Сьогодні не стало легендарного львівського диктора Романа Лемехи

Роман Лемеха – перший чоловік-диктор Львівського телебачення, пропрацював там з 1962 по 2007 роки. У дитинстві йому пощастило познайомитися з Соломією Крушельницькою, був однокласником Богдана Ступки, пив  шампанське з Юрієм Гагаріним.

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook журналіст Михайло Маслій.

Нині, 2 лютого 2019-го, на 78 році життя перестало битися серце легенди українського телебачення, культового диктора, надзвичайно талановитої і добродушної людини, патріота рідної землі Романа Лемехи...

Роман Лемеха в Кракові.

Для багатьох українців його голос залишився еталонним голосом їхньої юності, кохання, щоденних радостей. Його не лише любили і поважали, а й вважали рідною людиною. Він пройшов своїм шляхом, який не завжди встелявся пелюстками, на жаль, було немало шипів. І по живому йому різали не раз. Тепер можемо визнати, що його істинний шлях — шлях справжнього українця: пройти через славу, загальне обожнення і віддати все, що ти можеш, своєму народові, нічого не взявши взамін. Так, він гордий і щасливий, адже жив чесно та світло. Кожен день своєї роботи він вважав не своєю заслугою, а своїм великим щастям.

Знайомство з Соломією Крушельницькою

«Осінь 1948–го. Львівському школяреві–першокласнику Романові Лемесі було 7 років. Його Тато мав абонемент до опери, і кожної суботи і неділі родина ходила до театру. У той день у львівській опері йшла ”Аїда”. Мама в антракті пішла до буфету, а цьоця підвела хлопчину до ложі, де одиноко сиділа старенька поважна пані. ”Хто нині фальшує?” — запитала вона. ”Та мій сусід! Коняєв!” — гордо відповів малюк (актор справді був його сусідом, а у виставі співав партію Радамеса). Тоді пані сказала: ”Ромцьо має ідеальний слух!” Школяр поцілував жінці ручку, а вона чмокнула його в щічку. Паню знав весь оперний світ. Нею була Соломія Крушельницька. А пана згодом знатиме весь телевізійний світ».

Я Львова не зрадив ніколи...

«Парадоксально — я Львова не зрадив ніколи, зате зрадили мене...Не Львів, а лише один–два львів’янина... Мене ”пішли” з обласного телебачення, і я вимушений був піти. Це було у липні 2006-го.
44 роки я чесно і вірно служив рідному містові, області, краю, державі. Я був першим із телевізійних дикторів в Україні, хто отримав почесне державне звання — заслуженого артиста...
І я був єдиним диктором в Україні, який не був членом комуністичної партії. Дивна річ, мене комуністи носили на руках, вони ж дали і звання. Львівщиною керував Яків Погребняк, який також мене шанував. Його підпис і його позиція вирішили все. На рідній студії було таємне голосування. Зі 150 присутніх за мене проголосували 148 чоловік…
Рідне телебачення мені часто сниться. Найкращі роки і найкращі миті мого життя там — на Високому Замку...», - розповідав у своєму інтерв'ю Роман Лемеха.

Майже за піввіку активної, плідної та цікавої роботи, сумлінного служіння національному телеефірові він так і не навчився працювати ”без душі”. Лише від чистого серця, лише на найвищому звучанні, перший день — як останній, а останній — як перший! Він ставився до своєї праці з величезною відповідальністю, а глядачі йому за це платили любов’ю та вдячністю. Його постать стала символом тепла і душевності, які на рідному телебаченні тоді (а тепер і поготів) у такому шаленому дефіциті. Розум, чоловіча краса (недарма хтось підмітив його схожість з Аленом Делоном), вишукана та шляхетна мова — усе це гармонійно притаманне Романові Лемесі.

А найголовніше — душевність. Він був яскравим представником плеяди вчителів загальнолюдської культури, які нині так потрібні нашим дітям і онукам.