дивись.info

Про світлину не можна говорити відірвано від часу. Як виглядатиме перший фотомузей у Львові (фото)

Про світлину не можна говорити відірвано від часу. Як виглядатиме перший фотомузей у Львові (фото)

Невдовзі у Львові може з’явитися новий музей – фотографічний. Таку мрію має знаний львовознавець, фотограф, засновник сайту «Фотографії старого Львова» Роман Метельський. Сьогодні йому вже вдалося зібрати тисячі предметів для майбутньої експозиції.  

Вже сьогодні кілька сотень експонатів можна побачити в офісі пана Романа. Він по черзі бере з поличок фотоапарати і показує, який найменший, який дуже рідкісний, а один нагадує справжнє шпигунське обладнання – фотоапарат у вигляді бляшанки з-під газировки.  На одному зі стендів – продукція американської фірми «Kodak».

«1900 року фотоапарат коштував шалені гроші. 25 доларів – на той час це була дуже велика сума. І фірма «Kodak» вирішила піти дуже простим шляхом – вони випустили першу мильницю. Плюс-мінус одна модель продукувалася протягом 50 років і коштувала один долар. «Kodak» тоді використав рекламне гасло – «Ви натискаєте на кнопку – ми зробимо все решта». Крім того, тут придумали 1884 року плівку для проявлення, бо до того фотографії робилися на склі. Ось прототип найдешевшого і найпростішого фотоапарату, який придумав «Kodak». Це бакелітові американські фотоапарати з першої пластмаси. Просто коробочка, всередині якої плівка і об’єктив», – розповідає пан Метельський.

Поряд зі стендом висить квитанція, датована 1911 роком. Згідно із нею, за адресою пляц Мар’яцький, 8 (нині – площа Міцкевича) знаходився фотосалон, куди здали плівку.

«Якщо подивитися, то до Першої світової війни у Старому Самборі, в палаці Лянцкоронських була найбільша колекція фотографій Східної Європи – 100 тисяч фото. У Львові дуже багато фотографували. Перша кольорова фотографія у Львові з’явилася в 1905 році. Займався кольоровою фотографією Генріх Міколяш – син власника пасажу.

Крім того, у Львові з 1933 по 1939 рік існувало Українське фотографічне товариство (УФОТО). Вони щороку робили фотографічні виставки. Величезні – до 180 фото на кожній виставці. Товариство випускало журнал «Світло і тінь». Виходив річник. Тут все, що стосується фотографій, як фотографувати, виставки. Ось фото Юліана Дороша 1936 року», – Роман Метельський гортає сторінки раритетного видання.

А після приходу «совєтів», особливо після другого приходу 1944-1945 рр. фотографія почала зникати як явище. Аж у 70-80-их роках з’явилися домашні лабораторії.

Далі пан Роман показує камеру, яка приїхала із зони АТО.

«Наша розвідка презентувала», – веде далі Метельський.

Найстарший експонат майбутньої виставки – альбом фотографій кінця ХІХ століття. Усі фото – оригінали того часу.

«Я нічого тут не змінював. Багато репродукцій», – пояснює Роман Метельський.

Серед фотографій  є і фото Єлизавети Баварської – дружини імператора Франца Йосипа І, відомої під ім’ям Сісі.

Пан Роман бере з полиці спеціальний прилад, який створює ефект 3D, коли розглядаєш фото. З більших експонатів – фотозбільшувачі, серед яких польський «Крокус» з 40-их років минулого століття. Таких майже не збереглося.

Є кілька фотоапаратів фірми «Polaroid». У нас вони мало відомі, бо з’явилися лише десь наприкінці 90-их, тим часом у світі вони були популярними вже у 70-их роках. Дуже цікавий дитячий фотоапарат радянських часів на широку плівку. Таких теж залишилося дуже мало. Є фотоапарати військових журналістів. Вони вже переросли цю техніку і передали її до музею.

До речі, першим заговорив про створення фотомузею у Львові знаний колекціонер Олександр Коробов.

«Він мене роки два підбивав зробити фотомузей. Але я тоді казав, що просто його не бачу. Але тут випала влітку нагода поїхати у Хмельницький, де є єдиний діючий в Україні фотомузей. Пройшовся фотомузеєм і тут як спалах – я побачив, як має виглядати музей у Львові. Абсолютно по-іншому. Я приїхав до Львова і кажу Сашку Коробову, що знаю, як треба робити фотомузей, на що він відповів, що більше не хоче його робити. Тому що за два роки, протягом яких він звертався до міської влади, мовляв готовий передати свою величезну унікальну колекцію, йому назустріч так і не пішли. Натомість Сашкові запропонували приміщення у Польщі, співфінансування для створення музею саме львівської фотографії. Тоді я кажу: «Сашко, якщо ти не будеш, тоді я робитиму музей». Фото, поштівок у мене було багато, а ось цікавих фотоапаратів усього два чи три. Буквального у той самий день я написав у Фейсбуку, що мовляв хочу робити музей, і якщо у когось вдома є якісь речі, які стосуються фото, якщо ці речі непотрібні, їх збираються викинути, то можна подзвонити, написати, а я приїду і заберу або можна принести. І ось почалася хвиля, яка досі триває з різною інтенсивністю. Дуже швидко назбиралася певна колекція. Тоді я почав звертатися в ОДА, що мовляв є концепція і вона ґрунтується не на тому, щоби зробити виставку заліза. Експозиція має починатися від камери-обскура, адже мало хто знає, що людське око і об’єктив фотоапарата мають багато спільного у тому плані, що ми бачимо зображення догори дригом. Виходить, що частина музейної експозиції буде повністю присвячена хімічним та фізичним ефектам, завдяки яким існує таке явище, як фотографія», – продовжує пан Метельський.

У музеї буде площина, де діти зможуть побачити, як діє оптика, світло, як побудоване око. Планується зала для постійних фотовиставок. Бо як не парадоксально, у Львові немає зали, де постійно експонуються фотовиставки. А також буде фотостудія, де можна буде навчити фотографувати як дітей, так і це буде психологічна реабілітація АТОвців. У лекторії знакові львівські фотографи розповідатимуть про фотографії.

Крім того, у майбутньому музеї планується створення студії кабінетної фотографії кінця ХІХ століття.

«Кабінетна фотографія – це зображення на картоні, коли стоять такі гарні пані. Вона зародилася у другій половині ХІХ століття. Було нереально складно зробити добре освітлене приміщення, оскільки ще не було електрики. Але наші предки були геніальні – вони робили під кутом скляну стелю, орієнтовану на північ і фотографували тільки у похмурий день, щоб тіні були нерізкими», – пояснює пан Роман.

Чільне місце в експозиції мають посісти різні інсталяції.

«Наприклад, буде ванна, де стоятиме збільшувач, ванночки, реактиви, за якими сидітимуть два манекени – тата з донькою чи сином, і вони при червоному світлі роблять фото. Також обов’язково буде фотографія Майдану. Фото – це дуже знакова річ. Про неї не можна говорити відірвано від часу, епохи і тих подій, які вона фіксувала.  Тому, власне Майдан – це буде Беркут, хлопці на Грушевського рвуться уперед, фотограф у польоті намагається  спіймати якийсь кадр. Він у жилетці з написом «преса», а в нього на спині червона крапка снайпера», – пояснює Роман Метельський.

Обов’язково буде інсталяція про АТО.

«Мені хлопці підказали ідею щодо інсталяцій. Обстрілювали ВОП і хлопці урозсип, а коли обстріл закінчився, повернулися глянути, що уціліло. Знайшли серед уламків і землі обгорілий, обплавлений, але робочий планшет. Інсталяція виглядатиме так: долілиць лежатиме людина, поряд планшет, на якому у режимі нон-стоп будуть фото наших воїнів у зоні АТО», – продовжує пан Роман.

А також буде зал майбутнього фото – зі сканерами і 3D-зображенням.

Коли з’явиться музей, ще говорити рано, але пан Роман сподівається, що вже небавом.

«У мене є тисячі фотографій, сотні поштівок, сотні фотоапаратів, раритетів, пов’язані з фотографіями – якісь ванночки, слайди. Зараз важко сказати. Їх є дуже багато. Те, що є тут – це навіть не десята частина. Вони в мене всюди. Часто приносять разом з фотоапаратом історію, часом не приносять. Бо якщо та річ опинилася вже у третього покоління, то вони вже й не знають його історії, він не має для них того ж емоційного забарвлення. Часом приносять і кажуть: «Ось знайшла в себе на горищі і хотіла викинути». Недавно був цікавий випадок. Зателефонувала одна пані і розповіла, що на сайті «Фотографії старого Львова» прочитала про фотомузей. Знайшла багато плівок, негативів і вирішила віддати. Це її історія, але вона свідомо пішла на те, щоби передати речі, які для неї мають значення. Тут і негативи і плівки – широкі та вузькі, фоторізак, а ось просто розкішна фоторамка (дерев’яна, з металевими засувами). Думаю, тут кілька сотень предметів. Ось плівка з Помаранчевої революції. Вона свідомо пішла на те, щоб передати до музею і воно не пропало», – показує велику коробку, набиту усілякими дрібничками, колекціонер.

Ще серед експонатів фотоальбом, зроблений до 1939 року. Його передала одна львівська родина. На світлинах їхні далекі родичі, але вони їх вже практично не знають, тому, власне, й вирішили передати альбом до музею. У людей просто вже немає емоційного зв’язку з тими, хто на світлинах.

«Тут є старі автомобілі, львівські велосипеди, фотографій яких ніде, у принципі, немає. Мине час і фото стануть безцінною історією, яка могла опинитися десь на смітнику», – веде далі пан Роман.

Для Романа Метельського – режисера за освітою, фотографія – дуже велика частина його життя. Він практично ніколи не розлучається із фотоапаратом.

«Все почалося дуже давно. Моєму молодшому братові хрещений батько презентував фотоапарат «Смена-8М» на день народження. Ми того дня пішли поклацати. Фотографували все поспіль. Звісно, відразу ж було цікаво подивитися, а що там вийшло. Ми й відкрили фотоапарат.  Ну, нам пояснили, що більше нічого не вийде. Не скажу, що відразу дуже захопився, але купив плівку і пробував далі фотографувати. Через рік чи два пішов на професійні курси фотографів, які тривали півроку, закінчив їх 1988 року. Тоді коли туди приходили з крутими фотоапарати, у мене була «Смена», тож батьки купили мені «Зеніт 11». Їх було дуже важко дістати. Навіть не знаю, як і за які гроші батьки його купили. З тим фотоапаратом я побував усюди. З тих пір якось приріс. Потім багато що сталося – мінялася техніка, відбувся перехід на цифру. Були і мильнички типу «Olympus». То така була фантастика – тільки раз  і кадруєш. Довгий період я не так активно фотографував. Кінець 90-их для цього не був дуже сприятливий – вчився у Рівному режисурі. Потім повернувся до Львова, було важко з роботами. А останні років 15 не опускаю фотоапарат», – згадує Роман Метельський.

Згодом з’явилися «Фотографії старого Львова».

«2010 року намагався робити сайт в Інтернеті. А вчитися треба ж на чомусь. Саме тоді мені колега випадково приніс на флешці фотографії старого Львова. Відкриваю, а їх там тисячі. О, думаю, є тема для сайту. Фото закидав періодично, підбираючи якусь колекцію. Тоді почав пробувати писати. А потім виникла ідея ще одного проекту – відеовікіпедії. Довго підбирали домен і зупинилися на Дивись.інфо, який ми зареєстрували. А оскільки ми не вміли знімати відео, то невдовзі проект спочив у Бозі. Потім там було ще кілька відеоінтерв’ю. А остання реінкарнація – інформаційний ресурс», – веде далі пан Роман.

Наразі музей – це така собі волонтерська благочинна ініціатива.

«Я кажу, що Львів – це проект меценатів та волонтерів. Йдеш по місту – вежа Корнякта, театр Скарбка, бібліотека Оссолінських. Це ті люди, які щось зробили для міста. Вони залишили свій слід в історії Львова, щось для майбутніх поколінь. Можливо, в мене настав той період, коли думаєш, що після себе треба залишити якусь пам’ять. Думаю, що Львів заслуговує на такі проекти. Одне УФОТО – Українське фотографічне товариство – варте цілої історії. Про нього майже ніхто не писав. Той самий Юліан Дорош знімав перші ігрові фільми на Галичині. Перший фільм, який він зняв, вийшов 1938 року і називався «До добра і краси». Він сам однією камерою зняв повнометражний фільм. Це собі важко навіть уявити. Сюжет відбувається протягом чотирьох пір року. Юліан Дорош знімав два роки фільм, тому що зима 1936-1937 рр. була безсніжною. Мусів чекати рік поки буде сніг. А фасади будинків режисер фільмував у Городенці, а те, що відбувалося у приміщенні – у Станіславові (Івано-Франківську), тому що в Городенці не було електрики. Наскільки треба було планувати зйомку, щоби зняти спочатку всі вуличні сцени, а потім переїхати до Станіславова і зняти павільйонні сцени? На той час більша частина фільму була кольорова. Перші виставки УФОТО проходили у теперішньому музичному коледжі імені Людкевича. Там були виставки, фотолабораторія, кінотеатр. Юліян Дорош сам зняв фільм, змонтував і з проектором їздив по районах, селах і показував кіно. До сьогодні фільм не зберігся. Гроші для зйомок першого фільму Юліану Дорошу дав Маслосоюз. Це був дуже потужний рух, за якістю продукції, яка експортувала далеко у Європу, він обійшов всіх», – із захопленням продовжує львознавець.

 

Роман Метельський хоче створити не просто музей, а місце, де можна буде багато дізнатися, спробувати зробити самому і, звісно ж, навчитися.

«Це буде місце, куди захочеться прийти і вдруге, і вдесяте», – резюмував Роман Метельский.

Оксана ДУДАР

Фото Микити ПЕЧЕНИКА

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.