дивись.info

Подиву гідні: осінній ужинок від Української Спілки Образотворчих Мистців Канади (фото)

Подиву гідні: осінній ужинок від Української Спілки Образотворчих Мистців Канади (фото)
Фото: Виставка Барви Осені. Галерея КУМФ. Торонто

Подиву гідна українська традиція. Особливо якщо вона як тятива напружено єднає розірвані генерації, тримаючи порівну хвилі чотирьох еміграцій.

Абсолютно інших «силових» конотацій набуває мистецька традиція якщо вона прорізається в багатокультурному канадському ґрунті.

Як сказав Святослав Гординський: «Опорою для художника на чужині була традиція, яка збирала за національним принципом мистців різних генерацій і напрямків, свідомих своєї історичної відповідальності в обличчі мистецьких і культурних процесів, котрі стежили за новітніми рухами у світовому мистецтві й фрагментарно відбивали їх у своїй творчості [2]

Керуючись принципом продовжити тяглість традиції в 1957 році в Канаді постала організація УСОМ – Українська Спілка Образотворчих Мистців, яка стала «спадкоємицею» мюнхенської УСОМ 1947 року, котра в свою чергу брала початок ще з львівської СУОМ (Спілки Українських Образотворчих Мистців). В січні 1947 році в Мюнхені було скликано Перший з’їзд українських мистців з американської, англійської та французької окупаційних зон (50 осіб). В основному їхньому завданні було зазначено: «На українських мистців, що знаходяться в сучасну пору на еміграції, лягає важливе й відповідальне завдання: з одного боку – зберігати і продовжувати ті форми українського національного мистецтва, що сьогодні не можуть бути розвинуті в Україні; з другого – репрезентувати українську культуру перед чужинцями. Українські мистці, знайшовшись силою  обставин  на  чужині, вважають  своїм  обов’язком  не  тільки  далі  вивчати  великі  досягнення європейського мистецтва, але й вносити в те європейське мистецтво свої власні, оригінальні надбання. Це буде можливе тільки тоді, коли українські мистці зберігатимуть національну суть свого мистецтва, проте в творчій практиці українське мистецтво має розмовляти тією самою образотворчою мовою, що й мистецтво світове, і українське мистецтво при всій своїй відмінності повинне формально ставити і розв’язувати ті самі образотворчі проблеми». [1] 

Організація не могла існувати довго, адже суспільно-політична ситуація у Європі складалася так, що більша частина українських втікачів була вимушена емігрувати за океан…

Подиву гідна активна діяльність єдиної зареєстрованої офіційної Спілки Образотворчих Мистців в Канаді (УСОМ).

Історія УСОМ, як вже згадувалось, тягнеться ще із 60-літньої відстані. Її основоположниками були Михайло Дмитренко, Богдан Стебельський та Іван Кейван. [4] За словами д-р.  Даревич, основною метою спілки було: поширити діяльність та об’єднати всіх українських професійних мистців у Канаді, дбати про розвиток українського мистецтва у цій країні, організовувати виставки, публікувати праці з ділянки мистецтвознавства. Спочатку членами спілки були виключно новоприбулі мистці-професіонали з європейською мистецькою освітою. Однак були й винятки. Як для прикладу у 60-их роках у виставках Спілки брав участь канадський мистець українського походження Василь Курилик.[5, 9]

Сьогодні учасниками спілки є понад 50 мистців з різних міст Канади, різних генерації, різного мистецького вишколу, проте однієї мети – згуртувати, примножити і продемонструвати невмируще українське мистецтво закомпоноване до єдиної культурної канви  Канади.

За час існування УСОМ було організовано понад 60 мистецьких виставок. Проекти різного формату, величини  та характеру: групові, персональні, тематичні у різних містах Канади та Америки (Торонто, Чикаго, Вінніпег, Нью-Йорк, Детройт, Оттава, Монреаль та ін.)

Також видано три монографії, двадцять каталогів з виставок, Бюлетень за ред. Ірми Осадчі (1999, 2000-2002, 2004, 2006-2007) та Мистецькі новинки за ред. Марії Антонів (2006, 2009-2010, 2016).

В жвавій розмові з Головою спілки, відомим мистцем і основним генератором виставкових процесів Олегом Лесюком дізналася, що попри послідовну виставкову діяльність учасники спілки організовуються на різноманітні пленери, короткі етюди, більше того беруть активну участь у благодійництві. От наприклад, вони дали можливість мистецтву проявитися в дії – допомогти «пораненому воїну» – у співпраці з фондом «Ангели хоронителі» та «Мистецтво для солдата». Не можу не згадати трепетну історію про дівчинку Крістіну Смірнову – доньку загиблого воїна в АТО, яка мріє стати художником, відтак малює листівки і виручені за них кошти спрямовує на армію. Учасники УСОМ, коли дізналися про цю дівчинку, подарували її подорож до Парижу, реалізувавши заповітну мрію відвідати Лувр…

Подиву гідна осіння виставка УСОМ – «Colours of Autumn», яка репрезентує її річний творчий ужинок.

У виставці взяли участь мистці трьох поколінь, найстаршому учаснику 95, наймолодшому 20. За словами Олега Лесюка – ця виставка це своєрідний річний звіт творчої спроможності та організаторської активності нашого мистецького угрупування, яка фіксує її короткий історичний відрізок творчості.

На виставці представлені по одній-дві роботи кожного автора (живопис, іконопис, скульптура, графіка), які грамотно експоновані з дотриманням масштабів та пропорційності мас. Для мене кожен твір виглядав як «образотворча документація» авторських внутрішніх думок, ідентичності, особистісних вподобань чи актуальних подій. Ця виставка стала свідченням сугестії талантів професійних мистців, початківців і щирих аматорів.

Виставка не випадково відбувається у Канадсько-Українській Мистецькій Фундації (КУМФ) – багатолітній креативній платформі, на якій перехрещуються таланти, події, і навіть явища із життя українського мистецтва у багатокультурному середовищі Канади.

Характеризуючи тематично-змістову канву експозиції виглядає так, що національна традиція була і залишається найбільш переконливим і безпомильним джерелом інспірацій мистецтва українських художників поза батьківщиною. Наші мистці завжди шукають нового творчого вислову на базі багатовікових традицій пов’язуючи своє мистецтво з етнічним корінням і разом з тим абсорбуючи стилістику та цінності інших культур.

Кількома штрихами зупинюся на трьох творах.

Прикипіло око до бірюзових спогадів у благородному камені, які погідно меркотіли в пам’яті на майстерно відшліфованій поверхні акації. Невипадково О. Лесюк назвав свій рельєф-інсталяцію «Генезис», в якій пульсує енергетична лінія заплутавшись у завитках металу. Синтез матеріалів (метал, камінь, патина, кислоти) абсолютно співзвучний синтезу змістових рефлексій (походження, традиція, генетична тяглість, переживання). Це перехрестя ключових символів створило авторську систему координат з чіткими канадсько-українськими векторами.

Олег Лесюк. Генезис

Символічну природу золотого січення і концепцію перфекціонізму прочитуємо у «Вишиваній троянді» Христини Кудрик. Троянда – символ верховенства і недоступної краси, краси озброєної шипами. Вишивані модулі в яких закодовані прадавні міфологеми, ховаються і визирають із трояндових пелюсток. Орнаментальний набір сповитий автором констатує нам про глибоку мудрість і вдумливий підхід до невипадкового сюжету.

Христина Кудрик. Вишивана троянда

Своєрідною є картина Марії Антонів «Магнолія», яка випромінює жіночу категорію тонкого розуміння краси. Авторка фахово портретує природу квітки, балансуючи на кольорових співвідношеннях та грі світлотіньових нюансів. Побудувавши правильно композиційні переплетення, виділивши центральні домінанти художниця немовби анімує дерево магнолії.

Марія Антонів. Магнолія.

Не хотілося б сюди жодним чином вплітати патріотично-політичні пасма, однак оглядаючи уважно експозицію, нехотячи вступила в сенситивний діалог з глибокими смислами котрі наповнювали і витікали із кожного без винятку твору. Чого вартує їх тематичний діапазон: від сюжетів праматері (І. Поліщука), сакральної іконографії (О. Гутирі) до метафоричного генезису (Н. Мачкур) чи семантичної орнаментики (І. Лазірка). Застановлялася на думці, з яким пієтетом кожен автор підбирає методологію, стилістику та смислові конотації, заточуючи традицію під сучасний формат та актуальний сюжет. Здавалося, що з торця кожного твору «підбита кишеня» з патріотичним серцем.

Минули часи «українського гетто на чужині». Сьогодні полікультурне канадське середовище стало сприятливою «теплицею» для процесу інтегрування у всезагальне середовище зберігаючи свою автентичність та походження. «Канадська інтеграція» порівнюючи з небезпечною «американською асиміляцією», затримала в собі здоровий і незалежний український корінь, який проростає різними мовами і стилістиками однак під єдиною символікою.

Христина Береговська Канд. мистецтвознавства. Торонто-Львів

Література

  1. Гах І. Михайло Дмитренко у пошуках досконалості. – 2016 //
  2. Гординський С. 20-та виставка ОМУА / С. Гординський // Свобода. – 1974. – 30 трав.
  3. Даревич Д. Штрихи до портрету української спілки образотворчих мистців у Канаді. // Українська спілка образотворчих мистців Канади. Ювілейне видання. – Торонто, 2016. – С. 7-18
  4. Кейван І. Українські мистці поза Батьківщиною. – Едмонтон-Монтреаль, 1996. – С. 98
Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.