5 провалів України після Революції Гідності

Журналісти Дивись.info зібрали кілька експертних думок про, назвемо їх умовно, провали України за ці 5 років.

А про 5 проривів читайте тут.

Активізм за гроші

Чимало волонтерів, що були активними під час Євромайдану, в останні роки відзначають, що з’явилося таке явище як активізм за гроші. Таким чином хвиля суспільної довіри до волонтерів породила несумлінних активістів. Про це, зокрема, говорить журналістка Вікторія Балицька:

«Я була активістом в 2014-15 роках. Тоді я відчувала в своїй діяльності суспільний сенс і користь. Тоді було ідейне піднесення. Була мотивація. У мене були соратники і однодумці. Але вони потрохи пішли з громадського поля. І я сумніваюся, що вони колись повернуться. Активізм – це певна громадянська енергія. І вона не є вічним двигуном, а має властивість вичерпуватися. У багатьох вона вичерпалася. Тобто зникла мотивація до діяльності..

У 2016-му я ще по інерції вважала себе частиною львівського активістського руху. Але все частіше мені ставало ніяково. Постмайданний «активізм» почав нівелюватися відразу, як лише утворився. Потрошки, епізодично. І це природньо, бо завжди до світлого прилаштовується темне, щоб мати прикриття для втілення своїх інтересів. Але трагічними для суспільства масштаби руйнування активізму стали лише в останні роки. Зараз активізм переважно є прикриттям для лобіювання інтересів фінансово-промислово-політичних груп. Або ж для маскування власної злочинної діяльності. Або уникнення відповідальності за злочинну діяльність. Або ж просто для заробітку, тупого і примітивного заробітку. Я не маю жодного відношеня до «активізму» в сучасному його сенсі і проявах, яких він набув за останні роки.

«Активіст» стало як лайка. Я коли чую «активіст», то в моїй голові проскакує «аферист». Я не стверджую, що немає щирих та чесних активістів. Вони є. Але їх дуже мало і вони непомітні. І, зазвичай, діють в якихось дуже вузьких галузях. Не спекулюють і не шантажують своєю діяльністю. І вони переважно не називають себе активістами.

На мою думку, немає нічого токсичнішого для суспільства, ніж псевдоактивізм. Це як той вовк в «Червоній шапочці», що замаскувався під доброзичливу та турботливу бабусю і потрохи зжирає надію і віру. Але рано чи пізно дроворуби випотрошать перевертня. І суспільство очиститься від цього гіперактивного гопництва. І можливо зародиться нове і чисте громадянське суспільство, принципи та цінності якого вже творитимуть наші діти».

Проросійський реванш

Після Революції Гідності почали піднімати голову проросійські сили в Україні, вважає політолог Михайло Басараб. На його думку, проросійьский блок уже закріпився в постмайданному політикумі та медіапросторі, тож буде прагнути впливати на державну політику:

«Про загрозу реваншу говорять не перший місяць і я вважаю, що ці розмови є небезпідставними. Насправді ніщо так не заохочує зло як відсутність покарання. Власне кажучи, масштабне перезавантаження України в 2014 році давало новим держаним лідерам величезні шанси і можливості, підстави і навіть обов’язок системно перезавантажити політичний істеблішмент. У цій новій Україні просто не повинно було залишитися місця для людей, які були співучасниками злочинів Януковича та відверто колаборували агресора.

На жаль, починаючи із віденських домовленостей Порошенка з Льовочкіним, Фірташем і Кличком, були закладені основи для реваншу. Тоді Льовочкін і його команда мало того, що залишилися незагроженими у нових політичних реаліях, а й навіть отримали квоту у списку БПП. Якщо зважати на те, що Кличко вважається креатурою Льовочкіна і Фірташа, то можемо говорити про те, що Порошенко фактично зрісся з цією командою. Після цього були парламентські вибори, де ця основа для реваншу була закріплена, бо чимало екс-регіоналів, що зокрема голосували за закони проти Майдану, потрапили до парламенту не лише під прапорами Опозиційного блоку, а й як мажоритарники і представники безликого парламентського болота (груп «Воля народу» і «Відродження»). Вони отримали сумарно до чверті місць у парламенті. Це був фундамент для реваншу, який ми спостерігаємо сьогодні. Вороги держави закріпилися та легітимізувалися у нових політичних реаліях. Перший етап було пройдено.

Вже після цього на поверхні виник «мінський переговорник» Віктор Медведчук, далі це середовище реваншистів укріплювало і розширювало свою медіамережу в Україні, це ціла низка телеканалів: 112-й, NewsOne, тепер зрозуміло, що і ЗІК, сайти Страна.ua, залишки холдингу Курченка… Тобто мова йде про десятки «медіа», я вже не кажу про телеканал Інтер, Україна (який належить Ахметову). Все це дало можливості впливати на роботу парламенту, на роботу коаліції, на переговорний процес в «мінському форматі» та генерування дискусії про «мир за будь-яку ціну» з Москвою. Далі їхїні пропагандистські «ЗМІ», які працюють за лекалами «Russia Today» допомогли ставити експерименти над свідомістю українців Ці ж медіа, які контролюють реваншисти та їх кремлівські покровителі, працювали на дискредитацію української влади (вона періодично підкидає приводи). Низькі рейтинги усіх політиків, недовіра до держави, повне домінування агресії, зростання суспільного запиту на популістів і політичниз клоунів - це і є результат роботи прокремлівських «ЗМІ», якими тут менеджерять реваншисти.

І ось утвердившись і розширивши за ці роки свій вплив, зрозуміли, що основа для реваншу є, ресурс є, системна підтримка Росії була завжди. Тому така загроза спроби реваншу дійсно є актуальною. Але я маю скепсис щодо того, що у новій Україні так легко вчинити відверто прокремлівський переворот. Це викличе неймовірну реакцію суспільства, а сообливо пасіонарної її частини. Але для серйозної дестабілізації суспільства достатньо буде однієї лише спроби реваншу. Крім того, реванш може відбутися у гібридний спосіб. Для того, аби згорнути усі надбання з 2014 року, яких в принципі доволі багато, або розвернути Україну від Європи в бік Росії та знову заявити про позаблоковий статус, військово-політичний нейтралітет, достатньо створити альянс з українськими популістами, наприклад з партіями «Батьківщина» та «Радикальною партією». У наступному парламенті це доволі реалістичний сценарій і це гібридний варіант реваншу, який буде не таким явним, але принесе величезну шкоду.

Зараз бачимо, що в середовищі Опоблоку намічається великий розкол. Якщо Ахметов піде до кінця на розрив стосунків з Медедчуком і Льовочкіним, то це істотно ослабить їх усіх, і знизить ймовірність реваншу консолідованої прокремлівської команди».

Непоборна корупція

Журналіст Олексій Шалайський, який спеціалізується на антикорупційних розслідуваннях, говорить, що в Україну поволі повертаються старі «схеми»:

«В Україні корупція після Майдану різко впала і падала, за нашими спостереженнями, до осені 2016 року. Тоді, за нашими спостереженнями, це падіння зупинилося і почалося поступове зростання, яке триває до цього часу.

Тобто зрозуміло, що корупції набагато менше ніж в часи Януковича, однак динаміка поки що невтішна. Крім цього є невтішним тренд влади на те, щоб переконати людей, що корупція не є дуже важливою проблемою в країні. На щастя, владі не вдається це зробити, бо соціологія, в тому числі і остання, показує, що корупція входить в двійку найбільших проблем в Україні, на думку українців. Максимум в трійку, тобто: війна гроші і корупція. Тому владі нелегко буде цьому опиратися.

Щодо ще таких песимістичних речей, те що багато людей в тому числі і серед моїх знайомих, втомилися боротися з цією корупцією і взагалі міняти щось в країні та вже так трохи попливли за течією. Якщо говорити про майбутнє, то його важко спрогнозувати. Дуже багато залежатиме від виборів не президента, а парламенту, а до цього ще досить далеко.

Проблема в тому, що деякі схеми, які були розвалені Майданом, в останній рік-два почали повертатися знову. Але найбільша проблема не в схемах, бо таких великих є може штук 10 в Україні.

Деякі схеми, які з’явилися, наприклад роздача надр без аукціону, чи отака брутальна схема, яка називається прокладка для оцінників нерухомості, тобто для ріелторів, яка була в 2013 році, а тепер з’явилася у 2018 році. По-друге деякі схеми, які були збиті раніше і такими залишаються тепер отримують дуже серйозний тиск, наприклад «Нафтогазу» в останні роки дуже важко під тиском інших гілок влади, які намагаються впхатися все таки туди в схему, тобто те що лишилося білим, йому дуже важко жити зараз. І третє, деякі схеми були придумані, яких раніше не було. Як на мене, дві найбільші схеми це «Ротердам» і гральний бізнес так званий. Ну він називається гральний, але насправді це оці «однорукі бандити», які стоять по всіх містах, на кожному кроці, така абсолютно нелегальна схема.

Але попри схеми, найбільша проблема, як свідчать бізнесмени, це тиск правоохоронних і контролюючих органів, який спершу був трохи притих, а тепер вони далі лазять, збираючи данину з бізнесменів. Тому, якщо читати інтерв’ю з бізнесменами, то вони говорять про єдину проблему - корупцію. В корупцію вони вкладають багато що - і монополія, і дозвільна система і побори правоохоронних органів, але вони не говорять про податки і щось подібне. В них є популярна фраза: «податки можуть бути будь-які високі, ми будемо працювати на цьому ринку, якщо ці податки будуть однаковими для всіх, а зараз так не є».

Ну і ще така проблема як правоохоронні органи - це митниця. Тут головна проблема не в тому, що недоплачується в бюджет, хоча це теж проблема, а в тому, що деякі підприємства отримують неринкові переваги над іншими. За рахунок корупції нищать своїх колег по ринку. З цього більшає армія безробітних і так далі.

Основна проблема корупції не в тому навіть що крадуть, а в тому, що вона не дає розвиватися новим паросткам. Це стає така закостеніла структура. Ми отак будемо рости по 3% ВВП в рік, коли середній підйом ВВП в світі 5%. Тобто наше зростання зараз, це реально падіння відносно іншого світу. Це буде текти як в радянському часі, який називався брєжнєвський «застой». Так люди собі живуть, на хліб є але вирватися з цього болота неможливо на жаль. Допоки не дійде до нової революції. Довготривала корупція призводить до революції, і чим довше ця корупція триває, тим кривавіша революція».

Недореформа правоохоронців

Наталія Шелестак, громадська активістка, вважає, що реворма правоохоронної системи в цілому не вдалася:

«Ми вже не маємо міліції, яка була в гірших її проявах, але зробити те, що ми хотіли, чого прагнули, про що заявляли наші реформатори, які прийшли після революції Гідності, не вдалося, на жаль. З різних причин. Я вважаю, що основним гальмом в цій реформі є міністр Аваков і його оточення. Я чітко переконана, що післяреволюційним керівникам МВС ця реформа в такому вигляді, як її прагнуло суспільство, була непотрібна.

Коли набрали нових патрульних поліцейських, це були дуже мотивовані люди, більшість з них були не з системи. І експерти говорили, що їх треба навчати. А насправді була гарна картинка, але їх відразу дали на вулиці і не продовжували повноцінно навчати. Відповідно, почалися практичні помилки, які знівелювати те піднесення, яке було. Крім цього через суди поновилися 100% тих, хто був звільнений. Тобто всі, хто хотів поновитися і подав в суди – були поновлені. Причому поновлені люди, які просто не мали бути в правоохоронних органах, а мали сидіти в тюрмах, і довго. Замість того їм компенсували невиходи на роботу. При цьому як юрист бачила і попереджала, що так і буде і цього можна було уникнути. Мені відповідали, що все продумано.

З точки зору логіки і того, що я бачила, я зробила висновок що це був спланований саботаж, власне оточенням міністра і міністром. Вони ж теж політики і їм потрібна підтримка силовиків, а ті нові правоохоронні органи, які ми хотіли створити, вони б ніколи не пішли на це. Я була на відборі перших поліцейських, це були зовсім інші люди, вони б ніколи не зробили вибір в бік політиків, а були б з народом. І багато цих людей пішли з поліції. Вони приходили туди не за заробітком і не за статутом, а хотіли бути корисними державі, готові вчитися, ризикувати своїм життям, тобто в них були зовсім інші мотиви. Дуже прикро що це нереалізовано.

Але думаю, що точка неповернення пройдена і ми маємо зовсім інший орган, не просто по назві. За теперішніх обставин навіть ті, хто давно в системі 100 раз подумають, чи варто бездумно виконувати вказівки керівників. І це маленька, але перемога. Треба врахувати набутий під час реформування досвід, не здаватися і намагатися створити ту поліцію, яку б ми хотіли бачити, якій ми б хотіли довіряти. Але орган, який ми отримали не є гірший за той, що був, і є надія що, повтору того, через що почався Майдан, не буде. Працювати над реформою потрібно. Як на мене, вона не зовсім похована, було дуже багато невдалого, але що це такий зовсім невдалий проект, я б не говорила».

Економічні стрибки

Після зміни влади й ментальних змін суспільства на Євромайдані багато хто очікував швидкого добробуту. Втім, війна внесла свої корективи в економічний розвиток України. Про це говорить Андрій Новак, економіст:

«Якщо говорити про економіку України після Революції Гідності, то ми отримали за перші два роки після Майдану, 2014-2015 рр., падіння ВВП сумарно на 18%. Після чого два роки було відновлення росту ВВП по 3%. Таким чином станом на сьогодні ми маємо втрату 12% ВВП країни. Крім того, за цей час гривня девальвувала з 8 гривень до сьогоднішніх 28 за долар, тобто у три з половиною рази. А це означає, що в доларовому  еквіваленті чи в так званому еквіваленті твердих валют українці збідніли щонайменше удвічі.

Поза тим, у 4-7 разів зросли ціни на всі види енергоресурсів – електроенергію, газ та пальне, що зробило життя переважної більшості українців набагато важчим. У підсумку станом на сьогодні, за даними міжнародних організацій, Україна посідає останнє місце в Європі за рівнем доходів – зарплат, пенсій та інших соціальних платежів. Тобто на сьогодні ми найбідніша країна Європи за найбагатших ресурсів. Такий фактичний економічний результат станом на сьогодні.

Економічна політика є грубо помилковою за всіма напрямками – і податково-бюджетна, і грошово-кредитна, і адміністративна, і зовнішньоекономічна. Усюди провали, і тому є таким підсумок».