«Еротика куртуазна та іронічна»: відверта виставка представлена у Львівській національній галереї мистецтв (фото)

Ми спробували зазирнути за завісу сокровенного, і з’ясувати, що ж криється за творчістю цих двох митців: чи лише просте захоплення жіночою статтю? Що надихає їх на творчість? Еротика у розумінні того чи іншого художника отримує різні візуальні контексти, способи вираження.

Так, в роботах Ігоря Щурова еротика – досить іронічна, солодка, витончена, літературна. Також, особливу роль відіграють деталі, тонке мереживо орнаментів, контрасти у грі силуетів.

Твори Йоханана Петровського Штерна більш відверті, ексцентричні, у них відчувається експресія, гра кольорових плям, персонажі у своїх еротичних фантазіях, ніби сходяться в ритуальному танку, але тут немає прив’язки до конкретних облич, уявлення про дію більш абстрактне, хоче не менш відверте.

Йоханан Петровський Штерн народився у Києві, навчався у Москві та Бостоні, мешкає та працює у Чикаго. Викладає в Північно-Західному університеті (Чікаго), Гарварді, Вільному українському університеті (Мюнхен), Варшавському університеті, Українському католицькому університеті (Львів) та Національному університеті «Острозька академія».

За його словами, серія «Червоний диван» народилася для п. Йоханана у Львові, коли він сів на червоний диван в Центрі Міської історії, «і з нього почався мій новий порядок денний, нова історія життя». Коли п. Штерну відмовилися продати цей «диван», він подумав «що може втілити його у якомусь іншому вияві, хай це буди щось ностальгічне, так з’явилася ця серія «Червоний диван». Окрім того, художник вважає відповідальними за цю серію свою дружину, Анастасію Сімферовську, яка привела п. Йоханана до Віти Сусак, а Віта Володимирівна вже познайомила п. Йоханана Петровського Штерна із  Ігорем Щуровим.

Також, ми говорили з п. Йохананом Петровським Штерном і про інші секрети творчості.

Розкажіть, чи «еротична тематика» домінує у Вашій творчості?

- Ні, абсолютно ні, це випадкова для мене тематика. Я вийшов на неї, бажаючи створити певну серію робіт, щоб відпрацювати тему, яка мене завжди цікавила, а саме: чи можна якось гуманізувати порнографію. І, власне, щоб це зробити, я мав якось зрозуміти, з яким форматом працювати. Тому що більшість моїх робіт – це 1 м  x 1,5 м, тобто досить великі роботи. І вийшло так, що два роки тому я викладав у Варшавському університеті,  зайшов до художнього магазину на вулиці Маршалковській і побачив, що там лежать дуже добре зроблені полотна на картоні, але дивного формату 55 x 46 см, такого в принципі не існує. Як виявилося потім – це робить китайська фірма, вони дуже якісні. Я купив все, що було, 15 чи 20 картонів формату 46 x І вирішив, спробую працювати з оголеним тілом і певними ідеями, що в мене з цього приводу були.

Щоб навчитись це робити, - а я непрофесійний художник, - я почав малювати серію «Червоний диван». Раптом виявилося, що вона виростає в певний наратив, пов’язаний з тим, чим є людські стосунки, перед тим як вони лягають в ліжко, чи після того. Як вони мріють про ліжко, як вони бачать себе у ньому. Тут більше уявного сексу і уявної еротики, аніж справжньої. І це уявлення також дає мені можливість відстороненої від плотського смакування цієї теми – власне, від порно. Мене цікавить власне людське почуття, людська ілюзія, людська фантазія навколо стосунків, ніж самі еротичні стосунки. Саме тому такий погляд знімає проблему краси тіла. В мене немає красивих жінок. От Ігор Щуров малює надзвичайно красивих жінок, дуже еротичних, дуже привабливих. В людських стосунках зовнішня привабливість важить значно менше ніж той блискавичний момент, як щось в тобі спалахує – і світ перевертається. Також мене цікавить такий двосторонній іронічний погляд на еротику і секс, спеціально орієнтований не на красиве тіло, a на уявну еротичну подію.

Ви дуже багато подорожуєте як викладач, мандруєте між університетами. Коли знаходите час для творчості? В які моменти хочеться творити найбільше?

- Хочеться малювати весь час. Мої однокласники, з якими зустрічався тридцять років по тому, як закінчив школу, мені розповідали, що я малював на всіх уроках. Для мене це було відкриттям, це все нагадали однокласники, які пам’ятають мене в 1-4 класах. Бо, власне, нічого не змінилося: хочеться малювати весь час, і є що малювати.

Певною мірою, я можу втілити свої головні ідеї, коли я знаходжуся в США, в Чикаго, коли працюю в своєму кабінеті, і є можливість творити великоформатні полотна. А саме подорож вимагає від тебе іншого стилю, іншого сюжету, іншого формату робіт. Розумієте, поклав полотно на картоні формату 46 x 55см в багажник машини і везеш, ніхто не дивиться як ти це провозиш, ескізні якісь роботи - повіз туди, повіз сюди, бо полотно на картоні, такого формату нікого воно не цікавить. Серія «Червоний диван» малювалася в Берлін, у Варшаві, у Кракові, в Татрах, в Ужгороді, у Львові.

 Це ж ціла географія..

- Так, вже ціла географія, як ми з Настею подорожуємо, і де я викладаю. Приїхав на три дні в Татри, витягнув три картони, поставив в Хілтоні на підвіконня, ось тобі і весь мольберт. В мене три «акрилки»  завжди з собою. Це, до речі, дивовижний акрил фірми «Голден», який дає таку пастозність як олія, бо всі інші дуже «течуть», а цей дає фактуру, мені дуже це подобається. Цікаво працювати з самим акрилом, бо він вимагає іншого мазку, іншої техніки, яка мені імпонує.

Три банки «акрилику», пензлики з собою, в сумці все можна перевезти, що ще потрібно?!…

Ігор Щуров, львівський графік та ілюстратор, закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту. Основні твори «Іграшки» (1978), «Амурні пригоди» (1996), «Човен кохання» 2003, ілюстрації до книги Апулея «Амур і Псіхея»(2003), ілюстрації до поеми Василя Львовича Пушкіна «Небезпечний сусід»(2007), «Львівські брами»(2013), бібліофільське видання «Епоха Кранаха» (2018).

За словами, Ігоря Щурова, це перша за 65 років персональна виставка, яка відбулася завдяки «рушійній силі» цього проекту – Йоханану Петровському Штерну.

Про особливості творчого процесу та любов до жінок ми розпитали в п. Ігоря Щурова.

Чи еротика є провідною у Вашій творчості?

- Ні. Провідною у моїх роботах є ілюстрація. Я, насправді, народився під книжковою шафою, у тому розумінні, що мій батько був професійним військовим, розвідником, мав дві академічні освіти, а народився я з нашої легкої долі, за полярним колом. Але перше, що робила мама, коли ми переїжджали з гарнізону в гарнізон, пакувала завжди книжки, і тому, самоцінність книжок була завжди мені відома. З чотирьох – п’яти років я почав читати, читав як шалений, і мені не вистачало ілюстрацій, були такі як Кібрик, Білібін, але хочеться завжди більшого. З 5 років почав читати і малювати, і на той момент вже знав вартість деталі. Потім, почав займатися історичною ілюстрацією: битви, книжки про мушкетерів. Згодом, з’явився здоровий інтерес до жінок, треба було почати вивчати анатомію, і я більше зайнявся рисуванням.

Еротика – не є чимось окремим, що зранку я малюю портрети ударників капіталістичної праці, вони ж всі ілюстрації. «Тисяча і одна ніч» - ілюстрація,  розповіді Василія Львовича  Пушкіна – ілюстрація. Ось вийшло так – просто і легко, і органічно вписалося в моє життя, чи то я вписався. І, взагалі, немає нічого кращого ніж малювати гарних оголених жінок. Цю виставку в житті ніколи не влаштував, цим я завдячую моєму колезі, він мене до цього просто підштовхнув, і я сказав: «Ну, добре!». Мені подобається, тебе цілують, обнімають, і кажуть «Щуров – це Бердслей сьогодні!», і тому подібне.

Чи часто Вас порівнюють із іншими художниками, наприклад, з Обрі Бердслеєм?  

- Ви знаєте, я ненавиджу саме поняття постмодернізм, я працю в руслі традиції. Колись мене, ще у 5 років завезли в Третяковку, і я побачив там рисунки Брюллова, силуети Федора Толстого, роботи Сомова, який став для мене улюбленим на все життя. І мені це сподобалося, я подумав навіщо витрачати життя на якусь «фігою». Є туш, перо, пензель – бо життя прекрасне. А я не є художник, я рисувальник, я в хорошій компанії Констянтин Сомов, Обрі Бердслей та інші. На мене багато хто вплинув, але ніколи не шукав власний стиль.

Хороший інтер’єр, нормальної хати, складається роками, тисячоліттями, як і мій стиль, я ніколи його не шукав. «Давайте виразім ваше творческоє «ю»», але навіщо воно мені потрібно. До речі, як підмітила Віта Володимирівна Сусак, мене впізнають від Москви до Львова. А на той стиль кажуть, що це Нарбут, а чому тільки він, чому не Констянтин Сомов, не Пауль Коневка, там багато хто є, і я в цьому руслі. У нас чомусь кажуть, зробіть нам щось нове відразу: ми сьогодні носили мешти із загнутими носами, а сьогодні вже не хочемо. Я цього не люблю, я вважаю, якщо є традиція, то її варто підтримувати. Як казав Конфуцій: «не знаходжу нічого нового, люблю старовину, і оберігаю її». От, я так оберігаю цю «старовину», на скільки мені це вдається.

Чи є у Вас як в ілюстратора улюблена книжка або робота?

- Взагалі, я малюю повільно не тому, що мене не відвідує муза, а тому, що я багато працюю над кожним рисунком. Життя дуже коротке, щоб рисувати погано. А щодо улюблених, то це Василій Львович Пушкін, це Апулей. Як бачите я малюю такими циклами. І останній такий – я задумав перемалювати Кранаха на свій лад, на свій манер. Кожна та серія – це 2-3 місяці роботи. Тому я такий бідний – ніхто грошей не платить.

В еру сучасних технологій, мабуть, не просто конкурувати з графічним дизайном? А сучасні художники не працюють за старими технологіями…

- Я відстав у розвитку… Я уламок старої епохи. Професія ілюстратора знаходиться зараз десь на узбіччі, всі крадуть з інтернету. Наприклад, видавництво «Фоліо», взяли із книги видавництва «Центр Європи», для якого я робив малюнки про Львів, витерли мої підписи із них і оформили свою книгу. Я коли їм зателефонував, і кажу: «Може ми з Вами поспілкуємося, я б Вам щось намалював», а вони мені відповіли, що все крадуть з Інтернету, бо там є багато всього. І, взагалі, з притаманним мені вмінням заробляти грошей, я обрав ту професію, яка їх взагалі не приносить. Але це не важливо – діти здорові, внуки ситі, жінка гарна, що ще треба для щастя…

Не змарнуйте нагоди насолодитися еротичним мистецтвом, виставка в Львівській національній галереї мистецтв триватиме до 26 жовтня.

Мар'яна МАКСИМІВ

Фото: Микита ПЕЧЕНИК