дивись.info

Російська пропаганда прагне представити Україну як фашистську, хоч це не так, – екс-голова єврейської общини Москви

Російська пропаганда прагне представити Україну як фашистську, хоч це не так, – екс-голова єврейської общини Москви

Павло Фельдблюм був одним із лідерів єврейської общини в Росії, але 2017 року вирішив назавжди переїхати в Україну.

Тут він створив Єврейський фонд підтримки України, у рамках якого, зокрема, проходять Дні ізраїльської медицини. Але це тільки вершина айсберга на тому фронті боротьби, який розгорнув пан Павло на своїй Батьківщині.

Коли його називають політемігрантом, Павло Фельдблюм заперечує і стверджує, що є репатріантом, бо переїзд в Україну був, насправді, поверненням до рідного коріння.

Про це та про інше ІА Дивись.info поспілкувалася із Павло Фельдблюмом.

– Ви вже понад рік живете в Україні. Що першопочатково спонукало Вас залишити Росію?

– Насправді, вже майже два роки, оскільки я приїхав в Київ у січні 2017-го. Причиною переїзду стало те, що зараз відбувається у Росії. Для мене це неприйнятно і я не хочу цього приймати. З країною відбувається катастрофа. Червоною зоною для мене став Крим – анексія півострову і, звичайно, війна, яка зараз точиться між нашою країною та російським ворогом. Росія напала на країну, яка для мене рідна, я тут народився, у Харкові. Моє дитинство минало в Україні, в мене багато друзів серед українців. Якщо я себе раніше відчував радянським євреєм, то зараз, звичайно, у мене з’явилася інша ідентифікація і я відчуваю себе українським євреєм. Тому залишатися в Росії для мене стало неможливим, оскільки, вважаю, що найголовніше – дивитися своїм друзям в очі прямо і спокійно.

Червоною зоною для мене став Крим – анексія півострову і, звичайно, війна, яка зараз точиться між нашою країною та російським ворогом

Якби я залишився в Росії, у Мордорі, такої можливості у мене не було б. Так, я багато чим пожертвував, але найголовніше – я дуже добре почуваюся зараз, бо зробив важливу річ для себе, впевнений, що і для своєї родини у майбутньому. Для мене також дуже важливо доєднатися до тієї боротьби, яка зараз точиться з агресором в Україні. Коли мене запитують, мовляв, добре, залишатися у Росії не можна було, чому ж тоді не поїхав, наприклад, до Ізраїлю, де родина, батьки, сестра, її родина, старша донька, яка вже відслужила в ізраїльській армії? Але для мене це було б втечею, якби я з Росії поїхав до Ізраїлю.

Зараз, я вважаю, що в мене є можливість продовжувати боротьбу з тим режимом, який захопив владу в Росії, знищує країну і її народ. Я і мої друзі не носимо військової форми, не знаходимося на передку, але ми є частиною іншого, дуже важливого фронту – інформаційного. Ми робимо все можливе, щоб протистояти інформаційній, пропагандистській війні з боку Росії проти України.

– Якось Ви сказали, що, живучи в Росії, ніколи не були в опозиції і не бачили можливості боротьби з режимом. Чому так відбувалося?

– Ті, хто зараз себе називає опозицією в Росії, насправді, такою не є. Оскільки ми бачимо, що все, що є в Росії, це така собі імітація – і в інституціях громадянського суспільства, і в медіа, які слугують виключно пропагандистськими інструментами. Так само і опозиція – це лише видимість. Жодної опозиції немає. Не можливо серйозно говорити про Навального як про опозиційного діяча, оскільки він нічим не відрізняється від Путіна. Він так само сповідує імперську ідеологію. За своєю суттю він абсолютний ксенофоб. Тобто про жодну опозицію говорити не доводиться.

Якась протестна видимість у Росії виникає тільки тоді, коли це пов’язано зі шлунками росіян

Що ми сьогодні бачимо? Якась протестна видимість у Росії виникає тільки тоді, коли це пов’язано зі шлунками росіян. Тобто коли вони розуміють, що в них відбирають пенсію, тоді виникає якась подоба бурління і не більше того. Ми бачимо, що події на Донбасі нікого не хвилюють. Не турбує, що загинули 12 тисяч українців, не турбує те, що відбувається у Криму – коли ми бачимо справжнє переслідування, гібридний геноцид кримських татарів з боку окупаційної влади. Через ці події максимум ми спостерігаємо за поодинокими пікетами. З великою повагою ставлюся до тих людей, які знаходять у собі мужність, живучи в Росії, виходити на протест, але це одиниці.

– У Москві Ви очолювали єврейську общину. Чим відрізняється життя єврейським общини в Росії від життя єврейської общини в Україні?

– На жаль, як будь-які інституції громадянського суспільства, які в Росії відсутні або замінюються на ті, які цілковито контролюються російською владою, так само і єврейські товариства не є виключенням. Говорити серйозно про якесь вільне єврейське життя в умовах, коли єврейські лідери багато у чому стають частиною системи, дають можливість використовувати себе у якості інструментів для російської пропаганди, що сприяє легітимізації російської агресії в Україні, не доводиться.

Насправді, гірко і прикро за такі організації та їхніх лідерів. Тому, на жаль, маємо те, що маємо. В Україні абсолютно інша ситуація. Величезна кількість різних центрів єврейського життя, незалежних, вільних у своїй діяльності і зовсім інша картина.

– Чи доводилося Вам, пане Павле, стикатися в Україні з проявами антисемітизму?

– Звичайно, ми ж бачимо час від часу подібні прояви. Сказати, що в Україні немає антисемітизму, було б смішно, але, по-перше, ми часто бачимо, що антисемітські прояви інспіровані ззовні, тобто ми розуміємо, як важливо для російської пропаганди представити Україну як фашистську країну, антисемітську, де процвітають ксенофобські прояви. Насправді, нічого подібного немає, але  для російської пропаганди це дуже важливий фактор.

Я бачу свої завдання в тому, аби щось протиставити атакам з боку російських спецслужб та пропагандистських інститутів

Я, зокрема, бачу у цьому свої завдання зробити все, щоби не допустити цього і щось протиставити атакам з боку російських спецслужб та пропагандистських інститутів. Ми бачимо, що дуже багато проявів антисемітизму замовлені Росією, однак це не скасовує того, що подібне є тут, на місці, як і будь-де в світі. Тобто в Україні подібних проявів не більше і не менше, ніж будь-де. Не тим визначається рівень ксенофобії чи антисемітизму в країні, які ксенофобські акції проходять, а якою є суспільна реакція.

А ми бачимо, якою є негативна реакція суспільства. Бачимо приклади, як люди, які заплямували себе публічними антисемітськими висловленнями, опиняються в реальній ізоляції, отримавши громадську обструкцію, проти них порушувалися   кримінальні провадження. Для прикладу, місцевому депутату з Дніпра довелося ховатися на російській території після того, як він виступив з антисемітськими висловлюваннями. Хотілося б, щоб частіше відкривалися кримінальні провадження саме за цією ознакою, а не через банальне хуліганство, саме за розпалювання міжнаціональної, расової і релігійної ненависті. Таких кримінальних проваджень недостатньо. І правоохоронна система в Україні наразі не працює так ефективно, але працює, і ми бачимо прогрес.

Буквально днями почався судовий процес над групою, яка була затримана і звинувачена в тому, що влаштовувала антисемітські акції в різних регіонах України. Ми будемо пильно слідкувати за тим, як проходитиме процес. Впевнений, що покарання буде доволі суворим. Хоча законодавство України в цілому досить м’яке до таких проявів. Його слід робити жорсткішим. Але головне – це реакція суспільства.

Ми сьогодні запропоновували такий проект, який називається «коричневий список». Його мета боротися з антисемітизмом. Але не так, як це роблять деякі єврейські активісти в Україні, які, наприклад, своїми постами виставляють Україну в такому світлі, як це вигідно саме російській пропаганді. І ми бачимо не реальну боротьбу з антисемітизмом. Насправді, це розпалювання ксенофобських настроїв у суспільстві.

Українофобія – це теж той прояв, який вимагає серйозно ставлення до себе

До приїзду в Україну я навіть не уявляв, що є такий прояв, як українофобія. Про антисемітизм ми чули, бачили, знаємо і боремося з ним багато років. Українофобія – це теж той прояв, який вимагає серйозно ставлення до себе. Це абсолютно огидне явище. Тому ми запропонували скласти цей «коричневий список», куди увійдуть люди, які себе проявили як антисеміти, ксенофоби, зокрема й українофоби.

Цей список формуватиме комітет, куди увійдуть поважні в Україні люди і чийого авторитету достатньо, щоб люди, які виявляють антисемітизм чи ксенофобію, відчули себе такими, кому не подають руки, ізгоями в суспільстві. Будемо залучати для цієї роботи суспільство, державні інститути, правоохоронні органи. Я лікар за освітою, тому поясню на прикладі боротьби з онкозахворюваннями.

Є загальновідомі способи боротьби з онкологією, такі як хіміотерапія, коли ліки, знищуючи клітини пухлини, знищують і всі здорові, тобто разом з хворобою вбивають і організм. Так само нинішня боротьба з антисемітизмом вона дуже часто нагадує саме такий метод – досить малоефективний. Зараз з’явилися нові методи лікування онкології, коли ліки б’ють точно у ціль, блокуючи патогенетичний ланцюжок, який веде до збоїв і порушень в організмі, зокрема утворення пухлини. Так само боротьба з антисемітизмом має бути персоніфікованою, тому що у кожного антисемітського прояву є ім’я та прізвище.

Боротьба з антисемітизмом має бути персоніфікованою, тому що у кожного антисемітського прояву є ім’я та прізвище

Найчастіше ми знаємо людей, які за цим стоять, адже йдеться не про написи на парканах. Йдеться про якісь прояви та реакції, які отримали медійне поширення. Тому ці люди повинні реально відчути наслідки боротьби з антисемітизмом. Вони повинні залишитися поза цивілізованим суспільством, відчути себе у вакуумі. Впевнений, що ми до цього прийдемо. А щодо нинішніх методів, то нещодавно було запропоновано у якості такого «ліку» від антисемітизму – фотографуватися на фоні антисемітських написів, викладати в інтернеті і все це поширювати.

Таким чином антисемітизм не побороти, навпаки, можна зробити те, чого домагається російська пропаганда – показати усьому світові «антисемітизм» в Україні. Насправді, рівень антисемітизму тут не вищий, ніж в інших країнах. І точно не вищий, ніж у Росії, де зараз сплеск антисемітських проявів, пов’язаних зі збитим літаком у Сирії. Зокрема і єврейські лідери Росії повинні відчувати свою відповідальність за це, оскільки свого часу вони були серед перших, хто вітав початок військової операції в Сирії. Сьогодні ми бачимо, наскільки стала складнішою ситуація для Ізраїлю на східному кордоні після того, як Росія влаштувала чергову безсенсовну бійню.

– Ізраїль традиційно займає досить нейтральну позицію у російсько-українських стосунках, відмовляється, зокрема, від визнання Голодомору геноцидом українського народу. Чому так відбувається?

– Впевнений, що насправді Ізраїль невдовзі визнає Голодомор геноцидом. І думаю, стосунки між Ізраїлем та Україною стають дедалі кращими. Принаймні я роблю все для того, щоби, зокрема, досягнути і цієї мети. Наприклад, ми втілюємо проект Дні ізраїльської медицини, які проходили у Львові, Тернополі, Житомирі, зараз у Києві, в Одесі. Насправді, ізраїльські євреї дуже багато допомагають Україні.

Впевнений, що насправді Ізраїль невдовзі визнає Голодомор геноцидом

Є маса організацій в Ізраїлі, які збирають гуманітарну допомогу, працюють як волонтери. На жаль, на державному рівні Ізраїль не завжди може собі дозволити називати речі своїми іменами, зокрема через Росію. Згадаймо хоча б регулярні поїздки ізраїльського прем’єр-міністра до Москви. М’яко кажучи, це не може радувати. Мені особисто від цього дуже сумно. Але ситуація поступово міняється вже зараз. Думаю, ми будемо свідками того, як стосунки між Ізраїлем та Україною будуть зміцнюватися, розвиватися і рухатися у правильному напрямку.

– Чим сьогодні, окрім Днів єврейської медицини, займається Єврейський фонд підтримки України?

– На сьогоднішній день ми намагаємося втілювати якісь благодійні, волонтерські проекти, підтримуючи українське військо, їздимо на схід не з порожніми руками. Хочемо робити це на більш системній основі. Плюс окремі бійці, які потребують лікування, ми організовуємо для них консультації ізраїльських фахівців і не лише у рамках Днів ізраїльської медицини. Насправді, медицина – це те, у чому Ізраїль дуже сильний. Тому ми не випадково обрали саме цей напрямок для себе як пріоритетний, оскільки тут є той ресурс, завдяки якому ми можемо досягнути поставленої мети, щоб допомогти Україні в тій боротьбі, яку вона веде із зовнішнім агресором.

На сьогоднішній день ми намагаємося втілювати якісь благодійні, волонтерські проекти, підтримуючи українське військо, їздимо на схід не з порожніми руками

Крім того, ми намагаємося підтримувати стосунки з єврейськими бійцями, які служать у лавах українського війська. Хочемо,щоби про це знали якнайбільше людей як у єврейському, так і не в єврейському світі. Оскільки єврейські бійці разом з українцями, грузинами, росіянами тощо захищають Україну. Ми зараз працюємо над проектом документального фільму, який розповідатиме про ту боротьбу, яку веде Україна з російським ворогом і про ту роль, яку грають євреї, які сьогодні воюють на фронті, є волонтерами.

Важливо, щоби було зрозуміло, що українські євреї – частина українського громадянського суспільства, політичної нації. Для цього ми зокрема створювали фонд і зараз нарощуємо активність, стараємося робити те, що можемо. На жаль, це не так багато, якби хотілося. Сподіваємося, що буде більше. Ми не єдина єврейська організація, яка працює у цьому напрямку. Є організації, які займаються постачанням гуманітарної допомоги з Ізраїлю, запрошують родини загиблих бійців, організовують для них табори, якісь програми тощо. Є дуже багато напрямків діяльності. Ми, наприклад, організовували концерти для поранених бійців у шпиталі.

Українські євреї – частина українського громадянського суспільства, політичної нації

– Очевидно, в Росії залишилося багато Ваших друзів, знайомих, з ким продовжуєте спілкуватися. Чи змінилося за ці роки ставлення до України і війни на Донбасі?

– У мене є багато друзів, які завжди правильно дивляться на речі, розуміють, що відбувається, але, на жаль, величезна кількість людей знаходиться під впливом російської пропаганди і нічого у їхній свідомості не міняється. Вони живуть у тому векторі, який російська пропаганда вставляє в їхній мозок.

На жаль, доки будуть витрачатися велетенські гроші на цю пропаганду, люди навряд чи зможуть самі усвідомити щось. Все ж таки я сподіваюся, що колись настане протверезіння у тому плані, що накоїла їхня країна. І люди усвідомлять той весь жах. Але, гадаю, це станеться нескоро.

– Покидаючи Росію, Вам багато від чого довелося відмовитися. Чи не було моментів, коли б Ви пошкодували про свій вибір?

– Ні, навпаки, впевнений, що для мене це було найбільш правильне рішення. Іншого просто не могло бути. Раніше я абстрактно усвідомлював, що тут моє коріння. Приїхавши сюди, я поїхав у місця, пов’язані з моєю родиною – це і у Вінницькій області, і на Київщині. Знайшов місця, пов’язані з моєю родиною, знайшов будинки, де жили мої предки, могили моїх родичів, а також родичів, з якими раніше ніколи не спілкувався. Це моя країна, а я частина цієї країни, тут все моє коріння, історія. Рішення переїхати в Україну було усвідомленим, воно було визначено всією історією моєї родини, тому я тут і дуже радий, що я вдома.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.