Втома – не аргумент, — відомі львівські волонтери про те, що додає їм сил

До Міжнародного дня волонтера Дивись.info поспілкувалася з кількома львівськими самовідданими добровольцями з різних сфер діяльності, аби зрозуміти їхню мотивацію робити безкорисливі справи.

Сьогодні, 5 грудня, весь світ відзначає Міжнародний день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку. Запровадила це свято Генеральна Асамблея ООН у 1985 році. Останніми роками для українців слово «волонтер» є досить звичним, проте воно все ще заслужено залишає за собою відчуття поваги і гордості. Ті, хто безкорисливо віддаються добрій справі та не бачать майбутнього без любові і співчуття. Що допомагає волонтерам залишатись у своїй діяльності тоді, коли закінчуються сили? Про це ми поговорили з відомими Львівськими добровольцями.

«У мене не було жодних думок про те, щоб покинути цю справу через невигідність», – розповідає волонтерка АТО Софія Федина. Вона вважає, що коли добровольці опускають руки і перестають допомагати українському війську, це означає, що мирне населення не може забезпечити надійного тилу.

«Якщо в нас розчаруються наші військові, то мирного майбутнього ми не побачимо».

Колись Софія, зізнається, подумувала про завершення волонтерської діяльності через втому. У травні 2016 року вона мала їхати в АТО і була впевнена, що ця поїздка стане вінцем і кінцем її роботи,  але коли вона з командою дісталась «нульових» позицій фронту, то побачила те, наскільки потрібна хлопцям на війні їхня допомога: «Наші концерти, наша увага, зрештою, пляцки і дитячі картинки. Втому як рукою зняло, адже в такі моменти стає зрозумілим, наскільки, навіть на четвертому році війни, волонтерів мало, і наскільки наша робота є потрібною.

Ми не маємо права відчувати втому, бо ті, хто потребують нашої допомоги, втомлені в сотні разів більше. Ми не маємо права розчаровуватись, бо в зонах бойових дій є чудові хлопці і дівчата, які бережуть наші життя, а ми, у свою чергу, повинні робити все для того, щоб стати їм у пригоді».

Ігор Сайко - зоозахисник. Добре серце цього чоловікаврятувало сотні безхатніх звірів. Він розповідає про боротьбу гнітючих побутових думок з відчуттям власної необхідності: «Уже як мінімум рік я постійно думаю: «Ну його все в баню. Я не маю часу, я не маю сили, я не маю грошей», але в ту саму хвилину розумію: «Я ж і виходу іншого не маю». Коли з твариною стається біда, панові Ігореві важко пройти повз. Він знає: якщо зараз не зреагує на це, то звіря може померти.

Єдиним стимулом у благодійності для Ігоря Сайка є очі тварин: «Ми бачимо те, як собаки дивляться на нову сім’ю, на своє щасливе майбутнє в домівках і розуміємо, що покинути волонтерство нам не вдасться. Особливо приємно, коли через певний період надсилають фотографії котів чи собак на диванчиках у квартирах, або ще щось подібне».

Волонтерка, яка дбає про те, аби ні про кого із дітей Миколай не забув покласти під подушку подарунок – координаторка акції «Миколай про тебе не забуде» Христина Дольна - про невигідність своєї волонтерської діяльності не думала ніколи. Каже, що закрадались сумніви тоді, коли виникали непорозуміння, труднощі з кількістю набраних для акції людей, чи подібні організаційні проблеми, але майже завжди з’являвся хтось, хто в останній момент приносив те, чого не вистачало, або ставав ще одними руками допомоги.

Читайте також: Організатори акції «Миколай про тебе не забуде» шукають волонтерів

«Ми слідкуємо як за великими, так і за малими своїми перемогами, - говорить волонтерка. - З’являється рефлексія і усвідомлення того, що було вдалим, а що треба покращити до наступного року, аби було менше стресу (скажімо, попрацювати зі ЗМІ чи компаніями, які можуть нам допомогти). В такій роботі дуже важливо в один момент зупинитись і подумати: «Так, ми це зробили, дві з половиною тисячі дітей отримали цього року подарунки, нам це вдалось, і це – головне».

Підготувала Карина Ляшенко