дивись.info

Які таємниці приховує Свірзький замок і які з них він відкрив для туристів (фоторепортаж)

Які таємниці приховує Свірзький замок і які з них він відкрив для туристів (фоторепортаж)

Вперше замок у Свіржі згадується 1484 року, тобто понад 500 років тому.

За цей час сталося чимало: замок переходив від роду до роду, його палили армійці, відновлювали французи, знову руйнували «совєти» (у властивій для себе збоченій манері – переробивши під школу трактористів) і, зрештою, відновлювали архітектори. Тепер замок, що на диво непогано зберігся, відкрили для відвідувачів разом із тематичною виставкою «Свірзький замок. Генеза». Майбутнє об’єкту пророкують перспективне – від експо-майданчика до культурного центру з готельними номерами.

Проте наразі замок наче застиг у передчутті – чи пощастить йому вчергове ожити, як щастило за дивовижним збігом обставин уже не раз.

Екосистема

Замок вписаний у надзвичайно мальовничий пейзаж – праворуч пагорби із земельними наділами, ліворуч – ставок (як кажуть, з равликами, завезеними сюди багато-багато років тому з Франції). Перед головною брамою замку – рештки колись розкішного та унікального парку, майже зруйнована вежа та міст над ровом.

Саме через цікаву екосистему прилеглої території над проектом відновлення замку працюють не лише історики та архітектори, а й екологи з ландшафтними дизайнерами. Навіть коли протягом багатьох років у замку лишався тільки один доглядач, на горищах замку постійно жити червонокнижні кажани, французькі равлики так і лишалися на території озера, а подекуди збереглися й унікальні, невластиві для цих місцин, дерева зі старого парку.

Проводимо дослідження потенціалу замку, аби зрозуміти, які вежі лишаємо для кажанів, а які облаштовуємо під виставкові зали, – жартує (або й не жартує) Олена Олійник, віце-президент Національної спілки архітекторів України, яка опікується замком.

 

Еколог Остап Решетило говорить, що дослідження території тривають з початку осені.

«Одним із пріоритетів зараз є інвентаризація раритетних дерев у цьому замковому комплексі. За породним складом видно, що є такі дерева, які не трапляються на нашій території, – говорить він. –  Ми можемо встановити вік дерева, породу, санітарний стан і тоді дійти висновків чи цінне це дерево. Але парк потребує більш глобальної реконструкції разом з істориками та дизайнерами».

Але парк біля замку й без того є популярним місцем. Навіть у доволі прохолодний день тут влаштували пікнік, а діти голосно бавляться на руїнах вежі. До речі, історики припускають, що вежа ця значно старша від самого замку. Напевно, влітку й озеро не залишається поза увагою місцевих, хоч воно й заросло очеретом так, що не видно, де завершуються береги.

«Грифон з герба»

Над фасаді замку викарбуваний грифон. Тепер він став офіційним логотипом оновленого Свірзького замку та частиною експозиції. В одній з виставкових кімнат стіна «палає» червоно-чорним зображенням грифона.

– Грифон, що зображений на замку, мав би якось бути пов’язаний з його мешканцями, – говорить, вказуючи на зображення міфічної істоти історикиня, дослідниця історії замку й кураторка виставки Наталія Матлашенко. Й продовжує, що під час дослідження історії замку виявила – ніхто з його власників не мав грифона на гербі. Візуально грифон – це поєднання орла й лева.

Є припущення у мене, що другі власники Свіржа були Цетнери, німці за походженням, що приїхали з Сілезії. І в 16 ст. Сілезія вже мала свій герб і на ньому був зображений лев. Мабуть, Цетнери, пам’ятаючи про батьківщину, спочатку зобразили герб Сілезії. Але вони дуже швидко адаптувалися у Галичині, обіймали серйозні посади, останній з Цетнерів, Ігнатій, стає Белзьким воєводою (губернатором) аж на 25 років. А ось давнім княжим гербом Белза є грифон. Мабуть, тоді й відбулася трансформація нашого лева на грифона.

Дослідниця зауважує, що і грифон, і лев у міфології пов’язуються зі стихією вогню, а вогонь не раз випробовував цей замок. На диво, кожен раз знаходився новий власник, який відбудовував пам’ятку. Через це вона й збереглася у такому вигляді до наших часів. Це одна із містичних деталей, щодо яких (так само як і щодо походження грифона на фасаді) історики не мають однозначної відповіді.

Дивовижне ХХ століття

Замок, як і будь-яка фортеця, має дитинець, а ще нижній двір. Територія прибрана й охайна, до нашого часу збереглося оздоблення на головних сходах, колодязь і кам’яні візерунки на стінах. Виглядає замок так, наче дійсно має господаря (у деяких кімнатах реставровані стіни й підлога, підведена електромережа). Але часто стіни таки зберігають на собі шрами після людей (до слова, цьому присвячена ціла виставкова зала), тож навіть у деяких відкритих для відвідування кімнатах досі лишається на стінах «тут був Коля» та подібні написи. Загалом же дивовижно, як за 500 років змін власників і влад, пожеж і воєн комплекс зберігся так добре.

І тут варто знову звернутися до історії. Адже ще однією вирішальною несподіванкою для історії замку став його власник (останній перед «совєтами») – француз Роберт Ламезан де Салінс.

– 2 вересня 1914 року російська армія, яка окупувала Галичину, була і в Свіржі. Вони просто підпалили замок, і він дійшов до такого руйнівного стану, після якого більшість споруд ніхто не збирається відновлювати, – розповідає дослідниця Наталія Матлашенко. – Ламезан де Салінс одружується із власницею Свіржа, на той час він – австрійський генерал, дипломат.

Про предків власника замку мало відомо, лише те, що це були французькі дворяни, які втекли з батьківщини через Велику французьку революцію. І хоч у 20 ст. мешкати в замку було вже не модно,  Ламезан де Салінс, очевидно, мав ностальгію. Він не лише відновив замок, а й розбудував територію.

Він дуже пишався тим, що живе у замку. І не лише замком займався, а й пробував відновити парк. Він відродив парк із європейським шиком, – додає дослідниця. –  За Ламезана праворуч від алеї були тенісні корти побудовані, були конюшні з півсотнею коней (бо він був кавалеристом), тут же були дві чудові оранжереї. Він замок врятував і навіть лишив заповіт бути похованим на території парку.

Таким чином він із дружиною стали єдиними власниками замку, похованими тут.

А от радянський час історії замку запам’ятався не таким оптимізмом. Саме на пам’ять про цей період у внутрішньому дворі Свірзького замку стоїть…трактор. Адже радянська влада перетворила колишню фортецю на школу для трактористів, де великогабаритні трактори, проходячи повз замкову браму, лишали свої шрами на давньому камінні. У 70-их роках замок віддали Спілці архітекторів СРСР, дещо переробили під відпочинкову базу архітекторів (навіть зараз сліди цього помітні у довгих коридорах замку).

Останні майже 35 років за замком доглядала лише одна людина – Володимир Мандзяк. Саме через те, що у замку був відсутній персонал, його закрили для відвідувань. Тепер же тут є виставкові куратори, які й проводять екскурсії територією та приміщеннями замку.

Відвідати його можна безкоштовно з четверга по неділю, з 11.00 до 17.00. Враховуючи те, що виставка кураторська, екскурсії проводять за попереднім записом. Деталі дивіться тут.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.