Які свята відзначають 7 лютого (іменини, народні прикмети)

ІА Дивись.info склала добірку свят і важливих подій, які відзначають 7 лютого в Україні і світі.

Пам'ятні дати 7 лютого

Ювілеї дня

215 років від дня народження Миколи Андрійовича Маркевича (Маркович; 1804-1860), українського історика, етнографа, письменника, поета, музиканта. Найбільшої слави зажив як історик, збирач архівних документів про наше минуле. Спадщина цієї багатогранної людини дорогоцінна нам передовсім величезним архівом і опублікованою п’ятитомною «Історією Малоросії». Це, зокрема, безцінне (мало не єдине) джерело для пізнання свого родоводу нащадкам української еліти ІХ-ХVІІ ст. Там – докладні списки князів, козацьких гетьманів, полковників. Подано реєстр полків і сотень в Україні. Перераховано Київських митрополитів, православних, католицьких і греко-католицьких єпископів, ректорів і викладачів Києво-Могилянської академії. А ще – хронологічна таблиця подій в Україні, битв, у яких брали участь українці. Зібрана Маркевичем велика колекція документів з історії України ХVІІ-ХVІІІ ст. зберігається в Російській державній бібліотеці, а його щоденники – в Інституті літератури Російської АН. До творчості Маркевича з великою повагою ставився Тарас Шевченко, користувався його «Историей Малороссии», створюючи «Гайдамаків», «Живописную Украину» тощо. Поет присвятив М. Маркевичу вірш «Н. Маркевичу», який вперше був надрукований у «Кобзарі» 1840 р. Тривалий час вони були «великими приятелями» (за словами самого Шевченка). 1847 р. Маркевич поклав на музику поезію «Нащо мені чорні брови» Т. Шевченка, поширював його твори, заборонені цензурою, але поступово вони віддалилися один від одного й після повернення Шевченка з заслання приятельських стосунків не поновили. «Кобзар» 1860 р. вийшов вже без вірша «Н. Маркевичу».

207 років від дня народження Чарльза Діккенса (1812–1870), видатного англійського письменника. Популярність Діккенсу приніс сентиментально-гумористичний роман «Посмертні записки Піквікського клубу». Крім того він є автором романів «Пригоди Олівера Твіста», «Домбі й син», «Девід Коперфілд», «Холодний дім» та ін. П’ять років тому, в Британії до 200-річчя від дня народження Діккенса була розгорнута грандіозна ювілейна кампанія. Письменникові, якого шанують нарівні з Шекспіром (вони навіть поховані поряд у Вестмінстерському абатстві), були присвячені численні виставки, фестивалі, ювілейні видання, теле- і радірепортажі. Діккенс прожив лише 58 років, але встиг за цей час надзвичайно багато – написав 20 романів, велику кількість оповідань, п’єс, есе, статей. Мова творів Діккенса надзвичайно яскрава, соковита, немовби створена для читання вголос. Письменник був неабияким актором; він сам читав власні твори. Перший його виступ відбувася у 1853 р. в Бірмінґемі, де напередодні Різдва він зі сцени читав «Різдвяну пісню в прозі» та «Цвіркуна за пічкою». Відтоді публічні читання стали для Діккенса справою звичною і необхідною. Він їздив різними містами Англії, Ірландії, Шотландії, влаштовував благодійні читання в Парижі (1863) і під час другої мандрівки до Америки (1867-1868). Діккенсові виступи ставали справжнім театром одного актора: він перетворювався в кожного персонажа, про якого читав. Його вважали одним із найяскравіших читців століття. Любов британців до Діккенса була безпрецедентною. Він був справжнім щасливцем літературної долі. Ніде протягом усього ХІХ ст. не існувало таких щиросердних взаємин між письменником та нацією. І недарма в 1853 році йому було присвоєно звання національного письменника Англії.

172 роки від дня народження Олександра Олександровича Русова (1847-1915), українського земського статистика, етнографа і фольклориста, громадського діяча. Після закінчення Київського університету працював викладачем, займався етнографією і видавничою діяльністю. У 1874 році брав участь у підготовці перепису населення Києва; проводив оціночно-статистичну роботу в Харківській, Херсонській і Полтавській губерніях, розробляв економічний баланс Чернігівської губернії. Автор праць у галузі статистики та етнографії, зокрема «Опису Чернігівської губернії». Йому належить також праця про творчу діяльність Миколи Лисенка і ряд розвідок з української фольклористики (про торбанистів, про колядки).

122 роки від дня народження Олександра Леонідовича Чижевського (1897-1964), російського вченого, засновника космічної біології (першим відкрив фактичний вплив Сонця на життя на Землі), соціолога, математика, фізіолога, поета, художника, музиканта, дійсного члена 18-ти академій світу. Був людиною надзвичайно і всебічно обдарованою. У 1939 році його висували на Нобелівську премію, але вчений відмовився «з етичних міркувань». Народився у дворянській сім’ї. Батько – генерал, учасник Першої світової війни, любив часто повторювати синові: «Ти можеш досягти чогось у цьому житті лише завдяки важкій повсякденній праці і навчанню». Хлопчик дослухався до його порад. Він цікавився всім: музикою, танцями, іноземними мовами, літературою (у будинку була величезна бібліотека), але особливе захоплення у нього викликали атласи та карти зоряного неба. Згодом він скаже про себе: «Основний принцип мого життя – жодного дня без продуктивної праці». У 1917 він закінчує Московський археологічний інститут і одразу ж починає слухати лекції з математики, фізики, хімії в Московському університеті, Комерційному інституті та Університеті ім. Шанявського. Встигає видати збірку поезій, на яку звернули увагу Валерій Брюсов та Олексій Толстой. У 21 рік Чижевський стає доктором наук, у 24 – професором Московського археологічного інституту. Серед його найвідоміших праць «Физические факторы исторического процесса» та «Земное эхо солнечных бурь». До Чижевського приходить визнання. Він очолює Центральну науково-дослідну лабораторію, у 1939 його обирають почесним президентом Першого міжнародного конгресу з біології, фізики і космічної біології, що відбувався в Нью-Йорку (там Чижевського назвали «Леонардо да Вінчі XX століття»).  Але хмари над головою вченого почали збиратися ще в 1935: у пресі (не де-небудь, а в «Правді») з’явилася розгромна стаття під промовистим заголовком «Ворог під маскою вченого», на нього почали писати брудні пасквілі, доноси… Арештували професора Чижевського у 1942 році. Розстріл замінили концтабором. «Холод в камере, ветер дует насквозь. Жутко дрогнем. Кипятку не дают», - писав учений у січні 1943 року. Потім були довгі роки заслання в Караганді, і лише після смерті «вождя народів» – звільнення. У Караганді він спочатку заробляв на життя тим, що виготовляв килимки  з клейонки (їх вішали над ліжком). Сам робив і сам продавав. Стояв на базарі за буд-якої погоди. Вже після звільнення працював у місцевому науково-дослідному інституті. В 1958 Чижевський повернувся в Москву. Важко хворів, але встиг закінчити свої головні праці: «Структурный анализ движущейся крови» та «Аэроионификация в народном хозяйстве».

92 роки від дня народження Володимира Петровича Куца (1927-1975), українського легкоатлета, заслуженого майстра спорту СРСР. Олімпійський чемпіон (1956) з бігу на 5 і 10 км. Чемпіон Європи (1954, на 5 км.). В 1953–1957 рр. Володимир Куц 10 разів був чемпіоном СРСР, встановив 13 всесоюзних і 7 світових рекордів з бігу на різні дистанції. У 1956 та 1957 визнавався найкращим спортсменом світу.

Роковини смерті:

101 року тому (1918) в Києві, неподалік від Києво-Печерської лаври червоноармійці розстріляли митрополита Київського та Галицького Володимира (в миру Василій Никифорович Богоявленський; 1848-1918). Злочин скоїли пізно ввечері. Владика тільки-но прийшов з собору, де служив акафіст Успінню Божої Матері, як у келію ввірвалися п’ятеро червоноармійців на чолі з матросом. Познущавшись, вивели священика через Всехсвятські ворота й посадили в автомобіль, але далеко не везли: через кількасот метрів зупинилися, там і розстріляли (це місце знаходиться поруч із зупинкою автобусного маршруту №24 («Заповідник Києво-Печерська лавра» по вул. Івана Мазепи). Перед кончиною Владика молився, а своїх убивць благословляв. Митрополит був росіянином, родом із Тамбова. Після закінчення Тамбовської семінарії навчався у Київській духовній академії (1870). Про ті часи він писав: «Свята Лавра давно є близькою моєму серцю. Ще навчаючись у місцевій академії, я не раз і не два ходив сюди насолодитися духовною радістю, насититися глибокими релігійно-моральними переживаннями. І скільки радощів, скільки насолоди в дивовижних службах церковних святої Лаври, скільки втіхи, скільки веселощів жити серед сонма святих угодників Божих, що почивають у тутешніх печерах…»  Тепер і його мощі – священномученика митрополита Володимира покояться в Дальніх печерах Києво-Печерської лаври біля підземного храму Благовіщення.

Іменини 7 лютого

Цього дня іменини святкують: Авксентій, Олександр, Аполлон, Віталій, Григорій, Давид, Дмитро, Олександр, Петро, Фелікс, Пилип, Тимофій

Народні прикмети

Народне свято «Григор'єв день» відзазначається 7 лютого (за старим стилем – 25 січня).

У православному календарі це день вшанування пам'яті архієпископа Григорія Богослова.

Інші назви свята: «Григорій», «Григорій Богослов», «Григорій-весновказівник», «Зимоуказчик».

З юних років Григорій був відданий матір'ю на служіння Богу. Йому вдалося досягти великих висот на ниві проповідей і праць. Його прозвали Богословом за чудові богословські труди, які він залишив після себе. Також Григорія називали вселенським учителем, тому що він володів даром проникати думкою в найглибші таємниці віри і роз'яснювати її істини ясно і дуже точно. Багато фраз з його проповідей взяті для святкових співів. Григорій Богослов був близьким другом і сподвижником святителя Василя Великого.

В богословську і літературну спадщину Григорія входять 507 віршів, 245 листів (послань) і 45 бесід (Слів).

Григор'єв день в народному календарі слідував за Аксініним. Аксиньін день назвали Ксенія Полузимница, так як на нього відзначалася середина зими. А на Григорія можна вже було очікувати повороту до весни, тому він отримав у народі назву Григорій Весновказівник.

Селяни казали: «Ксенія Григорія квапить, щоб весну не упустив, сонечко на даху посадив». З точки зору візьме на погоду цього дня у народному календарі є одним з найцікавіших.

Якщо більшість інших днів прикмети дозволяли передбачити погоду на місяць, максимум — на сезон вперед, то на Григорія можна було заглянути набагато далі в майбутнє.

По погоді на Григорія передбачали погоду на наступну зиму: погода до полудня говорила, якою буде перша половина наступної зими. Відповідно, прогноз на другу половину дня передбачала погоду на другу половину наступної зими.

В українських селах на Григорія годилося згадувати про зроблених іншими добрих справах і самим робити добрі вчинки. Однак про власних добрих справах розповідати не слід було: творити добро потрібно було від щирого серця і заради власної душі, а Господь і так бачить всі добрі справи.

Торговці в цей день носили з собою припасений заздалегідь заговорений шматочок цукру. Вважалося, що це обіцяє удачу в комерції. 7 лютого небажано було плюватися, лаятися, стригти волосся і нігті. За повір'ям, хто в цей день плюне собі під ноги, у того не буде вдалого шляху. А от ненароком розлите молоко у цей день обіцяє довге радість.