Коли в РПЦ немає аргументів, вона вдається до дискредитації української автокефалії, – релігієзнавець

Про це ІА Дивись.info розповів релігієзнавець Дмитро Горєвой.

– Сьогодні стало відомо, що всі члени Синоду Вселенського патріархату поставили свої підписи під томосом про надання Українській церкві автокефалії. Це вже кінець процедури, що стосується томосу?

– З томосом все завершено. Документ набрав чинності. Він дійсний, канонічний з юридичної і церковної точки зору. Тепер відбуватиметься процес рецепції, тобто визнання томосу. Вчора стало відомо, що Елладська церква починає вже процедури, тобто розпочинається другий процес після отримання томосу. Фактично ми вже переходимо у новий процес, новий рух за визнання з боку усіх інших помісних церков томосу і автокефалії української церкви.

– Щоби завершити цей процес, чи усі церкви мають провести процедуру визнання ПЦУ?

– Так, всі церкви, включно з Російською православною церквою.  Але немає такої умови, що доки останній підпис не буде поставлено, автокефалія не чинна. Річ у тім, що всі церкви повинні визначити своє ставлення. Наприклад, якщо проголошується нова держава, то вона прагне отримати визнання з боку інших країн, налагодити з ними дипломатичні стосунки тощо. Якщо всі держави визнають, а, наприклад, Північна Корея не визнає, це не означає, що ця держава не існує. Так само з ПЦУ, якщо її не визнає Російська православна церква, то це не означає, що ПЦУ нема. Це вже будуть проблеми РПЦ.

Найголовніше, що має відбутися – це співслужіння митрополита Епіфанія, а також інших ієрархів ПЦУ з представниками інших автокефальних церков. І це буде найвиразнішою демонстрацією визнання цієї церкви, а російська церква опиниться у певній ізоляції. Вона вже не згадує ім’я Вселенського патріарха Варфоломія і не спілкується з Константинопольським патріархатом. Вона вже не згадує митрополита Епіфанія. На літургії патріарх Кирило взагалі нікого не згадав. Тобто РПЦ себе фактично заганяє у глухий кут. Якщо церква, яка перебуває в ізоляції, нас не визнає, то нема нічого страшного. Є певні побоювання щодо Польської православної церкви. Вони з’явилися після інтерв’ю митрополита Савви, де він сказав, що все має бути за канонами. Але річ у тім, що митрополит Савва не є всією Польською церквою. Там є нова генерація єпископів, які не мають жодних москвофільських настроїв, які має митрополит Савва. За ними немає компромату. Тому вони спокійно виступають на підтримку України.

Зараз така тактика Москви – знаходити у помісних церквах агентів впливу РПЦ, щоби вони робили гучні заяви, які потім російські та проросійські медіа всіляко розповсюджують – мовляв у тій чи тій церкві не визнають українську автокефалію. Хоча насправді це не більше ніж приватна думка окремого ієрарха, а не рішення керівного органу.

– А як щодо Сербської православної церкви?

– Сербська православна церква виступала проти української автокефалії з кількох причин. Зокрема Сербська православна церква є союзницею РПЦ, оскільки обидві церкви вважають себе імперськими церквами і в них є фантомні болі за втраченою імперією. Для Росії – це Україна, Білорусь та Молдова. Для Сербії – Чорногорія, Македонія і Боснія, Косово, звичайно. І Сербська церква розуміє, що після України наступними будуть або Македонія, або Чорногорія, які мають отримати свою автокефалію. До речі, Чорногорська православна церква вже була автокефальною. Коли у 20-их роках минулого століття утворювалося Королівство сербів, хорватів і словенців, яке згодом стало Югославією, Чорногорська автокефальна церква просто опинилася в складі сербської держави і вона змушена була об’єднатися в єдиний Сербський патріархат. Тож тепер, коли Чорногорія – незалежна держава, то вони мають всі підстави для відновлення їхньої автокефальної церкви.

Але хочу наголосити, що не було такого рішення Сербської православної церкви, де б однозначно стверджувалося, що вона не визнає ПЦУ. Були певні заяви соборів, послання патріарха, де серед іншого згадувалося, що їхня позиція проти української церкви, але це не було рішення найвищого колективного органу всієї церкви. Йдеться швидше про вплетення антиукраїнської риторики, але не було чіткого визначення.

– Російські ЗМІ поширювали масу фейків на тему, що томос буцімто несправжній. Що особисто Вас найбільше вразило?

– Взагалі це така тактика. Вони зрозуміли, що не можуть зірвати процес автокефалії, тому вирішили його максимально дискредитувати. Всі ці заяви, що автокефалія недійсна, а томос не такий – це все з руху, спрямованого на дискредитацію. Найбільше мене вразило, коли офіційний спікер РПЦ Володимир Легойда сказав, що надання автокефалії – це намагання президента Петра Порошенка і патріарха Варфоломія вкрасти в усіх православних українців Різдво. Мені це дуже нагадало фразу покійного Чечетова, сказану п’ять років тому, що «украли у детей кусочок счастья». Я розцінюю це як просто відверту істерику, яка має приховати відсутність аргументів.

Насправді, у них немає жодних канонічних, історичних чи богословських аргументів проти української автокефалії. Вони це чудово розуміють, тому вдаються до, як кажуть про російське МЗС, до блатної дипломатії. Очільники церков не встидаються у публічній риториці, комунікації так низько падати, тому що вони більше нічого не можуть протиставити. Звісно, це здебільшого розраховане на внутрішнього споживача, а окремі заяви – на російську владу, щоб показати, що не все так страшно і це не їхня поразка. Тобто вони цими заявами намагаються зберегти обличчя перед Кремлем, бо розуміють, що можуть отримати дуже серйозні покарання за провал українського напрямку.

Оксана ДУДАР