дивись.info

Німецька комуна Зарбек: як отримувати енергію з вітру, сонця та відходів (фото)

Німецька комуна Зарбек: як отримувати енергію з вітру, сонця та відходів (фото)

Сім вітросилових установок, дві – біогазові та 24 тисячі модулів сонячних батарей, розміщених на колишній військовій базі Бундесверу, дозволяють німецькій комуні Зарбек залишатися практично енергонезалежною, продавати вироблену електроенергію та отримувати з цього дивіденди.

Зарбек – абсолютно унікальне місце навіть для Німеччини, де вітряки і сонячні батареї – звичні речі, які продовжують витісняти АЕС та ТЕЦ. Комуна стала прикладом, як жити у цілковитій гармонії з природою і водночас заробляти на цьому, починаючи від продажу електроенергії, а закінчуючи екскурсією для охочих побачити диво у вигляді біоенергетичного парку.

Отже, Зарбек – німецька комуна в землі Північний Рейн-Вестфалія. Підпорядковується адміністративному округу Мюнстер. Населення становить приблизно сім з половиною тисяч осіб. При цьому тут функціонує шість дитячих садочків. Площа Зарбека – 58,98 км².

Про питання клімату і розробку плану вирішення кліматичної кризи тут задумалися ще 1989 року. Утім до практичних кроків дійшло ще не швидко. А почалося все із встановлення сонячних батарей на будівлях, що належать громаді, завдяки цьому до 2007 року муніципалітет скоротив викиди СО2 на 25% і забезпечував 50% споживання електроенергії в комунальному господарстві з використанням відновлюваних джерел енергії (ВДЕ).

А наступним кроком стало створення біоенергетичного парку на території колишньої військової Бундесверу, де на площі у 91 гектар, зокрема, розміщувалося 74 склади зі зброєю. Серед ініціаторів створення парку був нинішній бургомістр Зарбека Вільфрід Роос.  На цій посаді він з 1999 року, а з 1994 року був сіті-менеджером.

Вільфрід Роос.

«Ідея створення біоенергетичного парку виникла у семи осіб, серед яких був і я. Ми вирішили купити і встановити вітряки. Розробили фінансовий план і звернулися до банків. Сьогодні прогнози перевищили очікування. Тільки за перший рік ті, хто вклав кошти, отримали 3,5% дивідендів. І це були найнижчі доходи. Тепер дивіденди становлять 4,5-5%. Таких відсотків сьогодні не дає жоден банк. Громадяни задоволені», – розповідає Вільфрід Роос.

Шість вітросилових установок належать окремим мешканцям Зарбека, а одна – муніципалітету. Інвестиції становили від 1 до 20 тисяч євро.

«Виробництво електроенергії становить 400% від потреби. Решта – продається. Місто не є повністю автономним від електроенергії, оскільки вироблена йде в загальну електромережу. Коли треба брати електроенергію (коли недостатньо сонця і вітру), то одна кіловат-година коштує 28 центів», – розповідає пан Роос.

З усіх боків територія біоенергетичного парку оточена лісом, а про те, що тут колись була закрита зона, нафарширована військовою технікою і зброєю, нині нагадує хіба протитанковий їжак, іронічно пофарбований у рожевий колір. Прогулюючись між вітряки, під ногами раз у раз помічаєш гриби, а довкола кружляють сотні, якщо не тисячі зозульок. Червоні з чорними крапочками, жовті з чорними квадратиками, майже чорні бедрики так і норовлять десь примоститися просто на вас. Так само вкриті яскравими сонечками бетонні стіни гігантських вітряків.

Гігантська конструкція  заввишки у 149 метрів і з довжиною однієї лопаті у 50 метрів не менш вражаюча й усередині. Внизу діаметр конструкції становить 16 метрів. Одна вітросилова установка здатна виробити три мегавати електроенергії. Щоб піднятися наверх, для цього є ліфт на дві особи. Однак він надто повільний і їхатиме 10-12 хвилин. Тому, крім ліфта, є й драбина. Та туристів туди не піднімають, адже вітряк доведеться зупиняти, а це час, а час – це гроші.

Вартість одного вітряка – 5,2 мільйона євро. Її обслуговуванням займається компанія-виробник, з якою підписана угода на 20 років.

Того дня було дуже сонячно і безвітряно, тому цього вистачало тільки на легке обертання лопатей, але не на виробництво електроенергії. До речі,згідно із санітарними нормами, вітряк можуть зупиняти, якщо він кидає тінь на житловий будинок довше, ніж це передбачено, оскільки він ще й крутиться, а це може дратувати.  Коли заходить сонце, вітросилова установка починає миготіти червоними вогнями – це сигнал для літаків.

Друга частина біоенергетичного парку – це біогазові установки, здатні виробляти не тільки електроенергію, а й тепло та компост. Одна установка працює на садових відходах, а також відходах кухні, інша – на сільгоспвідходах. Неподалік стоять контейнери із металевими відходами, побутовою технікою тощо.

Біогазова установка може виробляти менше електроенергії, ніж вітряк, та оскільки вона не залежить від примх погоди, то загалом виробляє більше електроенергії за рік.

І третя частина парку – сонячні батареї, під якими ховаються 74 колишніх складів зброї. Коли 2005 року стало відомо, що територію продаватимуть, бургомістр  Вільфрід Роос вирішив зробити пропозицію щодо купівлі, запропонувавши мільйон євро. Оскільки йшлося про 91 гектар, то ринкова ціна становила 17 євро. Пропозицію бургомістра сприйняли як смішну. Однак за рік Вільфрід Роос повернувся з тим самим мільйоном євро і таки зміг домовитися. Цього разу він апелював до цифр. Щоби продати землю, треба її привести до первинного стану. А це значить, що треба знести 74 склади. Вартість знесення одного – 200 тисяч євро. Тобто загалом це б обійшлося у майже 15 мільйонів євро.

Бункерів ніхто, звісно, не зносив, натомість їх «заховали» за 24 тисячами модулів сонячних батарей вартістю 9,5 мільйона євро, здатних виробляти 6 мегават енергії. А з 2011 року для 50 складів знайшли ще одне застосування. Коли 2010 року у Німеччині була дуже сувора і сніжна зима, несподівано закінчилася сіль, якою посипали дороги. Відтак було прийняте рішення про створення стратегічного запасу, який і зберігається у півсотні бункерів. Громада Зарбека з оренди отримує кошти.

Особливість отримання електроенергії завдяки сонячним батареям – це інтенсивність сонячного світла, а також батареї треба час від часу мити.

Початковою метою комуни було до 2030 року отримувати енергії з відновлюваних джерел більше, ніж Зарбек потребує. Але, схоже, мети досягнуто значно раніше. Крім того, тут з усіх сил сприяють, щоб населення у своїх господарствах встановлювало енергоефективні установки, зокрема – сонячні батареї на дахах. Ось так одна окремо взята спільнота змогла досягнути практично енергетичної автономії, не завдаючи шкоди довкіллю.

Звісно, хтось може скептично поставитися до цього, але Зарбек – це приклад того, що все можливо, і йдеться не тільки про банальну економію власних коштів, а й про, як би це пафосно не звучало, порятунок планети.

Оксана ДУДАР, Німеччина, Зарбек, медіа-тур «Трансформацію вугільних регіонів»

Фото: Юлія Меньшова

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.