дивись.info

Ворожіння на Андрія: які гадання використовували українці сто років тому

Ворожіння на Андрія: які гадання використовували українці сто років тому
Фото: znaj.ua

Давні гадання та ворожіння на Андрія.

13 грудня – День святого Андрія Первозванного (народна назва – Калита). За церковним календарем це день пам’яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових.

За легендою, святий проповідував християнство у Скіфії й, дійшовши до Києва, на одному із пагорбів поставив хрест зі словами: “Чи бачите гори ці? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков».

У давніші часи, ночі з 12 на 13 грудня чекала вся українська молодь, адже Андріївська ніч була оповита любов’ю і містикою. Гадання, прикмети, заговори і молодечі забави – усе це розтікалось по сільських хатах з заходом сонця. Вважалось, що саме у це свято, на вечорницях, доля дарує дівчатам шанс дізнатись більше про своє подружнє майбутнє.

Гадання на взутті

Галина Йосипівна, 82-річна жителька села Боратин, що на Волині, розповідає: «Як були ми дівчатами, то дуже хотілось вискочити заміж раніше за подруг. От і перевіряли ворожіннями, кого з дівок першу посватають». Брали тоді подружки свої черевики і в найдальшому кутку хати ставили їх стежинкою (п’ятка до носка). Потім, коли всі дівчата виставляли так свої туфлі, останній ставили наперед і так кожен наступний. Вели стежку до виходу, а чиє взуття перше перетне поріг хати, тій і судилось цього року раніше вийти заміж.

Читайте також: Ворожіння на Андрія: як дізнатися свою долю в цю ніч

У наш час багатьом дівчатам добре відомий спосіб ворожіння на папірчиках з чоловічими іменами. Предтечею цього способу було гадання на листочках з різних дерев, на яких помічали різних хлопців. Але яблуневий листок залишали обов’язково пустим. Перед сном дівчата розкладали листочки під подушкою і читали молитву долі, а зранку найменший у родині хлопчик витягував з-під подушки один з листків: який витягне, той і буде майбутнім чоловіком. А як витягне яблуневий, то ще рік дівуватиме красуня.

Ворожіння на звуки

Часто ворожили, використовуючи слухові образи. Так, заступник директора з наукової роботи Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького Сергій Ципишев розповідає: «По-особливому на сімейне щастя ворожили бойки. Вони розводили у горах або на полонині ватру, дівчата по черзі кричали і прислухались до відгомону. З якого богу йшла луна, з того і слід чекати нареченого. Так само можна було прислуховуватись до гавкоту собак у селі». Загалом, розповідає пан Сергій, нерідко у гаданнях використовували домашніх тварин. Щоб передбачити перспективи майбутнього заміжжя, дівчата пекли балабушки, клали їх на лави (бо на підлогу хліб класти заборонялось) і впускали в кімнату кішку чи собаку. До чиєї випічки підійде тварина, та першою і вийде заміж. А якщо схопить булку, а потім кине, то та дівчина могла або взагалі не вийти заміж, або тяжко захворіти.

Ворожила також молодь з ключами. Дівчата вішали їх на стовпах під коморою і слухали, чи дзвенітимуть. Як буде чути дзвін – заміж вийде. А парубки повинні були вкрасти ті ключі, щоб, як оженяться, їхнє слово зверху було. То молодиці ховались у коморі і слідили, щоб хлопці не умикнули майбутньої сімейної «булави». А як помічали злодюжок, то водою обливали, або обсипали тим, що було під рукою.

Парубочі забави

Микола Андрійович, 90-річний чоловік Галини Йосипівни, з посмішкою згадує про вечорниці з калитою: «Поки дівки цілий день порались біля калити, ми з хлопцями шукали самогонку, щоб ввечері веселіше було за калачем стрибати». У вечір на Андрія юначки випікали круглий оздоблений сухими ягодами корж, всередині якого робили дірку, і підвішували його на стрічку під стелю. Юнаки, в свою чергу, повинні були обрати з гурту вартового Пана Калитинського – жартівливого парубка, який смішив усіх охочих відкусити калити. Хто зумів стриматись, не засміятись і дострибнути до калача, того не обмазував Пан Калитинський сажею.

Потім дівчина клала на тарілочку своєму нареченому перстень і заливала його розведеним з водою медом.  Якщо дістане парубок персня губами і не вмочить носа, то оженяться вони і будуть щасливими.

Ось так наші бабусі й дідусі тримали контакт з майбутнім. Збувалось, чи ні – то вже питання другорядне. Головне – відчувати близькість із тисячолітніми містичними таємницями нашого народу.

Карина Ляшенко