дивись.info

Борислав: життя на пороховій діжці (фото)

Борислав: життя на пороховій діжці (фото)

Про Борислав колись знали і Нобель, і Рокфеллер, і цісар Франц-Йосип. У перших двох тут працювали свої нафтовидобувні компанії, а імператор прибув до міста, щоби на власні очі побачити велику нафтову озокеритову промисловість.

Великі проблеми невеликого міста

Сьогодні про часи, коли Борислав посідав третє місце у світі за видобутком нафти, вже мало що нагадує. Великі світові промислові гіганти залишили місто ще перед Другою світовою війною, потім була радянська доба, а родовище дедалі більше виснажувалося, нафтовидобуток скорочувався, залишаючи по собі масу проблем – тисячі свердловин, загазованість, витік нафти, закинуту озокеритову шахту, обсипання берегів, перебої з водою. З промислового гіганта Борислав перетворився на дотаційне місто, яке ледь зводить кінці з кінцями, а найбільший платник податків – ПАТ «Укрнафта» – помалу згортає потужності або перереєстровує свої підрозділи в інших містах.

Для вирішення низки проблем Борислава діяли дві програми «Про Загальнодержавну цільову програму захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013-2017 роки» та «Обласна програма захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2014-2018 роки», але вони завершилися. Відтак у місті  взялися за розробку плану дій і напрацювання нової програми, а для цього навіть створили нове комунальне підприємство «Надра Борислава», яке очолила Любов Голубіцька.

«Борислав – місто-родовище. У нас вже понад 150 років видобувають нафту, газ, у самому центрі міста є озокеритова шахта. Зараз вона затоплена і нікому не належить. Її роботу відновити неможливо, але вона газує. На території міста є понад 20 тисяч копанок, їхнього розташування ми не знаємо. Головне – нафта відновлюється і її кількість постійно збільшується. Щоби уникнути проблем, її постійно треба відкачувати. Тобто треба збільшувати нафтовидобуток або принаймні не зменшувати.

На території міста є понад 20 тисяч копанок, їхнього розташування ми не знаємо. Головне – нафта відновлюється і її кількість постійно збільшується. Щоби уникнути проблем, її постійно треба відкачувати

Видобуває нафту у Бориславі «Укрнафта». Є дві тисячі качалок, діє з них кілька сотень. «Укрнафта» почала потроху звідси з’їжджати. Вони забрали управління бурових робіт (УБР), яке було найкраще в Україні, вони працювали і за кордоном. Спочатку людей перевели на Івано-Франківськ, а УБР в Бориславі закрили, техніку вночі вивезли. Це місто нафтовиків і практично усі працювали у нафтовій галузі. Зараз усе зменшили до мінімуму», – розповідає Любов Голубіцька.

Борислав – єдине місто у світі, яке знаходиться просто на нафтовому родовищі. За довгі роки люди звикли, що нафта у них просто під порогом, а залиті бетоном законсервовані свердловини стали використовувати у власних потребах – то гараж добудують, то хату.

«Ніхто навіть не думає, що газ накопичується і може вибухнути. 1972 року в Бориславі вибухнув будинок.

У квітні 1972 року у підвалі житлового будинку начебто зібрався метан і стався вибух. Тоді загинули 18 людей. Нині на тому місці стоїть пам’ятник святій Варварі. Але по сьогоднішній день остаточно невідомо, чи то накопичився метан у підвалі, чи пропускала газова труба. Вся інформація досі засекречена, а матеріали зберігаються у Москві.

Після того дуже багато робилося з дегазації. Було 14 вентиляційних колодязів по усій території міста. Там стояли мотори і газ відкачувався з каналізаційних колекторів. Зараз вони зруйновані, бо «Укрнафта» передала їх на баланс водоканалу, а водоканал, як завжди, не мав грошей. І все це знищилося», – розповідає пані Люба.

Підступний ворог без кольору та запаху

Керівник КП пояснює, що, за приблизними підрахунками, до 100 тисяч кубометрів газу виходить у повітря. Рівень загазованості дуже зріс за останні 5-10 років. Це сталося через зменшення нафтовидобутку в Бориславі.

«Усі свердловини з’єднані трубами, які під’єднані до вакуумно-компресорних станцій. Загальна протяжність труб близько 110 кілометрів.  Якби за Союзу ці станції простоювали бодай годину, то це був би кримінал. А сьогодні, якщо їхню роботу сумувати, то вийде десь два дні на тиждень. Здебільшого вони простоюють, а раз вони простоюють, значить з міста не відкачується газ. Відкачування газу – це затрати. В «Укрнафті» декларують, що на дегазацію міста витрачають 32 мільйони гривень, але у цю цифру входить й обслуговування вакуумно-компресорних проводів, тобто ремонт газових труб тощо. Але коли ми просимо показати, де ті труби, на ремонт яких витратили 14 мільйонів гривень, нам відмовляють. Ми знаємо що ВКС не працюють, але довести не можемо, бо це приватна структура і коли ми їх запитуємо, нам відповідають, що це приватна структура і щоб ми не втручалися у їхню господарську діяльність. Борислав – місто невелике і тут усі, як в селі, знають, коли вони працюють, а коли ні. Потім на підприємстві погодилися, що мають надлишковий газ і не мають куди його подіти. Частину вони дають на Дрогобицький НПК «Галичина», а частина залишається.

Ми просили, щоб вони нам продали цей газ за собівартістю для міста. 2011 року вони погодилися. Ми заплатили купу грошей і зробили проектно-кошторисну  документацію. Та нічого з того не вийшло, бо там мінялося керівництво. Тепер ми знову підняли цю тему на початку 2019 року. Створили комунальне підприємство і почали шукати кошти на когенерацію, а в «Укрнафті» вже кажуть, що давайте на кінець 2019 року. Зрушень жодних нема», – розповідає Любов Голубіцька.

Коли газ не відкачується, він накопичується  і виходить практично під кожною хатою, метан збирається у каналізаційних колекторах і трубопроводах. А коли рівень загазованості перевищує 6%, то це вже вибухонебезпечно. Саме з цієї причини будинки у Бориславі без підвалів.

Скрін з відео.

«Якби ВКС працювали на повну потужність, то газ можна було б відкачувати і використовувати для потреб міста. Колись у Бориславі була електростанція, її називали електровня, так ось – вона працювала на супутньому газі. Зрештою, навіть якби той газ просто спалювали, шкоди було б менше, адже він не має ні кольору, ні запаху і ми його просто щодня вдихаємо», – каже чиновниця.

Започаткований нині рух має на меті зменшити рівень загазованості у місті до рівня 90-их років чи бодай нульових. Зрозуміло, що нафта і газ нікуди не дінуться, але проблему не можна запускати.

Якщо подивитися на дослідження, то 2014 вміст метану був 0,5%, а тепер доходить до 5%

«Якщо подивитися на дослідження, то 2014 вміст метану був 0,5%, а тепер доходить до 5%. Є аерокосмічні дослідження. Десь ця нафта залягає нижче, десь ближче до поверхні. За Союзу велися постійно заміри, бурилися дегазаційні свердловини. Зараз ці свердловини просто стоять», – провадить далі пані Люба.

Із досліджень видно, що критично високий рівень метану фіксували на певних вулицях. Однією з найпроблемніших у місті є вулиця Чорновола. Така ситуація сталася тому, що Борислав розбитий на три ліцензійні зони. Сама ділянка належать підприємцю, а свердловини  – «Укрнафті». Відтак склалася патова ситуація. Підприємець не може обслуговувати свердловини, бо вони не його, а «Укрнафта» – бо вони не на її території. Місто вже відселило декілька квартир з одного будинку, бо під ним – нафта, газ тощо.

Нафта, озокерит, шурфи

Ще до того, як у Борислав зайшли промислові гіганти, нафту тут черпали з ям-копанок. За дуже приблизними даними їх тут від 12 до 20 тисяч. Ні точна кількість, ні їхнє розташування достеменно невідоме.

«Будь-якої миті можуть утворюватися провалля, адже копанки мали глибину до 70 метрів. Кім того, у місті є понад дві тисячі свердловин, більшість з них не обслуговуються і нафта може виходити під будинки. Шукаючи виходу, вона потрапляє на людські городи, у воду тощо», – провадить далі керівник комунпідприємства.

Ще одну проблему мають бориславці у вигляді озокеритової шахти в центрі міста.

«У Європі є лише дві озокеритові шахти, одна з яких у Бориславі. Вона вже понад 10 років не працює. Її глина 150-170 метрів. Зараз копальня затоплена, а у воді висока концентрація йоду та брому, які теж можна відкачувати і переробляти. Але наразі цим ніхто не займається. Відновити роботу шахти неможливо», – каже Любов Голубіцька.

1853 року  відомий промисловець Роберт Домс відкрив Бориславське промислове родовище озокериту, і з 1854 року його фірма розпочала промисловий видобуток. До 1994 року видобутком і переробкою озокеритової руди займалося Бориславське озокеритове рудоуправління. Після низки переформатувань 2003 року шахту затопили.

Через шурфи обсипаються береги річки. На роботи з берегоукріплення потрібні значні кошти.

Поміж річок і без води

Вічна бориславська проблема – водопостачання, каже працівник міськради Назар Хромик.

«Воду беруть з-за гори. Спочатку її треба качати вверх 20 кілометрів.  У нас тут є резервуари чистої води. Коли проектували цей водопровід, електроенергія була дешева. Ніхто не думав, що буде далі. Сьогодні центральний водопровід повністю дірявий і дуже затратний», – каже пан Назар.

Сьогодні центральний водопровід повністю дірявий і дуже затратний

Колись тут були місцеві водозабори і їх цілком вистачало для потреб городян. Але коли у 60-их роках Борислав став перетворюватися на велике промислове місто, де було більше 30 промислових підприємств, які потребували великої кількості води, партія дала завдання провести воду. Водогін пустили з ріки Стрий через Бухівський перевал. А після 90-их років практично усі підприємства розвалилися, і для Борислава водогін з величезними потужними моторами став надто затратний. Тим часом місцеві водозабори запущені і не працюють.

Вартість води залежить, зокрема, від вартості електроенергії. Як наслідок – ціна одного кубометра води у Бориславі для підприємств становить 39,69 гривні, для населення сума така ж, але люди сплачують 26,69 гривень, решту компенсує міська рада.  Але проблема не лише у вартості води, а й у її відсутності. Водогін старий і тотально дірявий, водовтрата становить  до 70-80% і це вже прогрес, бо ще декілька років тому вона доходила до 90%. Води не було у кранах по декілька днів. Саме тоді городяни стали шукати вихід – встановлювати у помешканнях великі баки, навіть у багатоповерхівках, тож тепер не потерпають через погодинну подачу води.

Для заміни труб потрібні космічні кошти, оскільки місто дуже велике за площею – 37 кв км, а значить має велику протяжність труб.  Є проблема криниць. Там, де нема центрального водопроводу, люди користуються колодязями, вода у яких набирає нафти або солі.

Що далі

Вирішувати проблеми Борислава були покликані дві програми – одна державна, інша обласна. Але їхня дія закінчилася. Утім, у місті від цього особливих змін не відчули, бо, скажімо, державна практично не виконувалася, відповідно, кошти не виділялися.

«Укрнафта» якісь кошти виділяла, а держава нічого не дала. Програма передбачала відселення школи, лікарні, відновлення доріг тощо. Колись «Укрнафта» брала активну участь у житті міста. Так тривало, доки вона частину своїх підрозділів не позареєстровувала в інших містах – Києві, Надвірній, Долині. Їхні великі машини гроблять наші дороги, вони користуються усіма перевагами, але місту нічого. Раніше вони надавали велику техніку, щоб можна було вулиці почистити. На балансі «Укрнафти» було 50 кілометрів міських доріг. Вони утримували будинок культури, стадіон «Нафтовик». Саме місто немає якихось великих доходів. Рентна палата йде у державний бюджет, нам залишається 3%. Цього дуже мало для міста з такими екологічними проблемами», – каже Любов Голубіцька.

Чиновниця зізнається, що для Борислава екологічна проблема не на першому місці, зараз стоїть питання виживання міста.

«На сьогодні до 40% міського бюджету формується за рахунок «Укрнафти». Бориславську базу виробничого обслуговування вирішили перереєструвати у Долині, а це 380 працівників. Ось і виходить, що виробничі потужності тут, а податки у Долину», – наголошує керівник КП.

Коли у Бориславі працювали десятки підприємств, то два – давали бюджет міста, решта – бюджет розвитку.

Сьогодні завдання новоствореного комунального підприємства – зібрати та систематизувати усю інформацію, а відтак, напрацювати нову обласну поетапну програму на п’ять років. Бо так виглядає, що всі рекомендації наукових установ, на кшталт дегазаційних робіт, поступового відселення мешканців, рекультивації грунтів залишилися лише на папері.

Тим часом Бориславська міська рада, шукаючи виходу з ситуації, підвищила «Укрнафті» рентну плату до максимальної – 12%. Відтак, вже рік тривають суди. А бориславці жартують, що їхні проблеми найлегше вирішити, відселивши усе місто.

Оксана ДУДАР

Фото з архіву ІА Дивись.info і Любові Голубіцької

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.