Дивом врятовані безцінні реліквії: як у Львові створюють музей митрополита Шептицького (фоторепортаж)

IMG_1797

Близько шести тисяч експонатів, частина з яких була знайдена на смітниках, зібрав настоятель храму священномученика Климентія Шептицького отець Севастіян Дмитрух. Серед найцінніших – портрет митрополита Андрея Шептицького «Мойсей» пензля Олекси Новаківського, який збиралися спалити.

У вирі історії

З отцем Севастіяном зустрічаємося у церкві. Усміхнений і підтягнутий священик – досвідчений гід. Він часто проводить екскурсії. А його найбільша мрія – створити музей митрополита Андрея Шептицького.

«Храм був відкритий 1664 року. 1783 року монастир ліквідували, приміщення передали під сиротинець. А за радянської влади у 50-70-их роках тут була виправна колонія для дівчат. Коли відкрили школу міліції, то в самому храмі був клуб, кінотеатр, спортивний зал. 2007 року ми отримали храм, але офіційно нам його не передали, і від того часу вже 10 років проводимо ремонтно-реставраційні роботи.

Це унікальна пам’ятка архітектури у центрі Львова. Ми тут знайшли фрески святої Трійці. Правдоподібно це робота Антоніо Педретті, який розписував церкву Михаїла у Львові. Більше нічого з унікальних творів тут не залишилося. Чудом вціліла ця фреска і ми її відреставрували. Від самого початку, з 2007 року, цей храм має музейний статус. Це музей сакрального мистецтва.

У приміщеннях, які раніше були частиною монастирського ансамблю, ми хочемо розмістити музей Андрея Шептицького. На даний час перший поверх вже звільнений, і ми проводимо там ремонтно-реставраційні роботи. Але офіційно ці приміщення ще не передані. Сподіваємося, що невдовзі це станеться. Ми вже працюємо над цим питанням три роки, але результату поки що немає», – каже отець Севастіян.

Створення музею Андрея Шептицького для отця Севастіяна – питання честі.

«Чому так вагомо створити музей Андрея Шептицького у Львові? Є музей Національний, який носить ім’я митрополита Андрея Шептицького, але ми хочемо створити музей митрополиту Андрею Шептицькому. Перша згадка про родину Шептицьких датується 1263 роком. Було багато видатних вихідців з роду, серед них і митрополит Андрей Шептицький, який 40 років провадив нашу церкву. Ми його називаємо нашим українським Мойсеєм. У часі його каденції, коли він був Галицьким митрополитом, не було української держави. Він боровся за об’єднання української держави, за збереження українського мистецтва.

Він є основоположником українського музейництва в Галичині. Для цього Андрей Шептицький купив віллу на вулиці Мохнацьких, нині Драгоманова. Також купив кам’яницю на вулиці Листопадового Чину в художника Стики для Олекси Новаківського, щоби створити художню іконописну школу. А віллу на Драгоманова – для музею. На той час це вже була велика збірка сакрально мистецьких творів. Митрополит організував церковний музей, а вже 1913 року дарчим актом передав українському народові.

Тому, вшановуючи пам’ять великого митрополита Андрея, ми зібрали велику колекцію його особистих речей. Їх збирали священики, монахи, монахині, віряни УГКЦ. Я цим зайнявся ще у 80-их роках минулого століття. На нинішній час у нашій збірці знаходиться приблизно півтори тисячі експонатів, що пов’язані із життям митрополита Андрея Шептицького. Постать митрополита Андрея Шептицького належить не лише Галичині чи УГКЦ, а всьому українському народові. Тому варто щоби і світ, і ми українці ще більше пізнали великого митрополита, який жив, творив, працював для свого народу.

Дослідники стверджують, що якщо перевести рахунки митрополита на наші часи, то він був мільярдером. Всі свої кошти він вкладав у розвиток української справи – мистецької, музейної, науки, благодійність. Митрополит не збудував жодної церкви, всі гроші витрачав на благодійність. Тому варто, щоби українці на знак вдячності допомогли створити музей Андрею Шептицькому, бо він заслуговує цього», – розповідає отець Севастіян.

Проблема створення музею Андрея Шептицького полягає у тому, що більшість приміщень колишнього монастиря нині належить університету внутрішніх справ.

Ікони і мощі

«Цей храм має насамперед музейний статус. Сюди приходить багато відвідувачів і ми проводимо безліч екскурсій. Кожен твір, який тут є – це чудотворна ікона, тому що вона вже була викинута з вжитку і валялася на церковних горищах, дзвіницях. Я це називаю своїми словами – на церковних смітниках. Кожну ікону треба прийняти і реставрувати. Сьогодні люди принесли два стародруки. Можливо, вони ще підлягатимуть реставрації, але потрібно багато коштів», – каже священик.

Він зазначає, що почав збирати ікони ще з 80-их.

«З Московщини я привіз понад 300 ікон, з Європи десь до 200 експонатів, з США і Канади – близько 30-ти. Вислав посилками. Ось тут є мощі святих. Їх привіз митрополит Андрей Шептицький з Ватикану. Тут є скалка з хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос. Є одяг Ісуса Христа тощо», – розповідає отець Севастіян.

Привезені Митрополитом Андреєм мощі могли зникнути назавжди. Реліквії вціліли дивом. Якби отець Севастін спізнився на дві хвилини, їх би спалили.

«Прийшов я в Рудно, там наші монахи жили, зокрема брат Єфрем з Дашави. Він до мене каже: «Чого ти прийшов? Монастиря не буде». Він саме хотів палити ті мощі. Я відкрив хвіртку, а це все вже висипане на папір. Кажу: «Я то заберу». Пішки, болото, то був якраз березень місяць, пішов додому, до Брюхович. В курнику викопав яму, вимурував і заложив ті мощі святих. Брат Єфрем дав ще багато речей митрополита Андрея. І якось каже: «Я ще маю щось». І дає мені волосся. Питаю: «То чиє?» «Ексцеленції», – відповідає брат Єфрем. «А де ви взяли?» – питаю. «Та як митрополит вмер, то я йому обрізав бороду» – «Для чого?» – «Тому що він був святий, на мощі». Того часу люди вважали, що Андрей Шептицький був святий», – розповідає отець Севастіян.

У церкві на стінах – ікони, невеликі скульптури, деякі цілком пристойно збережені, інші – потребують реставрації.

«З-поміж тих ікон, які були знайдені, дуже цікава ікона Пресвятої Трійці з села Липівці Рогатинського району з отворами від куль.  Ми її не реставруємо, щоби показати сліди радянського вандалізму. Такий вандалізм відбувався по всій Україні, починаючи з часів так званої революції. У пошуках артефактів був віднайдений одяг митрополита Андрея Шепицького. Я згадував, що митрополит був мільярдером, але його плащ, ряса полатані, бо гроші він давав на громадські потреби для створення української ідентичності», – продовжує монах.

Безцінний скарб

Далі чернець показує портрет Андрея Шептицького.

«Ось це один із найбільших шедеврів – робота Олекси Новаківського «Мойсей». 2009 року я його знайшов на смітнику, на дровах. Ремонтували хату, а я хотів дрова забрати, щоби завезти в село своїй сестрі, допомогти їй. Господарі дозволили забрати, я пішов туди подивитися і помітив згорнутий сувій. Питаю чи можна і його забрати. «Беріть. Це все має спалюватися», – кажуть. Я і забрав. А перед тим мені один львів’янин подарував книжку Володимира Залозецького, де були описи і дослідження творів Олекси Новаківського. Коли я приніс сувій до своєї келії, то розкрив монографію і стало зрозуміло, що це оригінал «Мойсея», – каже отець Севастіян.

Як цей портрет Андрея Шептицького, так і кожен твір у цьому храмі має цікаву історію.

«Наприклад, ікона з виколотими очима зі Стрийського району. Є підпис, що ікону подарувала храму овдовіла дружина священика. Тут є навіть дата – 1667 рік. Вона збережена, але вибиті очі та проколота багнетами. Також є «Тайна вечеря» з вкладеною реліквією – скалкою зі столу, за яким відбувалася тайна вечеря. Цю ікону вирізьбив священик з Жидачівщини. Він вирізьбив цілий іконостас у такому стилі. За це він отримав нагороду від митрополита Андрея Шептицького. Коли прийшли «совєти», то арештували цього священика і випалили йому очі», – показує експонати отець Севастіян.

Крім того, митрополит Андрей Шептицький започаткував фондозбірку сакрального мистецтва у монастирі студитів 1909 року. До війни ця збірка мала велику кількість одиниць. Сьогодні частина цієї збірки є у Національному музеї. А два твори знайшов отець Севастіян.

«Цей шедевральний іконостас датований 1759 роком. Його я знайшов у селі Крупське Миколаївського району. Коли  був мільйонером (сміється – авт.), то купив його за мільйони купонів. Я вже вклав великі кошти у його реставрацію і вона ще незавершена. Є ще цікавий образ – «Страсті Христові». Це село Чижиків Пустомитівського району. Це XVII століття. Полотно було зняте з підрамника і ним закрили діру на горищі.

Ось цей твір я купив за 100 доларів. Треба було торгуватися. Чудовий ренесансний шедевр. Шкода було його втратити. Тут є навіть дата 1633 рік. Навіть сам стиль різьби. Ця скульптура ще не відреставрована. Але в дуже гарному стані збережена», – розповідає священик, тримаючи у руках невелику дерев’яну скульптуру Ісуса Христа.

Пам’яті митрополита

Колекція сьогодні налічує понад 6000 експонатів. Це ікони, різьба, хрести, ковані хрести, шитво і велика колекцію експонатів катакомбної церкви.

«Це є історія нашої церкви, яка майже півстоліття була переслідувана радянською владою. Але церква була збережена і вийшла з підпілля. Ми також збирали ці експонати, які вживали того часу до літургійного богослужіння. Це і фото, і книжки і примітивні чаші. Мета та ціль створення цього музею – це популяризація нашого митрополита Андрея Шептицького, який був всім для всіх. Він пам’ятав не тільки про Галичину, а й про усю Україну, яку ніколи не ділив. Навіть у часи Голодомору він організував акцію зі збору допомоги, щоби передати на схід України. Але, на жаль, тим бідним голодуючим людям це не потрапило. Він допомагав вдовам і сиротам, був покровителем митців, вчив їх своїм коштом. Тому було б добре, щоб Україна про це пам’ятала», – продовжує отець Севастіян.

Якщо приміщення університету таки передадуть музею, то з’явиться місце для виставок і фондів. Зараз тут є близько сотні експонатів.

«Ми хочемо тут створити іконописну школу для дітей, щоби навчати молоде покоління. Ті приміщення, які нам вже надали, то вони були вщент забиті сміттям. Я йду шляхом митрополита Андрея і вкладаю гроші у музейництво, збереження тих артифактів, щоби показати іншим народам, ким були і ким ми є. Що ми культурна, духовна, інтелігента європейська нація. Входячи у європейську родину, ми маємо з чим увійти.

Мені цього не потрібно, я маю келію у 10 квадратних метрів і цього вистачає. А це треба для народу – музей Шептицького, сакрального мистецтва, катакомбної церкви», – провадить далі отець.

Сьогодні на місцевому рівні ніхто не проти створення великого музейного комплексу, але для цього потрібна ще й поставнова Кабміну.

У підземеллі

Одразу біля церкви спускаємося сходами у підземелля.

«Ми тут три роки виносили сміття. Мені допомагали безхатченки, які стали вже моїми друзями. Сміття було перемішане з людськими кістками. Старші священики розказували, що «совєти» в таких підвалах часто мордували людей. Насправді всі львівські костьоли завалені людськими рештками. Раніше це була поширена практика робити захоронення під храмами. А коли прийшла Австрія, то це заборонили і утворили чотири цвинтарі – на сході, заході, півдні та півночі. Найбільше розвинувся Личаківський цвинтар.

Ми всі ті кістки, які тут зібрали, склали у скрині і зробили перезахоронення на Збиранці. Потім я набрав у львівських операційних дезінфікуючого розчину. Коли ми реставрували цей камінь, то промили його кілька разів. Зараз тут проводимо катехизицію дітей, дорослих. Кожної неділі після літургії можна випити кави, є кухня», – продовжує отець Севастіян.

Як за 10 років змінилася церква, можна побачити на фотографіях. Коли церква повернулася у ці стіни, все було у жалюгідному стані.

«Ми багато зробили, тому вірю, що нам вдасться здійснити амбітний план зі створення музею. Я дві каденції був ігуменом в студитів. На мою долю випала реставрація Свято-Успенської Унівської лаври з 1990 року.

Коли безхатченки тут виносили сміття, то я їм казав, що там далі є скарби князя Лева і вихід на Замкову гору. То вони так скоро носили», – сміється отець Севастіян.

Переходимо до інших приміщень – це перший поверх будівлі, де навчають майбутніх поліцейських. Ремонтні роботи тут у розпалі, стіни очищені від штукатурки.

«Тут є цікаві нашарування XVI, XVII, XVIII століть. Є сліди від арок різних часів. Ми хочемо цю кімнату очистити і залишити цегляною, щоб було видно усі ці нашарування», – показує священик.

Проходимо ще кількома довгими коридорами.

«А ці два приміщення – це рефектар і аскетар. Дві зали для монахів. Тут монахи приймали їжу, а тут духовну їжу. Аскетар – це провадження аскетичного життя. Монахи заходили сюди, ставали в дві шеренги і від першого починали оскаржувати – він провинився, бо забагато говорить, а той забагато їсть чи забагато сміється, а той спілкується зі світськими людьми. Тоді просили прощення один в одного і йшли в мирі відпочивати. Так було кожного вечора», – далі провадить отець Савастіян.

Монах каже, що, можливо, тут на стінах теж були розписи, і художники вже почали робити зондажі.

«Але монастир належав реформатам – гілка францисканців, а це не єзуїти. Вони вели аскетичне, скромне життя. Тому тут могло й не бути розписів. Від монастиря нічого не лишилося, бо була в’язниця. Після радянської влади залишилося хіба багато смороду та сміття. Тут колись була міліцейська друкарня, де друкували різні бланки. Тепер це вже нікому не потрібне. Тож верстати забрали, а нам лишилося сміття. Тут є приблизно 650 метрів квадратних. Тільки за опалення треба сплачувати 85 тисяч гривень», – продовжує монах.

Щоб проводити ремонтно-реставраційні роботи, коштами допомагає Львівська митрополія, також йдуть церковні гроші, вкладає свої особисті збереження отець Севастіян, а також пожертви. З виділеного ЛОДА лісом зараз роблять вікна, яких треба аж 43 і 15 дверей.

Оксана ДУДАР

Фото Микити ПЕЧЕНИКА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: