дивись.info

У Львові свій медитативний живопис представила художниця Ніна Буряк (фото)

У Львові свій медитативний живопис представила художниця Ніна Буряк (фото)

У Львові в Національному музеї ім. Андрея Шептицького відкрилась виставка сучасної української художниці, яка активно працює в галузі живопису, графіки та декоративно-ужиткового мистецтва, Ніни Буряк.

В експозиції представлено близько півсотні абстрактних живописних робіт мисткині.

Всі вони створені фактично за останній рік, лише кілька можемо зустріти, датованих 2017 роком.

Ніна Буряк свої роботи створює на якомусь такому, чисто інтуїтивному, чуттєвому рівні світосприйняття. У полотнах воєдино зливається ритміка фактури, кольору та лінії – подекуди відчуваємо динаміку та підйоми, що одночасно, протиставляються живописному спокою та рівновазі.

Можемо відчути, що художницю, безперечно, надихає сама природа, а лінії, фактурність та колорит робіт продиктовані емоціями, роздумами, що супроводжують саме її споглядання.

Всі ті відчуття, згодом, художниця відтворює на своїх полотнах.

«Її творчий доробок сприймається як цілісний енергетичний потік, сугестію якого є ті чи інші настрої, дійства, атрибути та конструкції, тонко препаровані кольором та фактурою», – сказано в анотації виставки.

Про сам процес творення, особливості творчого методу та про захоплення медитацією поділилася з нами Ніна Буряк, після відкриття виставки.

Розкажіть будь ласка, що для Вас означає оце слово «Енігма», і чому так назвали свою виставку?

– Бачите, свою виставку я назвала так «Енігма» – як «Загадка», в перекладі з грецької. В мене абстрактний живопис, він взагалі не вимагає пояснення, він розрахований на таку чуттєвість, а ще знаючи таку жіночу чуттєвість…Тому, мені хочеться, щоб глядач не «в лоб» сприймав сюжет на картині, щоб він асоціативно щось відчув. Тому, назва «Загадка», щоб кожен глядач знайшов щось своє, суб’єктивне, індивідуальне, щось на рівні інтуїції.

Це дуже суб’єктивний процес творчості, але я працюю для людей. Малюю, щоб виразити себе внутрішньо, бо для мене це зв’язок з природою, як з «Творцем», я саме так її сприймаю. Моя майстерня знаходиться біля Парку Культури, і коли я туди іду, то зазвичай прогулююся алеями – мені це на стільки піднімає настрій, що коли приходжу в майстерню, починаю це малювати, і можна сказати, просто «кайфую» від цього процесу, з нетерпінням чекаю результату.

Дуже мені це подобається, ну «Енігма», бо «Загадка». Хай собі кожен знаходить щось своє.

У Ваших роботах можна побачити і певні філософські роздуми. Що Ви відчуваєте, коли будуєте ці ритми в картинах?

– Я закінчила нашу Академію мистецтв як модельєр. Приблизно 17 років працювала в Будинку моделей, робила різні виставки по фаху. Я завжди малювала, ескізи одягу, потім займалася графікою, бо це мені, видно, якесь внутрішньо близьке, і десь таки виливається.

Мені дуже подобається, що я знайшла свою лінію, і вона не перегукується з іншими художниками. А для митця дуже важливо знайти свій стиль, щоб не дивлячись на підпис його можна було впізнати. Тому, я думаю, що свою індивідуальність знайшла.

Це вже фактично друга персональна виставка цього року. І роботи, майже всі, цьогорічні. Очевидно, мав бути якийсь потужний імпульс.. Чи давно виношували цю ідею, чи це спонтанне рішення?

– Знаєте, в мене вся сім’я художників. Двоє дорослих доньок, чоловік, навіть внуки – вони всі в творчій атмосфері. І можна сказати, що навіть якщо я в якийсь період займалася графікою, чи, взагалі, не малювала, то це не означає, що я була якось відірвана від творчого процесу.

Мій чоловік вже майже 40 років малює, ми з ним об’їздили Європу, Америку, робили великі виставки, я представляла графіку, він – живопис.

Тобто, я в цьому процесі була завжди. Просто, виношувала, виношувала – і тут змогла зробити дві виставки, вилити всі свої творчі переживання на полотно. Прийшов час, чому б і ні… Діти підросли, внуки підростають, бабуся може собі дозволити те, що намріялося життям.

Люблю писати поезію, тексти, наприклад, для альбому із чоловіковими роботами, я багато написала, а тепер чоловік про мене написав, тут і анотації на виставку, і стаття у пресі. Ми також плануємо видавати великий альбом, де багато людей про мене написало стільки хорошого, все-таки збувається те, що я собі задумала.

Чи відбувається у Вас внутрішня боротьба між художником-графіком, і художником-живописцем?

– Свою кар’єру я починала як живописець. Це було багато років назад, в мене були маленькі діти, і я малювала різні портрети, своїх дітей – маленьких, і як вони підростали.

В цей час у мене багато робіт продавалося. Але мені деякі люди тоді говорили, «тобі, напевно, чоловік допомагає»… І я принципово подумала, «ні я буду займатися чимось зовсім іншим», і вирішила звернутися до графіки.

Я також її дуже люблю, бо як модельєр легко малюю різні фігури, тому якось так невимушено на неї перейшла. Це був такий фольк-модерн до різних свят, тема української традиції. Цілі цикли графічні, книжки оформляла, мені це дуже подобалося. Працювала в техніці шовкодруку, що сама по собі є дуже унікальною та неповторною на цей час, час 80-х років. І тоді, навіть, з Америки приїжджали, і всі хотіли собі купити ці роботи.

Це здебільшого були народні мотиви, вишивка, яку я дуже люблю, зображені гарні костюми – це все було дуже популярним тоді. І все-таки, живопис десь в мені сидів, бо саме з нього я починала свій творчий шлях.

Я весь час мріяла, що десь поєднаю графіку з живописом, тому цей цикл – це поєднання графічних ліній і живописної манери та фактури. А до чого воно мене заведе, будемо працювати – буде видно.

Ви казали, що Вас надихає природа. Чи є, можливо, музика чи поезія, які так само Вас надихають?

– Мені дуже подобається поезія такої американської поетеси Ем Клієр. Її чоловік займається езотерикою, духовними практиками, і вона також така складна людина, а її поезія присвячена Творцю і пошуку дороги до Творця, до просвітлення, і воно так само мені дуже імпонує. Ми теж з чоловіком дуже багато книжок читаємо на цю тему, і стараємося в собі відкрити щось внутрішньо нове, щоб дорога до Творця була ближчою.

З класичної музики подобається Вагнер, бо в нього в музиці є такі злети, що чергуються із спокійними моментами. І, в процесі роботи, у мене також є підйоми і спокійніші лінії, кольори також спокійні, тому я себе з цим асоціюю, в принципі.
Ну «Енігма» – мені подобається із сучасної інструментальної музики. Бо потрібно жити сучасним, класика класикою, але теперішнє – не менш важливе. Потрібно спиратися на сучасних художників і музикантів, зокрема, мені подобається музика медитативного характеру. І, сама я, трішки займаюся медитацією.

В творчості також можна відчути таку «медитативність» Вашого живопису?

– Я стараюся, коли малюю повністю відключатися, забуваю який день, яка година. Поки мені дозволяє світловий день, а зараз він значно коротший, я малюю. Їсти не хочу, втрачаю орієнтацію в часі, але можна сказати по своєму «кайфую» від самого процесу.

Мені, навіть, це допомагає якось так відмежуватися від тяжкого життя, від зовнішнього негативу, а його зараз дуже багато, у той же час, дістати задоволення від іншого – самого процесу творення.

Виставка триватиме до 9 грудня.

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.