Шолом часів біблійних царів, знайдений на території Західної України, продали на аукціоні в Лондоні (фото)

Про це на порталі prostir.museum повідомив відомий археолог Максим Левада, за ініціативи якого в Україну повернувся меч вікінга, що сьогодні виставлений в музеї у Винниках.

Отже, вперше інформація про бронзовий шолом з’явилася на інтернет-аукціоні Violity. Людина під ніком Pislarij виставила артефакт на продаж, встановивши стартову ціну 10 тисяч гривень.

Лот на аукціоні супроводжувався наступним описом: «Рідкісна знахідка – бронзовий шолом періоду пізньої бронзи. Знахідки поодинокі у всій Європі. При виявленні були поломки по низу тулії близько прижиттєвого ремонту (по фото чітко видно заклепки того періоду). Реставрувався професійним реставратором, поломки були закриті, для посилення тулії всередині вставлений сталевий обруч. У процесі транспортування, на жаль, виламали шматочок близько шишака (на фото видно). Шматочки додаються».

Згодом уся інформація з Violity зникла, однак 4 вересня 2018 року з’явилося повідомлення, що лот «Карпатський шолом бронзового віку» був проданий за 11,875 фунтів стерлінгів.

«При перепродажі було зазначено, що це власність однієї дами, яка мешкає в Кенті, а шолом походить з колекції її дідуся, що він придбав у Німеччині після Другої світової війни.

А ще там йшлося, що шолом має сліди древнього ремонту у вигляді двох прямокутних пластинок з бронзовими кріпленнями, та що продаж супроводжується аналітичним звітом за № 114371/570 доктора Брайана Ґілмора з Дослідницької лабораторії археології та історії мистецтв Оксфордського університету», – написав Максим Левада.

Однак, якщо порівняти фото із сайту Violity та аукціону Timeline, стає цілком зрозуміло, що йдеться про один і той самий бронзовий шолом. Відтак, тепер стоїть питання, як повернути артефакт, якому близько трьох тисяч років, в Україну.

Археолог, доктор історичних наук, професор, фахівець у галузі археології епохи бронзи Микола Бандрівський вважає, що шолом був знайдений в ареалі Голіградської культури, населення якої радянська археологія зараховувала до північно-фракійський племен.

«Напевно, це одна з помилок періоду радянської археології. Ми практично не маємо поховань Голіградської культури. Називати їх фракійцями чи протослов’янами – це передчасно. Але хотів би сказати, що цей народ замешкував Верхнє Подністров’я – це південь Львівської, вся Івано-Франківська, південь Тернопільської і західні регіони Чернівецької областей. Чим цікава Голіградська культура? У тому часі, а це 3 тисячі років тому – це фінальний період епохи бронзи – більш багатої на метал, на вироби з металу культури на території України ми не знаємо. Уявіть собі, що зараз зареєстровано понад 36 місцезнаходжень з мечами, бронзовими казанами, захисним і наступальним озброєнням. Це феноменально і можна говорити про цивілізацію того часу. Надзвичайно вишукані речі – і прикраси, і зброя. З’являється ця спільнота у другій половині ХІІІ століття і існує до Х століття до Р.Х.

 Чим цікава Голіградська культура? 3 тисячі років тому більш багатої на метал, на вироби з металу культури на території України ми не знаємо

І власне, той шолом чим цікавий? По-перше, він має місця латок. Це свідчить про досить неспокійну, агресивну ситуацію у той час. Тобто його латали, він був вигідний. Він не належав представникові якоїсь еліти. Це рядові шоломи, але ми їх практично не маємо у своїх музеях. Кілька шоломів було знайдено, але вони зникли у приватних колекціях. А цей був незаконно вивезений за кордон і був виставлений, власне, на лондонському аукціоні. Мені видається, що тут треба підключити юристів з міжнародного права, які розбираються у тонкощах міжнародних хартій, бо Україна підписала пам’яткоохоронні хартії зі збереження та повернення культурних цінностей. І ми би хотіли, щоби цей шолом, принаймні один був доступним для науковців, щоби можна було зробити металознавчий аналіз. Він би показав родовище, звідки брався метал для виготовлення шоломів», – пояснює професор Бандрівський.

Науковець наголошує, що якщо взяти світову історію, то йдеться про часи біблійних царів Соломона, Давида – це Х століття до народження Христа.

«Не треба думати, що цивілізації були лише у Єгипті, Ассирії, Вавилонії, а в нас – лише якісь відсталі племена. Зовсім ні. Якщо взяти, скажімо, наступально-захисне озброєння, воно було на одному рівні з найбільшими передньоазійськими деспотіями того часу.

Не треба думати, що цивілізації були лише у Єгипті, Ассирії, Вавилонії, а в нас – лише якісь відсталі племена. Зовсім ні

Голіградська культура була виділена Ярославом Пастернаком ще у 30-их роках. Вона цікава тим, що ми практично нічого не знаємо, як ховали їхніх померлих. Ми маємо сотні поселень, виробничі центри, наприклад, солевиробничі потужні центри, які працювали на експорт на Гуцульщині, у районі Косова, Космача. Це дослідження Лариси Крушельницької. А от яким був поховальний обряд, ми практично нічого не знаємо. У той час власне починається активне використання коня у військових цілях – це і кінська упряж з бронзи, здебільшого, і колісничний запряг. Тобто парнозапряжні колісниці, які також використовувалися  в бойових цілях. Тобто це одна з найпотужніших спільнот на території сьогоднішньої України», – веде далі Микола Бандрівський.

На жаль, на території України жодного шолому того періоду немає, однак їх можна побачити у європейських музеях.

«Є Східноальпійський регіон, Верхнє Подунав’я, Середнє Подунав’я – це територія Чехії, Словаччини, Італії, Швейцарії. Там є такі шоломи. Вони виставлені в експозиціях, вони опубліковані, є класифікація тих шоломів. А на нашій території такі шоломи знаходять, але вони не потрапляють до рук науковців. І у цьому є трагедія. Вони йдуть у приватні руки, виставляються на аукціонах, викуповуються, потім перепродуються – це одна біда. А друга біда – цим колекціонерам байдуже, з якого місяця походить той чи інший артефакт, у даному випадку шолом. Їх цікавить сама знахідка. А для нас, якщо цей шолом не є паспортизований, тобто невідомо, звідки він взятий, він для науковця не має жодної цінності. Нас цікавить місце, де конкретно він був знайдений, щоби можна було прив’язати його до конкретної археологічної культури. Якщо такої прив’язки нема, то науковці навіть не розглядають, не аналізують, не використовують такі речі. І має бути достовірна інформація. Її перевіряють.  Є різні способи. Тобто сама річ по собі вона не стальки значима, а тільки в контексті того, де вона була знайдена.

І тому зараз хочеться, щоби було підключене Міністерство закордонних справ, яке б вийшло на міжнародний рівень. Так, як це було у ситуації з варязьким мечем, який повернувся в Україну», – каже пан професор

Склалася така ситуація, що чорна археологія практично не переслідується законом і надзвичайно цінні артефакти безперешкодно покидають межі країни, а незаконні копачі продовжують спустошувати кургани.

«Я сам був присутній на багатьох засіданнях за участю відповідних служб профільних міністерств, зокрема і правоохоронних. Але достукатися до Кабміну, до Адміністрації Президента, звернути їхню увагу на те, що грабується, вивозиться все, неможливо. Продаж і перепродаж археологічних цінностей, незаконно здобутих артефактів стоїть в одному ряду за прибутками з наркотрафіком, торгівлею зброєю тощо. Тобто в усьому світі це одна з найбільш прибуткових незаконних статей діяльності. У нас борються з усім, окрім чорної археології. Мені так видається, що там, на горі, люди не завжди достатньо освічені, вони не розбираються в цінності тих артефактів, наскільки вони значимі для світової культури, і тому, на превеликий жаль, практично в кожному селі є по кільканадцять осіб, які в складчину купують металодетектори.  Вони продаються у кількох магазинах у центрі Львова.

Інститут археології пропонував якось упорядкувати і контролювати видачу металодетекторів. На місцях ні дільничний, ні голова сільради не пильнують за тими копачами, не викликають правоохоронні органи, коли бачать, що грабують курган, витягають коштовності. Та і елемент корупції присутній. Копачі роблять все можливе, щоби місцева рада не помічала їхню незаконну діяльність», – резюмував Микола Бандрівський.

Оксана ДУДАР