекламувати поезію або розіграти сцену пограбування банку. Тут то й розумієш, що Айнштайн був правий з тією теорією відносності – три хвилини все ніяк не закінчуються і тягнуться мало не цілу вічність.

Dress: FireFly Creative Tailor Studio; MUA: Karvatska Beauty Center; Photo: Микита Печеник, Дивись.info

Та пережити трихвилинне тортурування – це ще півбіди: потім це все ще треба передивитися, вислухати коментарі публіки та аналіз експертів. От тут про себе довідуєшся багато цікавого: як активно розмахуєш руками, коли хвилюєшся; як крутиш дульки, коли бракує слів; як тремтить голос і як часто – занадто часто – робиш зніяковілі паузи, які чомусь все життя вважала драматичними. Бачиш себе по-новому, так би мовити. А потім слухаєш коментарі аудиторії і в голові сиренами звучить: Про кого це вони? Де вони це бачать? Їм усім повилазило, чи що? Це ж не про мене вони говорять! Я ж зовсім не така!

В дзеркалі може й не така, а в очах іншого – саме така та ще й різна! Опритомнівши після першої хвилі коментарів і набравшись мужності вислухати другу, я з подивом для себе зрозуміла, що більшість коментаторів робить висновки аж ніяк не з моїх слів (і слава богу, подумалось мені), – вони коментували мій вигляд, мою картату сукенку і матеріял, з якого вона пошита (супер-зір в дії, так), колір моєї оправи, броги і кольорові колготи, мій акцент і те, як я дзенькаю браслетами, коли хочу трохи виграти собі часу на роздуми. Вони прорентґенили мене наскрізь, розклавши на молекули, здавалося б, неважливих деталей.

Ми спілкуємося не так і не стільки словами: погляди, жести, вбрання і навіть уподобання в напоях говорять про нас куди промовистіше, аніж слова. Нам достатньо 20 секунд (як вирахували британські вчені, еге ж), щоб просканувати незнайомця, зробити висновки про те, з ким маємо справу і схвалити або ж забракувати з півпогляду. Як це працює? На що ми опираємося? І на якому пальному працює той наш радар «свій/чужий» та «добрий/поганий»?

Все просто: спостереження і класифікація. Кейт Фокс, авторка бестселера «Спостерігаючи за англійцями», в одному із інтерв'ю сказала, що її дослідження – це енциклопедія характерів, які вона уважно визбирує і класифікує нащодень, ані на хвилинку не відкладаючи лупу та бінокль з рук. Власне, про лупу і бінокль – це дуже влучно і дуже іронічно (цілком в стилі дослідниці, чиї тексти просто фонтанують дотепами та хитромудрою грою слів)! Замало зосереджуватися на деталях, слід ще й бачити загальну картину: такий досвід пізнання можна порівняти із прогулянкою вуличками міста і вивченням панорами, стоячи десь, скажімо, на вершечку Ратуші.

Dress: FireFly Creative Tailor Studio; MUA: Karvatska Beauty Center; Photo: Микита Печеник, Дивись.info

Це називається методом наукового спостереження. Звучить дуже по-серйозному і пахне лабораторією, але насправді ми щодня практикуємо  спостереження, щодня виходимо в «поля», щоб зібрати, а потім ретельно проаналізувати, інформацію про навколишній світ. Усі ми з вами антропологи – починаючи з першого дня у дитячому садочку (та що там садочку, з першого контакту з людьми) і нон-стоп упродовж усього життя.

Ми непомильно відрізняємо, хто звідки – і не просто з якого регіону, але навіть з мікро-району міста, де вчився і де полюбляє відпочивати, яку каву п'є і якими коктейлями глушить вечір п'ятниці, яке авто водить і за кого нізащо не проголосує на виборах. З чого ми робимо висновки? Ніколи не забуду, як моя добра знайома, Катрін, відмовилася від роботи-мрії тільки тому, що керівник проекту напахнився «пачулями Тома Форда»:

– Ти уявляш, – жалілася вона аж задихаючись від надміру емоцій – яким треба бути нечулим до людей? Яким тираном?! Щоб от так вилити на себе півплящини пачулі! Та це нелюдь, нізащо під його керівництвом не працюватиму та й іншим би не радила, якщо не хочуть очманіти.

Звісно, це карикатурний епізод, бо таки брак нулів у зарплатні вплинув на рішення моєї подруги не менше від «пачулів Тома Форда», але як би там не було – про тирана і нечулість, як згодом з'ясувалося, вона вцілила просто в яблучко! В кожного «порівняльна таблиця» характерних ознак своя, але в цілому проглядається певна закономірність, яка потім лягає в основу глобальніших теорій: так ми знаємо, що таке стереотипна «французькість» – багет, берет, Азнавур, рокфор, що таке «твідова англійськість» – чай, Шерлок, кеб, Тавер, що таке «американськість» – гамбургер, Нью-Йорк, кадилак, Голівуд. Та й про себе ми часто чуємо до оскоми знайоме – вареники, шаровари, Чорнобиль. Подобається нам це, чи ні, але тисячі – чи то пак мільйони – маленьких антропологів класифікують нас щодня, щоб помістити у папку з грифом «все з вами ясно». Спробуйте і ви якось попрактикуватись у ролі спостерігача, бо в ролі піддослідного ви й так є, навіть зараз!

Думки, висловлені в рубриці «Колонки», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції ІА Дивись.info.

Будь-яке копіювання чи відтворення тексту або частини тексту дозволене лише з письмової згоди редакції. В іншому випадку це вважатиметься порушенням авторських прав.