дивись.info

13 січня — Щедрий Вечір та свято Меланки (фото)

13 січня — Щедрий Вечір та свято Меланки (фото)
Фото: відкриті джерела

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), – Щедрий Вечір. Це – залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю.

За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

У навечір’я Нового року (тепер – 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка…

Споконвіку, напередодні старого Нового року, за давньою народною традицією, справляють Щедрий Вечір – веселе українське свято з обрядами, забавами, скоромною їжею (піст вже минув): багатою кутею на смальці, ковбасами, пирогами, варениками, млинцями, смаженими на салі тощо. А ще випікають два спеціальні хліби «Маланка» і «Василь». Зазвичай батько питав, сховавшись за великою мискою з пирогами:

– Мамо, а де наші тато?
– А хіба ж ви мене не бачите, діти?
– Не бачимо, тату!
– Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Цей ритуал  символізував собою замовляння на гарний, високий врожай пшениці, достаток і добробут в родині, інформує Жінка-УКРАЇНКА.

На Щедрий Вечір, тобто в ніч під старий Новий рік, майже по всій Україні, від Таврії до Гуцульщини, традиційно  ходили гурти ряджених – молодіжні ватаги, які щедрували й водили «Маланку» – своєрідний маскарад, що не має нічого спільного з християнськими віруваннями, хоча й носить ім’я преподобної Меланії  римлянки, яка померла саме цього дня, 439 року.

Маланка

«Маланка» – народне дійство, що прийшло до нас з глибокої давнини, і покликане виконувати магічно  заклинальну функцію – відганяти злих духів і забезпечити людям врожай  та здоров’я. Щоб людей не пізнали лихі сили, які можуть заподіяти шкоду, їх треба було налякати. Для цього одяга­ли чудернацький одяг, пере­вертали кожухи, розмальову­вали обличчя, виготовляли страшні маски, у руках мали дзвіночки, калаталки, батоги тощо. Цілковита відсутність, з одного боку, християнських мотивів та символів, й розвинута структура ритуалів господарської, шлюбної, очисної магії, з другого, засвідчують глибокі язичницькі витоки народної обрядової Маланки. Цим популярним жіночим ім’ям позначалося не тільки свято, а й конкретний фольклорний образ, що діяв в обряді у двох планах: героїні новорічних пісень – щедрівок та ритуальної маски.

З плином часу традиція вратила свій первісний зміст і значення, й зараз носить лише розважальний характер. Основні діючі особи – перевдягнений у дівчину нежонатий хлопець (Маланка) і, навпаки, дівчина або жінка у чоловічому вбранні (Василь), а також Дід, Баба, Циган і Циганка з дітьми; Коза, Кіт, Чорт, Орач з чепігами (плугом) та ін. Сьогодні ця барвиста маланчина  галерея поповнилася живими персонажами (деякі перейшли з минулих часів): бутафорними «офіцерами» і «солдатами» неіснуючих армій, в кумедному одязі; сучасними «президентами» (вітчизняними і зарубіжними), «депутатами» різного штибу, місцевими «діячами», рекетирами, міліціонерами, «зірками» шоу  бізнесу,  кіногероями тощо.

Фантазія маланкуючих аж зашкалює: майструють соломяні, шкіряні, навіть – металеві Маланки, які у супроводі інших масок ходять від хати до хати з новорічними піснями та поздоровленнями. Уся ватага з музиками, що інколи нараховує від 50 до 200 чол.

Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

Обряд «Водіння Кози»

Цього дня козу водять. Саму козу здебільшого роблять із дерев’яної палиці, один із кінців якої слід розколоти – це будуть роги. Роги можна прикрасити на власний смак, зокрема, можна прив’язати-дерев’яні ложки – козячі вуха. З протилежного боку палиці чіпляють якийсь віхтик – це буде’ козячий хвіст. Коли коза готова, її треба “одягти” в старий кожух хутром нагору, але так, щоб видно було, де в цієї імпровізованої кози “морда”. Рукава кожуха мають звисати вниз – це “ноги” кози. От той, хто цього вечора “коза”, залізає під кожух, однією рукою тримається за прикрашену палицю та крутить “хвостом”.

Картинки по запросу водіння кози

Окрім “кози”, компанія вибирає на вечір “кота” – зазвичай це наймолодший хлопець із гурту; до обов’язків “кота” входить носити торбу, нявчати та просити сала, пишуть Підручники.

Дійство починається з настанням темряви. Діти підходять до будь-якої хати й просять:

– Пустіть у хату, бо вже так коза змерзла!

Традиція вимагає, щоб тричі господар відмовив “козі” й тільки потім запитав дозволу в господині.

І знову тричі господиня відмовляє (а для цього їй ніколи не бракує причин), а коза все проситься. Нарешті дозвіл від хазяйки дому отримано:

– Добре, ідіть, але дивітеся – співайте добре!

Меланка

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Парубоча «Меланка»

За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» – добре жартує.
«Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнеючерез плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

Картинки по запросу парубоча маланку

Все це – в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли… Одним словом – хто як зумів!

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» – коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипці, а «журавель» – найвищий парубок у селі – вибиває в бубон.

Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію…

До кожної хати ватага не заходить – йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:

Ой, господар, господаречку, 
Пусти в хату Меланочку, 
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить. 

Як пошкодить, то помиє, 
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!

– Просимо!

Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:

– Добрий вечір вам у хаті!
– Доброго здоров’я! А які ж ви кумедні, – щебечуть дівчата, – і ведмідь, і коза… А Грицько який! Де це ти таку хустку доп’яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
– Мовчіть, дівчата, – «Меланка» соромиться!
– Ха… Ха… Ха… Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?

Отак жартують над «Меланкою», а «вона» – байдуже: шукає віника сміття розкидати, свіжих глиняків – припічок «мастить».

Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла.
Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:

Наша Меланка – неробоча, 
На ній сорочка парубоча … 
Люди ідуть на жнива, 
А Меланка – на пива! 
Люди ідуть з серпами,

А Меланка – з шклянками! 
Люди нажали по сім кіп, 
А Меланка – один сніп! 
Пішла Меланка на містечко, 
Купила собі пасьминечко.

– Та годі вам! – обзиваються дівчата. – Якоїсь кращої співайте! Козо! Де ти?

В середину кола входить «коза» і починає вибрикувати – танцює під спів хору:

Го-го-го, коза! 
Го-го-го, сіра! 
Го-го-го, біла!

Ой, розходилася, розвеселилася 
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить! 
Де не буває, там вилягає… 
Де коза – ногою, там жито – копою!

Де коза – рогом, там жито – стогом! 
А в нас на Сандрівці усі хлопці – стрільці. 
Встрілили козу у правоє вушко, 
В правоє вушко – в саме сердечко! 
Тут коза впала, нежива стала,

А міхоноша бере дудочку: 
Надулась жила, коза ожила 
Та й пішла коза, та й стрибаючи, 
Та стрибаючи, гасаючи,

Своїх діток та шукаючи!… 
Трррт, коза!

«Коза» тупнула ногою – аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
– Добра «коза», гарно танцює!
– Гарно, тільки засапалася, як дід Марко у ярмарку. Бач – роги помокріли!
– А ти що хотіла – вибити «козу» закаблуками і щоб піт не виступив?!
– Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..

Дівоча «Меланка»

Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» – вінок, стрічки, багато намиста.

Картинки по запросу дівоча маланку

Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем – жупан, шапка, шаровари, чоботи.

Вся дівоча ватага іменується дружками.

Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять – щедрують під вікном:

Ой, на річці, на Йордані, 
Добрий вечір на Мелані. 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на сей вечір!.. 
Наша Меланка, як біль, біла

Нашу Меланку журба з’їла. 
Васильчику-чічільчику, 
Посію тебе на городчику, 
Та буду тебе шанувати: 
Тричі на день поливати!

Тричі на день поливати 
І в неділю підгортати!

Або ще заспівають «дністрянської Меланки»:

Наша Меланка у Дністрі була,
У Дністрі була, дністровую воду пила,
На камені ноги мила,
Білий хвартух замочила:
– Повій, вітре, буйнесенький,

Висуши хвартух тонесенький!
– Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши хвартух межи люди!
– Повій, вітре, на болото, 
Висуши хвартух, як золото!

– Повій, вітре, на дубині, 
Висуши хвартух на дівчині!
Добрий вечір!

– А, здорові були, дівчата! Котра з вас «скарбник»? Щоб Меланці «на вінок» гроші кинути?!…

Отак колись щедрували!

Дівчата ворожать

Хоч дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час поворожити, інформують Українські традиції.

Похожее изображение

Ворожать переважно так само, як на «Андрія» ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи – куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде… Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець…» Дівчата-гуцулки зав’язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев’яти. Дев’ятий перев’язують хустинкою і ранком див-ляться: рівний, гарний – наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й «доля» крива!… На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на «Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»

На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді – за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть – за бідного!

В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:

виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою – таким і буде суджений: якщо пес, то лихим, а життя собачим, вівця – тихим і сумирним тощо;

біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;

кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: “Суджений-ряджений, розчеши мені голову!”. Хто присниться, з тим і випаде одружитись;

або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряджений, перевези через місток». Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.

Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде – а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають – той може зробитися «нечуваним і небаченим»…

На Лівобережжі  про «нечуй-вітер» існує повір’я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» – він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок. Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось: «Ой, поріс чебер під нечуй-вітром…»

Народні прикмети

Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:

  • якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
  • якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
  • якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
  • якщо падає м’який сніг – на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
  • який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
  • якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.
Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.