дивись.info

Суд не зміг поставити крапку в суперечці навколо земельної ділянки між десантниками та ЛМР (фото)

Суд не зміг поставити крапку в суперечці навколо земельної ділянки між десантниками та ЛМР (фото)

У вівторок відбулося судове засідання у справі земельної ділянки на вул. Лазаренка, яку не можуть поділити Львівська міська рада та військове містечко №135, де розташована частина 80 десантно-штурмової бригади ЗСУ.

Детально про усі перипетії суперечки, яка триває ще з 2004 року ми писали тут. Зараз лише  коротко нагадаємо фабулу справи.

1985 року виділили землю під військове містечко №135 на вул. Стрийській, там зараз розташована частина 80 ДШБ ЗСУ, площа містечка склала понад 20 га, що підтверджує план інвентаризації.  Ділянка на вул. Лазаренка має 0,12 га  “підпирає” гаражні бокси частини, адже розташована, за планом інвентаризації, в межах військового містечка. Та понад 10 років на ділянці розташована приватна автостоянка, хоч військові й вважали цю землю самозахопленою й намагалися захистити ділянку та убезпечити гаражні бокси частини. Тим часом мерія внесла в реєстри дані про те, що ця земля належить до комунальної власності. Восени минулого року за повозом військового прокурора Господарський суд Львівської області постановив: повернути землю військовим. Втім мерія подала на це рішення апеляцію й аргументи міської ради заслуговують на увагу, адже за даними військових, ніяких документів про узгодження меж ділянок  немає ані в архіві частини, ані в архіві КЕВ (який є балансоутримувачем містечка).

Складається загальне враження, що вже зараз, роки по тому, учасники процесу з боку мерії намагаються якось притягнути підписані заднім числом документи як доказ своєї правоти. Але від цього картинка не ліпиться навіть у них самих  та одні свідчення замінюються іншими, назви документів постійно міняються, а нові й нові дати суперечать кожній попередній версії.

Нестиковки

У попередніх рішеннях Господарського суду йдеться про те, що про спірність ділянки військові дізналися зі здивуванням. Спочатку, поки десантники переважною частиною бригади перебували у міжнародних миротворчих місіях, землю просто обгородили. Потім виявилося, що мерія погодила оренду ділянки приватному підприємству. З яких підстав мерія стала розпоряджатися землею військових – загадка.  Загадка, бо ж у судовому реєстрі цей момент не пояснено, а просто наводиться факт: 2004 року ЛМР передає ділянку в оренду. В ухвалах ЛМР про погодження передачі в оренду землі її статус так само не зазначається, а 10 років по тому, 2014 року, з ініціативи мерії на ділянці змінили цільове призначення та зареєстрували право комунальної власності в Держгеокадастрі.

Пізніше, вже в апеляційній заяві ЛМР аргументує, що земля належить до комунальної власності згідно з Актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 15 вересня 2004 року. У відповіді на запит журналістів щодо копії цього докумнету в архівах ЛМР дізнаємося таке: «В управлінні земельних ресурсів акт … від 15.09.2004 року на зберіганні не перебуває. Натомість інформуємо, що в управлінні знаходиться на зберіганні технічна документація … що посвідчує право на земельну ділянку, на підставі якої прийнято ухвалу ЛМР від 09.02.2006 «Про користування ПП «ЮМП ПЛЮС» земельною ділянкою на вул. Лазаренка», складовою якої є акт встановлення та узгодження меж землекористування на місцевості від 18.11.2005 року».

З цього усього є лише 2 (риторичних) запитання:

  • Чому ЛМР не може визначитися, які ж документи вони мають в архіві та чому аргументують в апеляційній скарзі неіснуючими актами?
  • Яким чином Акт встановлення та узгодження меж землекористування на місцевості 2005 року може пояснювати передачу ділянки в 2004 році? Адже ухвала ЛМР про дозвіл приватному підприємцю виготовити проект відведення ділянки прийнята на півтора роки раніше за цей Акт, на яких в результаті усі посилаються як на той, що посвідчує право ЛМР на ділянку.

До речі, про сам Акт. Копію його ми так само додаємо тут, але цікаво, що дістатися до оригіналу журналістам поки що так і не вдалося. Причина проста: в архіві частини такого документа (навіть у вигляді копії) немає. У КЕВ, який є балансоутримувачем військового містечка і, відповідно, усієї ділянки, такого документа (навіть копії) немає. Вуправління земельних ресурсів оригіналу такого документа немає, але цей документ може бути у міського відділу Держгеокадастру, який понад місяць не відповідає уже на два запити на доступ до публічної інформації від журналістів (чим, до речі, порушує закон та адміністративний кодекс).

Але навіть копія з нечіткими печатками заслуговує на вашу увагу. По-перше, там зазначено, що копію документа отримують обидві сторони (тобто ПП «ЮМП-Плюс» та представник десантної бригади (В/ч А-0284). Хоча, як ми вже достеменно знаємо, в бригадному архіві такого документа немає.

По-друге, з боку бригади акт підписав підполковник Віктор Іваськевич (він через кілька місяців після підписання акту звільнився з армії за станом здоров’я). Поряд з підписом нечітко можна впізнати печатку В/ч А-0284. Це дуже цікавий факт, адже містечко (і земля відповідно) перебуває на балансі не бригади, а Квартирно-експлуатаційного відділу Міноборони. Тобто за логікою узгоджувати межі ділянки мали би саме з боку КЕВ, а не бригади. І навіть якби це було питанням, що вирішується на рівні бригади, чому межі ділянки в такому випадку узгоджував не командир в/ч (на той час полковник Оверін)?

Журналісти запитали у бригади щодо підполковника Іваськевича й отримали цікаву відповідь: «Командуванням військової частини, Міністерством оборони України, Кабінетом міністрів підполковник Іваськевич В.П. не вповноважувався підписувати будь-які документи щодо узгодження меж військового містечка та питань вилучення земель оборони (відповідні довіреності не надавались)».

Далі – найцікавіше. Справа в тому, що 2005 року майже вся бригада була залучена у миротворчій місії в Іраку. Фактично, військова частина розділилася на кілька – одна частина вирушила до Іраку, інша лишилася у Львові «забезпечувати охорону військового містечка». У такі моменти, пояснюють у листі військові, юридична особа «В/ч А-0284» замінюється на кілька паралельних юросіб. «Станом на 2005 рік частина особового складу в/ч А-0284, в тому числі і командир в/ч полковник Оверін І.В. були залучені  … у складі миротворчих сил в республіці Ірак, в пункті постійної дислокації (м. Львів) залишилась в/ч А 1672, А-2313, які забезпечували охорону та оборону об’єктів військового містечка. Військова частина А-0284 в цей період господарську діяльність не здійснювала». Аби пояснити простіше, то 2005 року військові не використовували для документів печатку А-0284, принаймні, не мали би цього робити.

Тим не менше, ЛМР документ вважає чи не основним доказом своєї правоти. А ще одним своїм аргументом ставить під сумнів існування на Стрийській усього військового містечка на понад 20 га. Юристи ЛМР посилаються на законодавство СРСР 1970 року, де землі можуть надаватися у безстрокове та тимчасове користування за рішенням органу, який землю надає. Тож, «…з огляду на викладене і враховуючи те, що земельна ділянка по вул. Академіка Лазаренка, 48 у м. Львові була надана військовому містечку №135 в тимчасове користування … ми не погоджуємося із доводами прокурора та представників позивачів, що земельна ділянка по вул. Академіка Лазаренка, 48 у м. Львові належить до земель оборони в силу положень З-ну України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003р, відповідно до яких землями оборони визнають землі надані для розміщення і постійної діяльності військових частин …». Аргументує ЛМР тим, що від 1985 року (коли було надано землю під військове містечко) у законодавстві СРСР не було поняття «землі оборони», а коли це поняття ввели наприкінці 1990 року, підстави користування ділянкою вже припинилися 1988 року.

Суд із елементами абсурду


Засідання апеляційного суду мало відбутися ще 29 січня. Втім, як з’ясувалося вже перед самим запланованим стартом, колегія із трьох суддів, які мали розглядати справу, не може зібратися через відсутність двох із них. Потім склад колегії змінився, зокрема, вибула зі складу дружина відомого судді «колядника» Зварича.

12 березня ж таки відбувся розгляд справи по суті, під час якого представник мерії озвучив аргументи наведені в апеляційній заяві ЛМР.

«Вважаємо рішення суду першої інстанції необгрунтованим і безпідставним. Рішенням виконкому  ЛМР від 1985 року земельна ділянка була надана у тимчасове користування. Правові підстави для використання ділянки військовими припинилися ще у 1988 році, і після цього земля у користування їм не надавалася. Ми не погоджуємося  з тим, що ділянка належить до земель оборони. На момент прийняття рішення виконкому чинний на той момент Земельний кодекс не передбачав поняття «землі оборони», – заявив представник ЛМР.

Своєю чергою представник Міноборони не погодився з аргументом, що право на користування було втрачене.

«У Земельному кодексі 1970 року дійсно було передбачено надання земель у короткострокове користування до 3 років і довгострокове – від 3 до 10 років. Мотивуючи, що ділянка була надана у короткострокове користування, міська рада мала б навести підтвердження, що саме на 3 роки буда надана ділянка. Жодних даних у рішення виконкому, які б підтверджували, що ділянка була надана саме на 3 роки, немає. Тому логічне питання  – чому саме на 3 роки? Жоден конкретний термін у рішенні не вказаний.  Якщо міська рада вважає, що  ділянку було надано на 3 роки, то ми з таким самим успіхом можемо стверджувати, що вона була надана на 10 років. Ця обставина має велике значення, бо відбулося багато змін у законодавстві. У 1990 році був прийнятий новий Земельний кодекс в прикінцевих положеннях якого зазначено, що особи, які володіли певними правами на земельну ділянку зберігають відповідні права до оформлення правовстановлюючих документів. Якщо на момент введення в дію кодексу 1990 року ділянка була у користуванні КЕВ,  вона автоматично почала відноситися до земель оборони. Фактичне користування ділянкою у той момент і на сьогодні  було у КЕВ Львова і ніхто її на той момент не вилучав. Кодекс 1970 року не передбачав автоматичну втрату прав, для цього мало відбутися певне рішення органу, який давав в користування відповідну ділянку. Жодних доказів, що таке рішення було, не надано», – пояснив представник Міноборони.

Як додав представник військової частини, аргументи міської ради уже були досліджені судом першої інстанції, і нових фактів в апеляційній скарзі не наведено.

Крім цього, міська рада не надала акту узгодження меж землекористування. Цього документу не можуть знайти ні у міській раді, ні у Державному земельному  кадастрі.

Під загрозою усі військові містечка Львова?

І ось найважливіша обставина у цій справі. На думку військових, своєю апеляційною скаргою ЛМР ставить під сумнів законність користування не лише цією невеличкою ділянкою, але й усіма землями.

«Хотів би наголосити, що рішенням виконкому була надана не одна ділянка, а фактично було закріплене землекористування за всіма військовими частинами і установами Львівського  гарнізону. Даний спір стосується маленької смужки ділянки, але рішення виконкому стосувалося ділянки, яка на сьогодні є в користуванні всієї частини. Якщо ми ставимо під сумнів належність до земель оборони даної ділянки, то автоматично під сумнівом є належність всієї ділянки, яка є у військовій частині, під казармами і боксами, площею понад 21 гектар. Тобто рішення суду буде автоматично стосуватися всієї ділянки. Якщо ЛМР ставить під сумнів цю ділянку, то на якій підставі  частина користується рештою землі», – заявив представник Міноборони.

Заслухавши аргументи сторін, колегія суддів прийшла до висновку щодо необхідності провести ще одне судове засідання, яке має відбутися 3 квітня.

Мар’яна Ткаченко, Володимир Галечик

Фото Микити Печеника

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.