На краю землі: як виглядає життя українських полярників в Антарктиді

Днями він ділився своїми історіями з краю світу з усіма охочими, хто завітав на його лекцію.

В ізоляції

«Сталося так, що у моєму житті з’явилася можливість взяти участь у наукових експедиціях і потрапити на шостий континент. Так моє життя пов’язалося з Антарктидою», – розповідає Ігор Дикий.

Його перша експедиція була 2006-2007 роках, друга – 2009-2010, а третя – 2011-2012.

«Не всі, хто подається на зимівлю, уявляє, як відбувається робота, як триває сама зимівка. Кандидати часто буває думають, що раптом щось трапиться, можуть за півроку поїхати додому. Експедиція – це повна ізоляція на рік і відмова від всіх планів, робіт, сімейних проблем тощо. За великим рахунком, там ви не впливаєте ні на що, що відбувається тут, удома. Все, що стається, можна лише прийняти за фактом, навіть якщо йдеться про хворобу чи смерть рідних. Звідти ніхто вас не відпустить. Добратися неможливо. Тобто ви приїдете через рік і приймете те, що сталося тут. Сучасний світ в Антарктиді зникає, нема життя у соцмережах, де можна звітувати про кожен свій крок, а там все дуже обмежено, зокрема й інтернет. Тобто ви в ізоляції, інколи навіть до 13 місяців», – продовжує Ігор Дикий.

Сучасний світ в Антарктиді зникає, нема життя у соцмережах, там все дуже обмежено, зокрема й інтернет

Полярник зізнається, що найважче – відрив від спілкування.

«Питання зв’язку дуже вразливе. Раніше не можна було навіть фотофайлів надсилати. То коли дітей не бачив рік, а вони за це час підросли і змінилися, виходиш з поїзда і ви хвилин десять перебуваєте у якомусь ступорі. Зараз вже можна надсилати фото, є скайп-конференції.  А раніше – sms і все», – розповідає науковець.

Материк рекордів і полігон для досліджень

Українська станція Академік Вернадський порівняно маленька і зараз там зимує 12 осіб.

«Раніше було 13. 12 – це мінімальна кількість людей, які можуть забезпечити життєдіяльність станції. І втрата навіть одного члена команди означає збільшення навантаження на інших. Якщо порівняти зі станцією McMurdo, де зимує 200-300 чоловік, то це практично ціла наукова установа, де люди можуть навіть не знати один одного. То 12 чоловік, які протягом року живуть на станції, один одного знають краще, ніж дружина чоловіка», – сміється Ігор Дикий.

Станція обмежена тим, що розміщена на острові Галіндез, а сам континент знаходиться на відстані приблизно 11 кілометрів.

«Зараз активно освоюється космос і Антарктида є своєрідним полігоном перед космічними дослідженнями, оскільки вона розміщена поза межами існування людини. Тут ніколи не виявляли людських стоянок, хоча раніше вона була континентом, вкритим лісом. Але формування льодового покриву тривало мільйони років. Це єдиний континент, розміщений на полюсі планети. Тут можна проводити різноманітні наукові, геофізичні, магнітометричні дослідження тощо і моніторити протягом усього року. Антарктида – це меганауковий континент у плані досліджень. З іншого боку, це своєрідний індикатор планети, який показує всі зміни екосистеми Землі», – пояснює полярник.

Зараз активно освоюється космос і Антарктида є своєрідним полігоном перед космічними дослідженнями, оскільки вона розміщена поза межами існування людини

Антарктида практично удвічі більша за територію Європи. Висота льодовикового шару – до 4 км.

«Антарктида – це континент багатьох рекордів. Тут найбільший запас прісної води на планеті.  В Антарктиці фіксували температуру до мінус 90 градусів. За таких температур, наприклад, метал втрачає свої фізичні властивості і, скажімо, залізничну рейку можна розбити молотком як раковину унітазу. Водночас Антарктида - найсухіших континент, у деяких оазах вологість становить до 5%, тоді як у Сахарі – 22%. Тобто Антарктида – найбільша пустеля планети, а також найвищий континент – середня висота завдяки куполу становить 2,5 км. А вітри досягають швидкості 320 км на годину, пориви можуть мати 77 м на секунду. Такий вітер може легко підняти бочку з-під пального і віднести в океан. Потім ми їх збираємо на інших островах.  Все, що не закріплено, піднімається у повітря. Так само літає гравій. Інколи, коли сидиш на станції, і є такі пориви вітру, здається, що зараз знесе дах», – ділиться Ігор Дикий.

Водночас полярник зазначає, що станція Вернадського – це не наднизькі температури, оскільки розміщена на межі океану, тоді як усі інші – на куполі.

«Тут температура падає до мінус 40. Найбільші небезпеки – вітри, вологість і обмерзання всіх комунікацій, а також постійна зміна погоди – здебільшого вона вкрай погана. Тож коли сонячно, то всі вибігають і фотографують стільки, скільки можна», – пояснює зоолог.

І додає, що Україна має дуже давні традиції у дослідженні Південного полюсу. Перший українець, який вирушив в Антарктиду ,був Антон Омельченко з Полтавщини. Він брав участь в експедиції британця Роберта Скотта, яку на півроку випередив норвежець Рауль Амундсен.

«Антон Омельченко був жокеєм, хоча радянська література називала його конюхом. Перфектно знав англійську мову. Експедиція Скотта загинула, а ось Омельченко вижив, тому що він опікувався конями, які не змогли йти кригою і ламали кінцівки, тому він залишився. А через покоління вже його внук Віктор Омельченко зимував зі мною, а згодом і правнук, якого теж звати Антон. Збирається і в наступну. В Антарктиді є бухта Омельченка», – продовжує пан Ігор.

Сьогодні в Антарктиді є близько 80 станцій, які належать понад 30 країнам, що беруть участь у зимових експедиціях.

«Наша станція була побудована британцями 1953 року і її стара назва була Фарадей. 6 лютого 1996 року станцію передали Україні. Часом можна прочитати, що станція Україні дісталася за один фунт стерлінгів, тобто на халяву. Насправді було докладено масу зусиль, велися дуже тривалі переговори, був великий конкурс, в якому брало участь понад 10 країн. Треба було показати британській стороні, що ми маємо великий потенціал науковців-полярників. Адже українці брали участь у побудовах і роботі радянських станцій, але після розпаду СРСР Росія стала їхньою правонаступницею. Дуже багато грошей пішло на організацію першої експедиції», – веде далі Ігор Дикий.

Часом можна прочитати, що станція Україні дісталася за один фунт стерлінгів. Насправді було докладено масу зусиль, був великий конкурс, в якому брало участь понад 10 країн

Острів Галіндез не є великим. Це єдине місце, яке має більш-менш горизонтальну поверхню повністю кам’яну.

«Будівлі стоять на сваях. Далі – лише льодовики. Галіндез закритий іншими островами і це захищає його від штормів та айсбергів, котрі постійно сунуться. Сама станція складається з робочої частини, житлової з їдальнею, дизельної, приміщення, де фасується сміття, яке потім вивозиться із собою.  Є баки з пальним та човнярське господарство. Під час штормів хвилі б’ють об стіну човнярської станції. Часом нам здавалося, що її просто знесе. Тут умови дуже відрізняються. На континенті за мінус 50, погода може бути місяцями стабільною, а у нас за день і дощ, і снігопад, і буран, і шторм», – каже полярник.

Повітрям і океаном, долаючи шторм 

У Києві в Національному антарктичному науковому центрі відбувається конкурс для полярників. Половина експедиції – це технічний персонал, зокрема лікар, кухар, системний адміністратор зв’язку, системний механік, дизель-механік. І науковий персонал – науковці відбираються через установи, які ведуть певні напрямки досліджень. Особливість відбору – 50% мають становити люди, які вже зимували.

«Колись експедиції ходили від берегів Чорного моря кораблями. Але, на жаль, зараз наукового флоту практично не залишилося. На кораблях ходили перші чотири чи п’ять експедицій. Було простіше, бо міг відразу все завантажити на корабель, а потім привезти назад. Тепер логістика складніша. Спочатку треба літаком дістатися будь-якого великого аеропорту Європи, звідки є трансатлантичні рейси до Чилі чи Аргентини. Тоді на корабель завантажується провіант, пальне на увесь рік. Магазинів нема і ніхто вам не довезе і з літака не скине. Річна експедиція везе із собою до 30 тонн вантажу їжі та 150 тонн пального. Кілька днів триває перезмінка. Корабель забирає ту експедицію, ми їм махаємо і залишаємося зимувати. Дуже складно проходити протоку Дрейка, її навіть моряки не люблять. Протока дуже вузька з потужними штормами і вітрами. Морська хвороба бере всіх. Я коли вперше їхав, то думав, що бувалі полярники, які вже восьме їхали зимувати, легко все переносять, але це не так. Біля Антарктики океан вже стає спокійнішим. Природа цікава – айсберги різної форм, печери. Айсберги часто перевертаються і там, де вимила вода, утворюється печера, біля самої станції є багато гір та льодовиків. Є дуже мало місць, де можна висадитися і вийти на материк. Південне полярне сяйво, перламутрові хмари, міражі, інверсія, гало на місяці і сонці, снігова веселка, полярна ніч – це те, чим дивує материк. Повноцінної полярної ночі немає, бо на нашій широті на горизонті з’являється заграва до двох годин часу. Така ніч триває до 3,5 місяців», – веде далі науковець.

Небезпеки на кожному кроці

На дослідників чекає маса небезпек в Антарктиді.

«Насамперед це тріщини у льодовиках. Вони позначені, але буває, що можна втратити орієнтацію і провалитися. Всі наукові роботи відбуваються на островах і материку. Навесні, коли сходить крига, ми пересуваємося на моторних човнах «Зодіаках». Якщо човен заглухне, то його може винести в океан, а на веслах повернутися неможливо. Є рятувальна команда, і черговий постійно підтримує зв’язок через рацію. Крім того, крига може закрити «Зодіак». Можна вийти човном на чисту воду, а за якийсь час човен затискає кригою. Вийти з нього не можна, бо глибина 400-500 метрів, а вода мінус два – ніякий костюм не врятує. А крига рухається. Це тільки у кліпах прилетить вертоліт і евакуює», – розповідає Ігор Дикий.

Натомість робота на льоді потребує страхування, бо є тріщини, які замітає снігом і можна провалитися разом з лижами.

«Ще є тюлені, які роблять лунки для дихання. Якщо потрапити у неї, то можна на лижах заїхати у крижану воду по пояс. Це неодноразові випадки. Восени допікають постійні шторми», – каже пан Ігор.

Ще британці розробили спеціальні аварійні ящики, які фарбують у червоний колір, щоб вони були помітні.

«Вони стоять у тих місцях, де можна врятуватися, якщо тебе закрило кригою і не можливо вибратися. Там є аптечка, провіант, намет і пальне. З цим можна протягнути до місяця часу, поки не зміниться погодна обстановка. Небезпечне руйнування айсбергів, лавини більш небезпечні на материковій частині. І звичайно, станцію замітає снігом. У нас багато антен і кабелів. Станцію може до даху замітати. Двері не мають замків, а тільки засуви і відкриваються до середини, бо як замете, то їх не відкрити. Щоб повністю замело двері, досить двох годин. Тобто черговий удень щодві години виходить і розкопує. Зараз у нас куртки з підігрівом, легкі матеріали. Незважаючи на сучасну екіпіровку, Антарктидою не можна легковажити», – наголошує полярник.

Станцію може до даху замітати. Двері не мають замків, а тільки засуви і відкриваються до середини, бо як замете, то їх не відкрити. Щоб повністю замело двері, досить двох годин

Ще одна небезпека, яка чатує на полярників, пожежі на станціях.

«Наприклад, у британців загорівся павільйон від звичайного замикання. Старі станції здебільшого дерев’яні, обшиті металом. Сучасні – це вже як космічні модулі. Тих, хто йде на зимівку, вчать правильно гасити пожежу. Раз на місяць є штучні тривоги, щоби робота була злагодженою. Коли сталася пожежа у британців, незважаючи на суперобладнання для гасіння, їм приборкати вогонь не вдалося. На щастя, ніхто не постраждав. Якщо надходить сигнал про пожежу, то полярник насамперед має одягнутися. Перший раз під час тривоги я вибіг легко вдягнути гасити вогонь і отримав догану. На полярнику має бути пуховик, черевики, а не гумові тапочки. Якщо у тебе 47 розмір, а ти в тапках, то хто тобі дасть взуття, а станцію треба залишити і бути готовим жити поза нею», – пояснює науковець.

Чимало небезпек містить океан для дайверів.

«Під водою небезпеку становлять морські леопарди. Вони мають довжину до трьох метрів. Це єдині тюлені, які полюють на інших тюленів, а відтак становлять небезпеку для дайверів. Було кілька трагічних випадків. Наприклад, загинула британська дівчина», – резюмує зоолог.

Не тільки сніг та крига  

Антарктида – це не тільки сніг і крига, як можна собі уявляти. Все життя тут сконцентроване під водою.

«Коли настає літо, приходять пінгвіни, прилітають птахи, тюлені та кити живуть в океані. Коли пірнаєш, то бачиш яскравий світ у холодних водах Антарктики. Морські зірки можуть мати дуже великі розміри, морські павуки, різноманітні ракоподібні, восьминоги, кальмари. Дуже цікава тварина асцидія, замість крові, у неї концентрована сірчана кислота, у тілі накопичуються важкі метали – ванадій, ніобій, тантал, титан. Сама оболонка з клітковини. Є губки, різні риби – нототенії, білокровні щуки. У риб, які живуть на великих глибинах, де холодно, кров прозора, бо не має еритроцитів, натомість містить своєрідні білки-антифризи. Це не дає їм замерзати. Це допомагає у дослідженнях з кріомедицини», – продовжує полярник.

Один з найпоширеніших видів в Антарктиді – тюлені Ведделла.

«Ми досліджували їхній ріст. Тут є тюлені-крабоїди, морські котики та морські слони приходять тільки влітку. Звісно, кити. Цього року плануються більш ґрунтовні їхнє дослідження. Кити-горбачі сюди приходять влітку харчуватися крилем. Їх ідентифікують за кольором і формою хвоста. Є смугачі малі і косатки. Останні полюють зграями, а до людини дуже миролюбні.

Коли проходять косатки, то живого нічого не залишається. У цей момент настає перемир’я. Навіть морський леопард мирно тулиться до пінгвінів, коли поряд косатки. Вони полюють як вовки. Якщо крига тонка, підбивають її знизу, щоб жертва з’їхала. Якщо ні, тоді одна косатка стає позаду криги, а три попереду. Вони роблять хвилі, крига піднімається і жертва сповзає просто у пащу тієї, що чекає позаду на їжу. За рік там можна побачити дуже багато історій», – розповідає зоолог.

Ігорю Дикому на станції Академіка Вернадського доводилося досліджувати тюленів.

«Вони дуже швидко ростуть. Материне молоко має жирність понад 40%. Приріст у вазі протягом першого місяця – від 3 до 5 кг. Вони ростуть як тісто на дріжджах. Ми спочатку думали, що у нас ваги поламані, доки зрозуміли, чому так відбувається. Тюлені народжуються вагою 25 кг, 1,40 м довжиною. Вони повинні швидко наростати жиром, щоби не замерзнути і вже за місяць почати пірнати. Якщо не набере ваги, то загине. Часу на навчання полюванню дуже мало – коротке літо. Тюлені мають свої номери, клички, базу за кольорами на череві. Можна сказати, з якого острову ці тюлені тощо», – продовжує полярник.

Один за одного. Полярне братство

Полярник зізнається, що головний секрет вдалої експедиції – гарно підібрана команда, адже з цими людьми тобі доведеться прожити рік пліч-о-пліч.

«Має бути взаємопідтримка, взаємоповага і взаємовиручка. У всіх були моменти, коли питаєш себе, навіщо ти тут, там вдома проблеми. Тоді у пригоді стає команда. Ми дружимо і поза Антарктидою, майже щодня на зв’язку, разом їздимо відпочивати тощо. Буває так, що людина поїде, а потім каже, що більше її ноги там не буде. А є ті, хто вже став полярним братством, які разом працюють, живуть, спілкуються», – розповідає Ігор Дикий.

У всіх були моменти, коли питаєш себе, навіщо ти тут, там вдома проблеми. Тоді у пригоді стає команда

І зізнається, що важко під час полярної ночі – відсутність сонця позначається на працездатності.

«Особливо це відчувається під час нічних чергувань. Ти живеш уночі, коли всі сплять. Є спеціальна кімната нічного чергового на горищі. Він туди залазить вдень, щоби не чути шумів. Але різниці між днем і ніччю немає. І так майже тиждень. А потім навпаки – полярний день. Коли вперше зимував, то якось працював за комп’ютером і не спам’ятався, як вже була 5 ранку, а о восьмій треба було заступати на чергування», – сміється вчений.

У наступну експедицію мають вирушити жінки, однак Ігор Дикий зазначає, що представниці прекрасної статі постійно беруть участь в сезонних експедиціях, а під час другої зимівлі їх було аж четверо – два метеорологи, магнітометрист і кухар. Коли кількість членів експедиції зменшувалася, зробили ставку на чоловіків через важку фізичну працю.

Загалом у дослідників ненормований робочий час, він залежить від досліджень та експериментів.

«Від режиму залежить черговий. Нічний черговий щогодини має обходити територію станції і за межами станції перевіряти всі об’єкти та модулі, чи все працює. Денний черговий чергує разом з кухарем, допомагає йому, дивиться за виходами поза станцію, підтримує з людьми зв’язок. Всі інші мають ненормований робочий день. Наприклад, мені наловили риби, то її треба опрацювати, поки вона жива – відібрати зразки крові тощо. Потім на інформаційній дошці пишу, що пішов спати о 5-ій, щоб мене розбудили в обід. Щомісяця здається звіт. У п’ятницю генеральне прибирання на станції. Ми міняємося роботою, щоб одна людина не мила постійно туалет. У суботу – святкова вечеря. Готується більше їжі, можна випити трохи вина. В неділю у кухаря вихідний, тому їжу готує хтось інший», – розповідає Ігор Дикий.

Але є в полярників і свої традиції. Одна з найважливіших мідвінтер – середина зимівлі.

«Вранці начальник готує сніданок, і день перед тим кожен замовляє, що хоче, звісно, без фанатизму. Потім всі купаються у крижаній воді. Вона така холодна, що працює як анестезія. Якщо раптом поріжешся об кригу, то й не помітиш. Потім естафети, граємо у футбол. Навіть проводимо чемпіонати з футболу. Святкуємо всі свята – Великдень, Різдво, дні народження. У подарунок імениннику знімаємо фільм про нього – так щоб не знав. Особливість антарктичних днів народжень у тому, що якщо день народження влітку, то відзначаєш його взимку і навпаки», – резюмує полярник.

Сьогодні в Антарктиду може потрапити практично кожен, якщо знайде кілька тисяч доларів. Навіть в Україні є компанія, яка організовує тури на край світу.

Досвідчений полярник каже, що для себе дуже важливо вирішити, чи готова людина пробути рік в ізоляції, а чи краще зібрати гроші і поїхати влітку, за гарної погоди, коли є пінгвіни, тюлені.

«На відео все дуже гарно, але рік – це важка праця», – завершив свою розповідь Ігор Дикий.

Оксана ДУДАР

Фото із сайту кафедри зоології біологічного факультету ЛНУ