дивись.info

Бачити серцем: Як у Львові працює інклюзивний театр (фото)

Бачити серцем: Як у Львові працює інклюзивний театр (фото)

У Львові вже вісімнадцять років працює особливий театр.

Ми побували на репетиції, щоб зрозуміти, як люди з інвалідністю навчаються акторської майстерності та гастролюють  навіть за кордон.

-Давайте з вами познайомимось, будь ласка, назвіть своє ім’я, розкажіть хто ви і як пройшов ваш день, ‒ спокійно розпочинає заняття Уляна Рой, керівниця львівського інклюзивного театру «І Сміх, і Сльози».

Репетиція  проходить щопонеділка в маленькій затишній кімнаті, в якій є стіл, шафа, диван та багато реквізиту. Сцени немає, замість неї Уляна розстеляє килим та розставляє ширму. Кожне заняття розпочинається зі знайомства. Актори та волонтери театру сідають у коло, щоб краще тримати контакт один з одним, фоном звучить спокійна інструментальна музика.

Мене звати Юля, я сьогодні дивилась телевізор.

-А ще що робила? ‒ питає Уляна.

– Малювала різні фігурки.

-Чудово! Ти можеш передати слово іншому.

Розповіді допомагають акторам виплеснути всі пережиті емоції, що накопичилися за минулий день. Так Уляна намагається підготувати їх до репетиції. Юлю  тут  називають помічником режисера, вона акторка театру, в якому грають люди з порушенням розумового розвитку.

Юля – театральна душа, вона може придумати власну виставу, наприклад, етюд з опаданням листя, або показати як палає вогонь. Інколи вона не бере участі у репетиції, але підказує кому і  як  рухатись, –  розповідає Уляна.

Після знайомства Уляна вмикає енергійну музику та запрошує усіх виконати фізичні вправи.

Я вже вдома зробила, ‒ сміється Юля.

В театр приходять волонтери: допомогти в постанові або просто поспілкуватись. Їх тут називають приятелями, а людей з інвалідністю – друзями. Сьогодні прийшла нова приятелька Катя, актор Петро посміхається та розпитує:

-Уляна, а хто це прийшов? А я її знаю? А звідки вона прийшла?

У актора Петра нечітка вимова, сам він практичного нічого не розповідає, тільки ставить багато запитань. Проте вміє зосереджуватись під час вистави.

-Це для нас є свідченням того, що він усвідомлює себе як актора та розуміє  завдання, ‒ розповідає Уляна.

Виступ як випробування

Колектив театру маленький – всього п’ять акторів. Не дивно, адже Уляна каже, що актором може стати не кожний.

Виступ – це випробування. Людина розуміє чи театр його покликання, чи просто зацікавленість. Хтось залишається, а хтось ні.

Інтеграційний театр «І Сміх, і Сльози» існує при центрі соціальної підтримки людей з особливими потребами Емаус. Керівником першого колективу став психотерапевт Олег Романчук ще вісімнадцять років тому. Він поставив мету –  соціалізувати людей з інвалідністю та допомогти їм побороти власні страхи.

Один наш актор втратив батька, для нього це була велика травма. Проблема в тому, що наші актори не завжди можуть розпізнати свої емоції, тому не вміють їх переживати чи контролювати. Ми придумали театральний етюд про смерть та прощання. За допомогою вистави він міг пережити свій біль, ‒ розповідає Уляна.

У виставах актори не використовують слова, а працюють з жестами, пластикою та світлом. Друзі разом з волонтерами виконують театральні вправи, керівниця відмічає, кому із акторів які рухи краще вдаються. Одна із вправ називається дзеркало. Друзі та приятелі стають парами, один показую емоцію або рух, інший повторює, а потім поміняються ролями.

Іванці важко повторити сум або злість, вона сміється і жартує.

– Я так не можу, я хочу показати радість. Юлечко, ‒ світиться Іванка, ‒ йди я тебе обійму, сонечко моє.

Колектив виступає не часто, переважно на запрошення університетів або на фестивалях. Щоразу перед виходом на сцену актори переборюють свої власні страхи, набираються мужності, стають сильнішими.

Актори хвилюються перед виходом на сцену. Юля каже, що ліпше я б сюди не приходила, не буду, не хочу. Аня говорить, що не хвилюється, але перекручує свої прикраси на руках. Петро починає закидати всіх питаннями, а Іванка сміється.  Але, коли ми виходимо, ми намагаємось не дивитись в зал, створюємо свою атмосферу і друзі перестають хвилюватись.

Театр для всіх

Уляна за освітою театрознавиця, вона викладає акторську майстерність. У театр «Сміх і Сльози» прийшла як волонтерка, а згодом стала керівницею.

Коли я тільки прийшла в театр, то не знала як поводитись з такими людьми, через те, що боялась їх ненароком скривдити. Але, завдяки театральним іграм, я помітила, що вони так само як і я сміються, зляться та жартують. Перш за все, ми люди, які мають емоції та почуття, і це нас об’єднує, ‒ пригадує Уляна.

Ділиться, що працювати багато років керівником важко, але друзі люблять театр та не пропускають заняття.

Вони мене підкуповують своєю вірністю. Буває, що скасовую заняття, але, коли дзвоню до Юліної бабусі, повідомити, що репетиція буде, то чую як вона кричить з іншої кімнати: «Це, певно, Уляна, передай їй, що я прийду. Я прийду!». І в такі моменти я переконуюсь, що наш театр ‒  потрібна справа.

Стати волонтером та  актором театру може будь-яка людина, потрібно лише бажання. Ліза займається волонтерством вже четвертий рік, дізналась про театр ще на першому курсі університету.

Коли приходжу в театр на репетиції, то не можу сидіти осторонь. Мені хочеться взаємодіяти, навчитись любові один до одного  у цих сонячних людей, ‒ говорить Ліза.

На запитання, які люди грають у театрі, Уляна відповідає:

-Тільки актори. Ми не акцентуємо увагу на тому, які саме люди грають, а намагаємось зробити так, щоб вистава захоплювала своєю естетикою.

Колектив театру вже їздив виступати на фестивалях  Польщі. Цього року знов мріють потрапити на міжнародний фестиваль «Шлях», що проходить в травні у Львові.

Фестиваль організовує мистецько-терапевтичний центр «Непротоптана стежина». Ідея цієї організації – проводити театральні заходи не для людей з особливими потребами, а разом з ними: створювати майданчик, на якому вони можуть вільно розвиватись та демонструвати свою творчість.

Загалом мережа співпраці організації «Непротоптана Стежина» – це Україна, Білорусь, Польща, Росія, Німеччина, Литва та Іспанія. Особливі актори бачать, як працюють та виступають люди з інших міст та країн: вчаться, набираються досвіду, знаходять нових друзів.

На початку кожного року «Непротоптана стежина» оголошує прийом заявок на фестиваль, потім рада консультантів, що складається з режисерів, психологів та організаторів фестивалю, відбирає учасників. Зголоситись може кожна театралізована група, але головним критерієм відбору є добре підготовлені вистави. Отже, на фестиваль відбирають не тільки тому, що люди мають особливі потреби.

Побачити, як актори «І Сміх, і Сльози» виступають на сцені можна у травні, на фестивалі особливих театрів «Шлях».

Текст і фото Вікторії Матевощук

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.