дивись.info

Кінець епохи вугілля: що стається з німецькими шахтами після закриття (фоторепортаж)

Кінець епохи вугілля: що стається з німецькими шахтами після закриття (фоторепортаж)

Нинішнього року у Німеччині закриють останні дві шахти, де видобували кам’яне вугілля. Одна з них – «Проспер Ганіель» – знаходиться у місті Боттроп у землі Північний Рейн-Вестфалія. 29 грудня сюди з’їдуться німецькі політики, щоб відсвяткувати цю подію, але на вечірці не буде жодного шахтаря…

У той час, коли українські дотаційні шахти боргують зарплатню гірникам і ледь не щотижня відбуваються акції протесту як на місцях, так і в Києві, Німеччина повністю відмовляється від видобутку кам’яного вугілля.

Копальня «Проспер Ганіель» розпочала свою роботу ще у XIX столітті, переживши за цей час чимало трансформацій. Сьогодні при вході вас «зустрічає» смерть з косою. Ні, це не попередження і не перформанс. Просто колись гігантське вуглевидобувне підприємство, де у найкращі часи працювало понад сім тисяч людей, помалу перетворюється частково на центр розваг, і зараз тут функціонує музей жахів, а скульптура при вході – по суті, реклама.

Фото: Сергій Бабіков

За воротами – доглянута територію з доріжками з бруківки, альтанками та будівлями. Незважаючи на те, що вугілля тут вже не видобувають, шахта вважається ще такою, що працює, і знадобиться час на демонтаж усього обладнання і будівель, які непридатні для використання з іншою метою. Це передбачено німецьким законодавством – якщо промислове підприємство закривається, його власник зобов’язаний привести територію до початкового вигляду, тобто все демонтувати, рекультивувати і перетворити на галявину чи ліс. А що стосується саме шахт, то тут є ще одна особливість – на власника лягають так звані вічні видатки. Саме йому доведеться ремонтувати дорогу, якщо станеться провал, пов’язаний із копальнею, не кажучи вже про витрати, які нестиме компанія після затоплення шахт, відкачування води тощо.

Концерн RAG щороку тільки на відкачування води має витрачати 220 мільйонів євро. Компанія несе відповідальність навіть за історичні шахти, які вже давно не функціонують, і RAG не має до них прямого стосунку, але вони знаходяться на території відповідальності акціонерного товариства.

«Проспер Ганіель» разюче відрізняється від українських державних шахт, починаючи з вигляду самих гірників, в яких нема чорних кіл навколо очей від вугільного пилу, а про такі професійні недуги, як силікоз чи рак легенів вони й не чули.

«У нас головне – не видобуток вугілля, а безпека працівників», – каже 58-річний шахтар Ернст Мюллер.

Частина шахти, куди вдалося потрапити – це надземне виробництво. Тут знаходить транспортерна стрічка, якою вугілля піднімають на поверхню з глибини у 800 метрів. Місце, де шахтарі безпосередньо спускаються під землю, за 20 кілометрів звідси. Видобуток відбувається на глибині 1200 метрів, звідки вагонами вугілля транспортується до стрічки.

На стіні зразки «історичних» транспортерів, з якими працювали раніше. Попри транспортер йде бетонна дорога, якою можуть пересуватися спеціально переобладнані джипи «Мерседес», вартість яких 250-270 тисяч євро.

Ернст Мюллер у шахті відповідав за обладнання контролю, а сьогодні легко погоджується побути нашим гідом і, судячи з усього, не вперше проводить екскурсії. Він вже на автоматі розповідає про історію копальні, всі технічні особливості, безпосередньо свою роботу. Кілька років тому йому замінили обидва колінні суглоби, а праву руку з обох боків «прорізають» глибокі рубці. Коли Ернст говорить, то постійно рефлекторно смикає лупу, прикріплену до правої лямки комбінезону. Він тягнеться до збільшувального скла, коли хоче дізнатися годину – без лупи він погано бачить.

«У цій шахті запасів вугілля ще на 400 років, а якщо спуститися нижче, то й на тисячу вистачить», – каже пан Мюллер.

Ернст працюватиме у копальні ще до серпня 2019 року, коли закінчать демонтаж. Він різко пожвавлюється, а його рум’янець стає ще яскравішим після запитання, чи радий він закриттю шахти і чи піде на вечірку з цього приводу, заплановану на 29 грудня.

«Це ніж у спину шахтарів від політиків. Жоден шахтар не піде на це свято», – майже обурено каже пан Мюллер.

На вулиці Ернст показує будівлю, де раніше були душові і роздягальні, а сьогодні у підвалі функціонує той самий музей жахів.

«Тепер там лякають відвідувачів, але я там ніколи не був», – недбало кидає шахтар.

Поряд ще одна будівля – це стара шахта ХІХ століття. Сьогодні ця споруда під захистом держави як зразок промислової архітектури. Тут проводять екскурсії, а охочі можуть влаштувати, наприклад, весілля.

Історична шахта ХІХ століття.

Ернст Мюллер показує на будівлю, де раніше були склади вугілля і відвал – їх придбав італійський спортсмен і перетворив на критий гірськолижний спуск. Тепер тут можна за будь-якої пори року та погоди кататися на лижах.

Незважаючи на те, що з понад семи тисяч працівників нині залишаються працювати трохи більше тисячі, жодна людина не була звільнена, і про це подбав концерн RAG (Рурське акціонерне товариство), якому й належить, зокрема, й ця шахта.

«Ми знали про закриття копальні з 2007 року. RAG дало можливість кожному перекваліфікуватися – можна було ходити на курси, щоб отримати нову професію, а концерн за це платив. Крім того, ще одна велика проблема – це коли розстаєшся з колективом. До цього важко звикнути, адже ти день у день працював з цими людьми. А тут раз – і цього більше нема. Тому RAG організувало психологічну реабілітацію. Для нас це було безкоштовно. На сеанси ми приходили разом із дружинами на вихідних», – далі веде пан Мюллер.

Крім того, кожен одружений шахтар мав право раз на рік отримати 7 тонн вугілля, неодружений – 3,5 тонни. Згодом, коли використання вугілля почало знижуватися, замість нього можна було взяти гроші.

На відміну від українських шахтарів, німецьким незнайомі професійні захворювання. Їхні терикони не горять, бо порода настільки вихолощена, що у вогню немає жодного шансу, а останні вибух метану у Німеччині стався 1997 року, за 60 кілометрів від шахти «Проспер Ганіель». Тоді загинули семеро гірників.

Ернст Мюллер показує ще круглий цех діаметром у 100 метрів. Сьогодні він порожній. Наразі тут залишається транспортер, зверху на який колись подавалося вугілля. Потім воно потрапляло до вагонеток, а звідти – на збагачувальну фабрику. Недалеко від цеху стоїть ящик із вугіллям, призначеним спеціально для сувенірів. Хтось може взяти собі маленький уламок чорного золота, а хтось – майже «брилу».

Пан Мюллер вперто відмовляється відповідати на запитання, скільки ж заробляють німецькі шахтарі (та і загалом німці дуже не люблять запитань про гроші), тільки каже, що, пропрацювавши 35 років на шахті, про своє майбутнє можна не турбуватися.

«Коли наступного року я вийду на пенсію, то продам будинок і куплю маленьку квартиру, аби не витрачати гроші на утримання помешкання. А сам з дружиною на три місяці поїду в Іспанію, на чотири – в Греції», – каже пан Мюллер.

Ернст не приховує своєї радості від майбутніх мандрів, але відразу починає сумувати, згадуючи товаришів, з якими щодня спускався у шахту, піднімався, а потім вони випивали по гальбі пива.

Невдовзі на шахті  «Проспер Ганіель» не залишиться працівників. Хтось з них знайде нову роботу, хтось вийде на пенсію. 1957 року, у кращі свої часи, концерн RAG охоплював 173 шахти. Тут було понад 600 тисяч співробітників. 1970-го – вже 69, бо куплене, приміром, у Росії вугілля коштувало утричі дешевше, ніж добуте у Рурі. 2017 року залишалося дві копальні.

Коли 2007 року постало питання про припинення видобутку вугілля, концерн разом з представниками профспілок почали шукати шляхи для мінімізації шкоди від закриття промислових гігантів.

Читайте також: У Донбасу з’явиться шанс, коли тут зрозуміють, що у вугілля немає майбутнього, – німецький експерт

До бізнесової складової підключилася екологічна – і це не просто пафосні слова. У Німеччині дбають про довкілля і активно шукають шляхи для зниження викидів, щоб запобігти посиленню парникового ефекту. Закриття шахт було, по суті, першим кроком на цьому шляху, наступним стали ВДЕ (відновлювальні джерела енергії), а сьогодні серед питань, які розглядаються, – безкоштовний громадський транспорт, щоб люди менше користувалися власними автомобілями.

Читайте також: Люди підземелля. Репортаж із львівської шахти (фото)

Натомість на місці «Проспер Ганіель» у майбутньому з’явиться луг з вітросиловими установками і сонячними батареями, а місто шахтарів просто зникне. Ні, не фізично, не буде лише шахтарів, а будуть колишні шахтарі…

Оксана ДУДАР, Німеччина, Боттроп

Фото з медіа-туру «Трансформація вугільних регіонів»

Довідка

Боттроп (нім. Bottrop) — місто в Німеччині, в землі Північний Рейн-Вестфалія. Знаходиться в Рурському регіоні поряд з містами Ессен, Оберхаузен, Гладбек і Дорст. Боттроп був центром видобутку кам’яного вугілля і залізничним центром, мав заводи з виробництва кам’яновугільної смоли, була розвинена хімічна, легка і машинобудівна промисловості. Місто виросло з центру гірської промисловості

В місті розташовано знамените автомобільне тюнінгове ательє Brabus.

Площа міста близько 101 км². Населення – 118,9 тис. жителів (2006).

Родзинкою Боттропа з терикон «Ганіель» – один з найвищих териконів Рурського регіону. Його висота становить 159 м. Терикон утворився внаслідок відвалу породи в процесі видобутку кам’яного вугілля на шахті «Проспер Ганіель». Відвал породи здійснюється за двома спіралями – південна спіраль використовується як ландшафтний парк.

За проектом фахівця з садово-паркової архітектури Йозефа Германа на схилах і плато південної спіралі терикону «Ганіель» був розбитий ландшафтний парк. 1992 року на вершині терикону було встановлено хрест, виготовлений 1987 року на честь візиту Папи Івана Павла II в Рурський регіон.

Також на плато терикону, на висоті 126 метрів, знаходиться амфітеатр на 800 місць, так звана «Гірська арена».

Амфітеатр. Фото: Вікіпедія.

2002 року на плато терикону художником Августино Ібаррола були встановлені понад сто залізничних шпал і дерев’яних опор штреків. Композиція отримала назву – «Тотем».

«Тотем». Фото: Вікіпедія.
Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.