Картини, що змушують мислити: у Львові презентували роботи з безпредметного мистецтва (фото)

Ми відвідали виставку «The World of Icons» у Львові, і спробували розібратися, як побачити щось конкретне в абстрактному.

Експериментальний проект «Icons» та його фінал

Довгий коридор кав’ярні «Дзиґа» на першому поверсі. На стінах висять картини, що швидше нагадують різнокольорові геометричні фігури. Люди зупиняються біля кожної з них і подовгу розглядають, так ніби хочуть зазирнути вглиб. А деякі відвідувачі таки й намагаються роздивитися кожен елемент, навіть побачити, що ховається за картиною. Сьогодні тут відкриття виставки безпредметного мистецтва «The World of Icons».

Мирослав Вайда є куратором заходу та одним з художників, чиї картини представлені на виставці. Свої роботи презентували 31 митець зі всього світу, які співпрацюють з київським мистецьким об’єднанням KNO (Kyiv Non Objective). Це об’єднання є своєрідною платформою для діалогу митців, що працюють в площині безпредметного мистецтва. Аналоги Kyiv Non Objective існують у всьому світі, наприклад, австралійське об’єднання Sydney Non Objective, що також об’єднує художників напрямку безпредметного мистецтва. За своє майже десятирічне існування ці інституції стали досить потужними майданчиками для реалізації художниками своїх творчих задумів.

Мирослав розповідає, що львівська виставка «The World of Icons» є підсумком міжнародного проекту «Icons», що відбувався протягом цілого 2018 року: «Щомісяця ми творили лабораторні проекти і представляли їх у київському музеї Булгакова. Ми запрошували куратора для цього проекту, який формував коло художників і щомісяця представляв їхні роботи в цьому експериментальному внутрішньому просторі музею. Сьогоднішня виставка – це найкращі роботи, що були створені під час цього більш як річного експериментального проекту».

Всіх митців цього проекту об’єднує те, що вони працюють з ненаративним мистецтвом, в якому нібито відсутній образ. На початку експерименту його ініціатори з об’єднання KNO задалися питанням: чи може існувати образ в безпредметному мистецтві? Запрошені художники, створюючи свої роботи, мали відповісти на це запитання.

Після року кропіткої праці та отриманих результатів, KNO вирішило вивести проект з експериментального простору музею Булгакова і презентувати роботи широкому колу глядачів. Перша виставка отримала назву «Світ образу» і відбулася в Києві на початку 2019 року. Львів став другим містом, яке прийняло цей проект.

«Чи може існувати образ там, де ми не бачимо жодного образу, до якого існує слово?» питає відвідувачів виставки польський художник Міхал Мізіак, один з чотирьох митців, які присутні на виставці. Це дуже цікаве питання. До цих картин дійсно важко підібрати слова, що б їх описали. Більшість робіт навіть не мають назв. Але насправді в назвах немає ніякої потреби. Безпредметне мистецтво існує в долінгвістичному просторі, де немає слова, але існує образ.

За словами Міхала Мізіака, митці були вільними у своїй творчості та намагалися не передати глядачу жодних ідей пов’язаних із сексуальними та політичними контекстами сьогоднішніх реалій, а суто естетичний меседж. «Це мінімалізм, який стає для нас своєрідним напрямком мистецтва», - наголошує художник.

«Безпредметне мистецтво схоже на музику»

Що таке безпредметне мистецтво? Мистецтво, в якому відсутнє зображення. Але «зображення» в нашому стереотипному розумінні, тобто якийсь пізнаваний нами образ. Інші синоніми до цього слова – нефігуративне або ненаративне мистецтво, тобто мистецтво, що не зображує і не розповідає в звичний нам спосіб. То ж як митцям цього напрямку вдається промовляти до глядача? Мирослав Вайда пояснює, що художник намагається виразити свої думки та ідеї за допомогою кольору та форми. Використовуючи лінії, кольори, плями, форми, та інші подібні засоби митець заохочує глядача до безпосереднього досвіду. «Безпосереднім досвідом я називаю те, коли людина може прийти на цю або іншу виставку, стати перед будь-якою роботою та в той чи інший спосіб (в тиші та спокої чи навпаки в емоційному піднесенні) відчути зв’язок з цією роботою, відчути вплив цієї роботи на себе. І хоча там нічого не зображено, люди все одно відчувають щось, споглядаючи такі твори», - говорить куратор.

Мирослав розповідає, що навіть люди, які не знаються на мистецтві, як от монтажники, що допомагали із підготовкою виставки, зізнавалися, що картини дійсно надихають на роздуми та пробуджують якісь відчуття. І головне для глядача, за словами Мирослава, не боятися здобувати цей безпосередній досвід. Звичайно, людям комфортніше, коли їх око зачіпляється за якийсь образ, але тут активізуються інші сфери та механізми людського сприйняття.

Тож глядач може обирати з поміж двох шляхів: будувати дистанцію з твором мистецтва через нерозуміння цього твору або відкинути раціо і спробувати сприйняти це на рівні відчуттів. Мирослав порівнює абстрактне мистецтво із музикою. Адже музика, зокрема інструментальна, це теж абстрактне поняття. Це набір звуків, який змушує нас плакати, відчувати сум або радість, піднесення або печаль. Колір та форма так само здатні провокувати емоції і наштовхувати на роздуми, але впливають вони на інші органи чуття.

«Це мистецтво – форма, за допомогою якої ми взаємодіємо зі світом і висловлюємо свої почуття, рефлексуємо на цей світ, це частина нашого життя. І якщо якась із цих робіт стане знаковою для когось, так чи інакше вплине на цю людину, запам’ятається, розчулить до сліз або змусить усміхнутися, я буду щасливий, що це сталося», - зізнається Мирослав.

«Це ненасильницька форма мистецтва, що дає свободу»

Майже біля входу висить чи не найбільша робота цієї виставки: велике біле полотно з чорною геометричною фігурою. Якщо придивитися уважніше, можна побачити, що вона складається з великої кількості штрихів, що нагадують сліди від олівця. Олена Домбровська, мисткиня з Одеси та авторка цієї роботи, підтверджує ці здогадки – картина дійсно створена за допомогою графіту. «Декілька років тому я вирішила відмовитись від зображення і працювати тільки з лінією. З того часу в своїй творчості я використовую тільки графітну лінію і працюю з можливостями виключно цього матеріалу. Я експериментую над тим, що дає мені перетин ліній, яку форму або структуру я можу з них вибудувати. Цим я намагаюсь викликати якесь враження або образ у собі, а згодом і у глядачі», - говорить Олена.

Кожна робота мисткині починається з її власного інтуїтивного враження, яке вона хоче зобразити.  Коли в уяві художниці виникає образ, вона намагається технічно вирішити його таким чином, щоб його вплив відповідав її інтуїтивному враженню.

Декілька років тому Олена відмовилася від фігуративного мистецтва і почала творити в напрямку абстракції. «В безпредметному мистецтві в голові митця спочатку виникає образ, якому він згодом надає якоїсь форми. Особисто для мене зображення тіла людини, пейзажу та інших подібних речей – це більш груба форма. Вона змушує глядача мислити конкретно про те, про що ця робота є. Для мене це насильницьке зображення, я думаю, для глядача також», - розповідає Олена Домбровська. Також, за її словами, головною цінністю абстрактного мистецтва є те, що воно не укладає людей в рамки якогось конкретного мислення, це більш легка та ненасильницька форма мистецтва.

Художниця наголошує, що в своїх роботах не прив’язується до об’єкту. Саме тому ніщо не заважає їй уявляти і ніщо не обмежує її свободи: «Коли я відмовилася від фігуративного мистецтва, я відчула свободу. Моя теперішня техніка і цей підхід до творчості звільнили мене».

Графітну роботу довго і зосереджено розглядає один з відвідувачів виставки, Іван Багрій. На питання, чому саме ця картина так його зацікавила, пояснює: «В цій роботі не настільки важлива її форма, як її експресія та суб’єктивна передача почуттів та творчих задумів. Серед всіх художників, яких я вивчав до цього часу, більшість намагаються відкривати щось нове або пропонувати свою суб’єктивну точку зору. У випадку з цією роботою творчість полягає у виявленні нових форм зображень. Ця робота – по суті форма, і в поєднанні зі світлом можна побачити як ця форма оживає. Для мене є цікавим те, коли ти бачиш кінцевий результат роботи митця, ти задумуєшся про стиль мислення цієї людини і як вона дійшла до такого результату».

Безпредметним мистецтвом хлопець почав цікавитися півроку тому. На запитання чому, сміється: «Бо воно цікаве». На його думку, до XX століття мистецтво просто копіювало життя людей. Згодом, з приходом імпресіонізму, мистецтво почало виокремлювати та відкривати для людей щось нове: нові думки, форми та сенси.

«Сенс абстрактного мистецтва для мене в тому, щоб людина прийшла і подумала. Саме цей процес переосмислення суб’єктивної форми є основою цих картин»,- підсумовує Іван.

Катерина Джуфер

Фото Вікторії Матевощук