Що не так із «зеленою» енергетикою в Україні і як це виправити

IMG_8894
Фото Микити ПЕЧЕНИКА

В Україні 2020 року, тобто вже через 2 роки, частка енергії, отриманої з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) разом з великими гідро, має становити 11%, до 2039-го – 25%. Однак серйозні інвестори наразі не поспішають вкладати кошти у «зелену» енергетику. Їх зупиняє війна, зміна законодавчого поля, але насамперед – корупція.

Що відбувається з «зеленою» енергетикою в Україні, ми поспілкувалися із Юрієм Шафаренком, директор Департаменту відновлюваних джерел енергії Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України.

– Який нинішній стан альтернативної енергетики в Україні?

– Ми намагаємося відійти від старої системи, яка в нас діє зараз, до більш нової, яка захистить і інвестора, і споживача. Йдеться про аукціон. Тому що на аукціонах можна виявити більш справедливу ціну, за яку інвестор буде готовий побудувати відповідний об’єкт генерації чистої енергії, а споживач, відповідно, заплатить за це кошти. Тому для розвитку цієї енергії, її стимулювання  потрібний трохи інший підхід. Але для того, щоб її запустити, всі держави починали із «зеленого» тарифу. Ми теж починали із «зеленого» тарифу, він і зараз у нас діє і дає свої результати. За останні 2-3 роки відбулися суттєві зрушення у цьому напрямку. Якщо брати конкретні цифри, то у нас понад 2000 МВт потужностей, які працюють на відновних джерелах енергії. З них були введені тільки за три квартали 2018 року майже 500 МВт. Якщо порівнювати з попередніми роками, то за весь 2015 рік було лише 30 МВт.  2000 МВт – це вся відновлювальна енергія, яка виробляє лише електрику.

– А яка ситуація із приватними домогосподарствами?

– Така ж сама динаміка стосується приватних домогосподарств. На початку 2015 року, коли домогосподарства отримали можливість встановлювати у себе сонячні електростанції і надлишок продавати державі, то таких домогосподарств було лише 20. Станом на кінець третього кварталу 2018 року таких домогосподарств в Україні налічується понад 6 тисяч.  Вони виробили сукупно близько 70 тисяч МВт енергії. Цією електроенергією вони можуть забезпечити ще близько 45 тисяч домогосподарств. Тобто 6 тисяч домогосподарств вже енергонезалежні, вони себе повністю забезпечують чистою електричною енергією. Надлишок продають державі, який може забезпечити електроенергією ще 45 тисяч домогосподарств. Середня потужність електростанції, встановленої у домогосподарстві, становить близько 20 кВт. Максимально дозволена чинним законодавством – 30 кВт. В нових пропозиціях, які містять у законопроекті, переданому до ВР, збільшити до 50 кВт. І «зелений» тариф ми залишаємо для них чинним, зменшуємо його лише на 10%.

Для інших суб’єктів господарювання, я маю на увазі юридичних осіб, ми «зелений» тариф по сонцю зменшуємо на 30%. Тому що сонце, я маю на увазі обладнання, дуже сильно впало у ціні. Але щоб захистити фізичних осіб, які також мають бажання встановити у себе на дахах сонячні батареї, зменшуємо лише на 10% «зелений» тариф – так, як це передбачено у чинному законодавстві. Зелений тариф знижують на 10% кожні п’ять років.

– Чи проекти, які стосуються біомаси та біогазу такі ж успішні, як і сонячні?

– Що стосується біоенергетики – біомаси і біогазу, то тут динаміка дещо гірша. Але цього року ми спробуємо їх більше стимулювати. Оскільки біомасові і біогазові станції можуть брати участь у регулюванні. Це дуже важливо, оскільки чим більший обсяг потужностей з відновлюваних джерел енергії, тим більше необхідно запроваджувати регулюючих потужностей. Якщо цього не робити з відновлюваних джерел, тоді потрібні вугільні чи газові тощо. Крім того, ми запроваджуємо можливість зберегти «зелений» тариф для біомаси і біогазу, бо виходить, що ми сонце краще стимулювали і динаміка вартості основного обладнання стрімко упала, а по біомасі і біогазу цього не спостерігається. Проекти по сонцю пішли найкраще. Але це світова тенденція, тому що тут найменше проблемних питань. Питання із сировиною закривається автоматично. Операційні затрати мінімальні – протерти від пилу чи газон покосити. Якщо ж брати біоенергетику, то виникає питання із сировиною тощо.

– Як саме держава пропонує стимулювати біоенергетику?

– Зростає кількість потужностей на біомасі, але є проблема із сировиною. Вона полягає у тому, що в одному регіоні одна ціна сировини, в іншому – інша і різниця може коливатися у межах кількох сотень тисяч гривень. І для того, щоби ми могли врегулювати це питання, а інвестор, який будує об’єкт генерації на біомасі, гарантовано знав, що зможе закупити необхідні обсяги сировини, ми створюємо електронну платформу торгів біомасою.

Якщо поглянути на досвід Литви, то у них на 40% впала вартість палива та збільшилися потужності енергогенерації, тому що інвестори стали більш зацікавлені, адже коли вони бачать чіткі правила гри, що у них буде ресурс щонайменше на 5 років, то вони, звичайно, в цей бізнес входять більш охоче. «Зеленого» тарифу не достатньо, оскільки є багато ризиків,яких він не перекриває. Наразі цей законопроект розіслано вже усіх органам центральної виконавчої влади для того, щоб вони дали свої погодження, зауваження тощо.

– Ті, хто встановив сонячні панелі на дахах, починають економити електроенергію чи, навпаки, споживати більше?

– Усі, хто поставив у себе сонячні електростанції, почали економити, оскільки розуміють, що чим більше вони зекономлять, то тим більше зможуть продати державі. Якщо ти виробив 100 одиниць електроенергії і спожив лише 20, то 80 продав державі. А можна спожити лише 15, якщо, наприклад, поміняти обладнання на більш енергоощадне, утеплити будинок, якщо опалення електричне, поміняти звичайні лампочки на енергоощадні. Є дуже багато прикладів, як економити.

– Чи є державний план розвитку відновних джерел енергії?

– Згідно із національним планом дій до 2020 року, затвердженим Кабміном, ми маємо досягти 11% ВДЕ у кінцевому балансі. 2019 року цей відсоток має становити 9,8. Наразі у нас є офіційна статистика за 2016 рік, тому що Держстат дає статистику із затримкою на рік. Отже, 2016 року частка ВДЕ становила 5,8%, а мала би становити 7,4%. Це разом із великими гідро, тому що в енергетичному балансі відсоток ВДЕ враховується разом з великими гідро. Якщо брати без великих гідро, то це десь 1,2%-1,5% ВДЕ. Щоб досягти 2020 року 11%, то треба додатково ввести приблизно 2 тисячі МВт потужностей, це якщо брати відлік від 2016 року. Але за 2017 і 2018 були введені нові потужності. Не впевнений, що ми досягнемо 11%, тому що наразі проходить зміна законодавчого поля і дуже багато інвесторів перебувають у режимі очікування. Завжди зміна правил гри негативно впливає на динаміку. Тобто інвестори наразі очікують і сподіваються на запровадження аукціонів. Якщо вони з’являться, сподіваємося, збільшаться і темпи. І до 2035 року ми маємо досягти частку ВДЕ 25%. Тобто приблизно по 700 МВт маємо вводити щороку.  Якщо за 3 квартали 2018 ми ввели 500 МВт, то до кінця року точно буде 700. Цей рік буде показовим чи зможемо ми досягти нашої мети.

– Чи є політичні ризики у питанні розвитку ВДЕ?

– Звичайно. При чому це один з ключових моментів. Ми як агентство, яке піклується про розвиток цієї галузі, не можем на це ніяк вплинути. Оскільки країна вступає у період президентських та парламентських виборів, ми не зможемо ухвали необхідне законодавство, яке сприятиме розвитку запровадження ВДЕ. Ми дуже хочемо, щоби до Нового року хоча б у першому читанні встигли прийняти законопроект 8449, який стосується аукціонів. Бо ми кажемо «а» і не говоримо «б». А інвестори призупинили свою активну діяльність на цьому ринку і вони чекають нових правил. І чим швидше ми ці нові правила формалізуємо і юридично затвердимо, тим швидше ми зможемо скорити термін адаптації під нові правила.

– Чи є підтримка у питанні ухвалення нового законодавства, яке сприятиме розвитку ВДЕ?

– Що стосується аукціонів, то було проведено десятки нарад на різних рівнях. Є сім чи вісім законопроектів, які стосуються аукціонів. Вони десь дублюють один одного, тому ми звели їх і зробили один альтернативний, який враховує більшість побажань. Крім того, є підписаний меморандум з 5 асоціаціями ВДЕ (сонячна, вітрова, воднева тощо).

Є спірні норми. Наприклад, є норма, яка стосується підтримки національного виробника. У чинному законодавстві передбачена надбавка до «зеленого» тарифу до 10% за використання українського обладнання. Наразі НКРЕКП хоче цю норму прибрати, проти неї виступають і міжнародні партнери. Натомість я вважаю, що ця норма має залишатися, тому що велика сума коштів, які ми сплачуємо і за «зеленим» тарифом і будемо сплачувати за аукціонами, покидає державу, бо обладнання, яке використовується, здебільшого іноземного виробництва. А це основна сума коштів. Встановлення обладнання, монтаж, це не такі затратні речі. Тому якщо ця норма буде, інвестор буде зацікавлений будувати тут потужності і вже в нас є такі потужності – в Енергодарі виробляють сонячні панелі. І вона вже може конкурувати з китайською, бо на неї йде 10% надбавка до «зеленого» тарифу.

Тобто інвестор, якщо купуватиме панель у цього виробника, то у нього «зелений» тариф буде вищим. Тому ми цю норму відстоюємо. Крім того, у планах побудувати у Вінниці ще один завод з виробництва сонячних панелей.

– Що не дозволяє Україні рухатися швидше у питанні запровадження ВДЕ?

– Є декілька проблем, які не дозволяють рухатися швидше. Одна з них – війна в державі. Але на першому місці – це корупційна складова. Я спілкуюся дуже часто з інвесторами, які до нас приходять, і вони на перше місце ставлять не війну і не економічний стан держави, а саме корупційну складову. Бо у нас щоби підключитися до мережі, виділити земельну ділянку, аби побудувати електростанцію, отримати технічні умови – на різних рівнях є певні бар’єри, незручності, з якими зіштовхуються іноземні інвестори. Вони хочуть знати чітко, за що і скільки вони платять – офіційно і прозоро. Коли вони у свою фінансову модель не можуть закласти, наприклад, скільки їм буде коштувати виділення земельної ділянки чи підключення обленерго, це стримує інвестування у цю сферу, незважаючи на те, що є «зелений» тариф. Ми намагаємося прибрати ці перепони.

У нас на сьогоднішній день видача технічних умов є безстроковою. Тобто отримавши ТУ, можна будувати або не будувати. А це дуже погано. Бо приходять серйозні інвестори, готові вкладати кошти, а йому кажуть, що технічної можливості у цьому місті немає, але є компанія, яка має ТУ. І інвестора відсилають до тієї компанії домовлятися, бо вона вже викупила ТУ. Відтак компанія вже за ТУ хоче у десятки, а то й у сотні разів більше, ніж це коштувало їй. Це велика проблема. Ми нашим законопроектом встановлюємо чіткі терміни діє ТУ. Якщо компанія взяла ТУ і нічого не будує, то через 5 років ТУ анулюються, а кошти не повертаються. Це стосуватиметься і нових технічних умов, і тих, які були видані раніше. На сьогоднішній день видано ТУ на 7 тисяч МВт. Якщо їх побудувати, то це буде більше 11% ВДЕ, як заплановано до 2020 року.

– Які області є лідерами за впровадженням ВДЕ?

Лідером за регіонами є Тернопільська область, незважаючи на те, що вона фактично третя у списку після Київської та Дніпропетровської, але якщо зважати на кількість населення, то вона перша. Просто там місцева влада і обленерго сприяють розвитку цієї галузі. Там люди бувають у Європі, бачать, що це працює, вони привозять звідти інвестиції і будують сонячні електростанції. Майже 500 домогосподарств в одній Тернопільській області з 6 тисяч мають сонячні електростанції.

Деякі області, крім «зеленого» тарифу, запровадили свої програми, які дозволяють ще зекономити на встановленні цих електростанцій, які є недешеві – до тисячу доларів за один кВт. Тобто, щоб ставити станцію на 20 кВт, треба 20 тисяч доларів. Є Житомирська, Тернопільська, Львівська, міста Хмельницький і Броди, які прийняли програми  або по кредиту на купівлю обладнання чи встановлення тощо – 10-15%.

– А де найгірша ситуація?

– Наприклад, у Запорізькій області, де сонце світить краще, ніж у Тернопільській, але там ситуація гірша навіть, ніж у Донецькій області. Там є тільки 32 сонячні електричні станції.  Тому що обленерго не сприяє розвитку цієї галузі і не дає можливості фізичним особам нормально підключатися, не виплачує вчасно кошти за «зеленим» тарифуом. Проблема комплексна. Бо на території Запорізької області є багато великих підприємств, які можуть боргувати обленерго, а ті відповідно не розраховуються за «зелений» тариф. Якби держава була зобов’язана викуповувати цю електроенергію, тоді б не було цих проблем. Хоча з іншого боку, на рівні обленерго часто неефективно використовуються кошти, наприклад, купуються дорогі автомобілі, а натомість не виконуються зобов’язання перед тими, хто встановив сонячні панелі.

Трохи цифр:

«В Україні вирощують енергетичні культури на 2000 га, тоді коли є 4 мільйони гектарів, придатних для цих цілей. Якщо б ми могли їх задіяти, то замістили б 20 млрд метрів кубічних газу, не вирубуючи жодного дерева у лісі. А якщо задіяти ще й відходи сільського господарства, то це ще 7 млрд метрів кубічних газу. Тобто ми повністю можемо замінити імпортований газ, і з імпортера перетворися на експортера».

«Середнє споживання електроенергії одним домогосподарством – 250 кВт на місяць».

«2017 року Україна закупила нафти, нафтропродукців, вугілля, газу на 11 мільярдів доларів».

«За останні чотири роки у відновлювальну енергетику було залучено 1,4 мільярди євро».

«Зелений» тариф в Україні один із найвищий у світі».

Оксана ДУДАР

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: