дивись.info

У Донбасу з’явиться шанс, коли тут зрозуміють, що у вугілля немає майбутнього, – німецький експерт

У Донбасу з’явиться шанс, коли тут зрозуміють, що у вугілля немає майбутнього, – німецький експерт
Фото Юлії Меньшової

Війна на Донбасі прискорила низку процесів, зокрема гостро стоїть питання мономіст, а також безперспективності видобутку кам’яного вугілля, від якого світ починає відмовлятися, надаючи перевагу відновлювальним джерелам енергетики. 

Як допомогти Донбасу, вивести його з кризи та повернути славу промислового регіону, про це ми поспілкувалися із керівником групи експертів з низьковуглецевої політики німецької неурядової організації Germanwatch Ольдагом Каспаром, який бере участь у проектах в Україні.

Фото Юлії Меньшової

– Пане Ольдагу, Ви добре знайомі із ситуацією, що склалася на Донбасі. Які Ви бачите перспективи розвитку цього регіону в умовах кризи?

– Донбас зараз виглядає дуже печально в умовах, коли молоді люди натовпами їдуть в інші міста і України, і Європи, тому що вони не бачать для себе перспективи. Це видно і ніяк цього не приховаєш. Але це лише один із показників, тому що там зараз, звичайно, погано. Є там, зрозуміло, і проблема мономіст, які постраждають вже зараз через те, що закриваються шахти, принаймні вони вже не працюють.

Тобто ми бачимо, і це пов’язано не лише із зовнішнім воєнним конфліктом, що у регіону дуже великі проблеми, оскільки він залежить лише від одного ресурсу – енергетичного вугілля. Навіть без цього конфлікту декілька міст були б зараз у глибокій кризі. Тому треба щось зробити. Мені здається, що у Донбасу є шанси і можливості, оскільки це не тільки вугільний регіон. Це і регіон інженерів, вузів, машинобудування тощо. Принаймні зараз там є ще люди, які допомагають піднімати цей регіон, але потрібні певні рамки. Однак наразі ми ці рамки мало бачимо.

Є шанси, що ми зможемо відбудувати регіон. Кажучи ми, я маю на увазі Україну, український політикум, українських бізнесменів, які лобіюватимуть у Києві певні програми, громадянське суспільство і вчених. Натомість ми своїм новим проектом намагаємося підштовхнути цей процес, щоб у людей з’явилося бачення на місці, що не все помирає, що ми можемо просунути Донбас і регіон може стати передовим не лише в Україні, а можливо, навіть у Східній Європі. Так, як це було після Другої світової війни.

Якщо ми це зробимо, то з’явиться шанс, що молоді люди залишаться, не будуть їхати геть. Натомість з’явиться середній і малий бізнес. З’являться нові бізнеси. Але для цього потрібні нові рамки, нове бачення і насамперед розуміння, що у вугілля немає майбутнього. Зрозуміло, що люди у принципі вже це розуміють, але вони не розуміють, коли це відбудеться. Мені здається, що це станеться значно раніше, ніж можна собі уявити. Потрібно займатися альтернативами, одна з яких – вітряки, вітроенергетика. Звісно, й інші способи, наприклад, інше виробництво, яке потрібне для нової енергетики, а також для нової промисловості, яка вже зараз розвивається у країні. І вона потрібна не тільки для вирішення кліматичних питань, пов’язаних із викидами і CO2, але й для того, щоби забезпечувати краще життя людей у містах, щоби чистішим було повітря тощо.

– А що робити із людським фактором? З людьми, які все життя працювали на шахтах? Зрозуміло, що інженери зможуть займатися чимсь іншим. Як змінити свідомість звичайних роботяг, які все життя спускалися у шахту і нічого іншого ніколи не робили?

– Це не просто завдання. Ми розмовляли і на Донбасі, і в Німеччині із шахтарями, з колишніми шахтарями, з профспілками. Ми як організація, яка займається цим переходом, розуміємо, що не можна залишити цих людей наодинці із своїми проблемами.

Шахтарі – це доволі часто молоді люди до 40 років, і ними треба займатися. Якщо йдеться про людей старших, то це відповідальність вуглевидобувної компанії – забезпечити їх пристойною пенсією, коли гірняки раніше йдуть з шахти, які закриваються. Натомість коли йдеться про молодих хлопців, то їх треба переучувати. Для цього потрібні і хороші вчителі, і, звісно, перспективи – куди йти, на які підприємства.

Я розумію, що шахтар – це не новий підприємець і навіть не новий фермер. Тут потрібні робочі місця, але в інших галузях. Є такий досвід, навіть позитивний, і в Німеччині, і в Польщі, зокрема у Катовіцах, коли місто зараз є успішним, хоча тут закрилася більша частина шахт у 90-их роках. Але місто не депресивне. Є й інші міста з позитивним досвідом, хоча ще зарано їх називати такими, що процвітають, принаймні наразі. Але там є перспективи. І місцева влада, і регіональна, і Варшава, і, звичайно, Євросоюз допомагали з вирішенням цих питань. Такі ж альтернативи можна використати і в Україні. Тобто головне – це зрозуміти, що вугілля – це кінець, його все одно припинять видобувати. Тому краще підготуватися вже зараз, а Київ мусить це зрозуміти. Мені здається, що на Донбасі регіональна еліта вже це розуміє краще, ніж київські політики.

– Чи є загроза перетворення шахтарських міст на міста-привиди?

– Загроза є. Мабуть, не для всіх, але для окремих, які розміщені десь посеред степу і немає жодних підприємств, окрім вугільних. Для них така небезпека існує. І тому ми намагаємося зараз з цими містами виробити схеми та ідеї підтримки. Але намагаємося це робити саме разом із цими містами, щоб вони самі зрозуміли, що їм потрібно, аби уникнути такої сумної долі. А головне, щоби їх почули і на регіональному, і на київському рівні, і, можливо, навіть за кордоном, якщо ми зможемо у цьому допомогти.

Якщо інвестори щось зможуть із цим зробити, то ми із задоволенням цьому сприятимемо та допомагатимемо. Зокрема нам потрібно цих інвесторів привозити на Донбас, адже самі вони не можуть їздити за нинішніх умов Європою, оскільки бракує коштів тощо. Але вони активно беруть участь і ми це помічаємо.

– Чи є взаємодія із українською владою у цьому питанні?

– Ми розмовляємо, були зустрічі і будуть наступні зустрічі з представниками різних міністерств, зокрема з міністерством по Донбасу, а також енергетики, з депутатами Верховної Ради. Так, вони цікавляться. Наразі у нас ще нема готових рішень, які б ми могли представити. Ймовірно, вони будуть через рік-півтора. Уряд цікавиться, але вони чекають від нас більш конкретних планів, пов’язаних із конкретними містами. Коли у нас вони будуть, тоді можна буде вести дебати, дискусії. Наразі двері відкриті для діалогу і в Києві, і на місцях, зокрема у конкретних містах – і в Краматорську, і в мономістах. Проект з того й почався, що до нас звернулися із проблемою. Ми туди приїхали відразу після Паризької угоди, щоб розповісти, що це означає і для Німеччини, і для світу. Люди з бізнесу, наукових інститутів виявили до цього інтерес, щоб ми поділилися своїм досвідом вирішення подібних проблем і щоб ми запропонували якийсь проект. Ось так воно і розпочалося.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.