дивись.info

Ми готові до відходу від московсько-імперських традицій, – митрополит Епіфаній у Львові

Ми готові до відходу від московсько-імперських традицій, – митрополит Епіфаній у Львові

На Львівщину зі своїм першим архіпастирським візитом прибув глава ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Він зустрівся із журналістами і розповів, чим сьогодні живе Церква, які відбуваються реформи і що робиться для визнання ПЦУ іншими помісним православними церквами.

– Чому Православна Церква України не має статусу патріархії?

– Минулий 2018 рік був особливим і цей, 2019 рік, теж є особливим, бо ми отримали синодальний патріарший томос про автокефалію Української Православної Церкви. Ми є незалежної помісною автокефальною церквою, але у статусі митрополії. Церкви, які об’єдналися 15 грудня – це УПЦ КП, УАПЦ і частково УПЦ МП, яка зараз повинна змінити свою назву на РПЦ, поєдналися і утворили ПЦУ, але не у статусі патріархату. Це була певна умова з боку Вселенського патріарха, тому що нам потрібно ще отримати визнання інших помісних православних церков того акту, який звершив Вселенський патріарх по відношенню до нашої церкви. Але це не принижує нашої честі і гідності. І ми знаємо, що у диптиху серед інших помісних православних церков є багато церков, які не мають статусу патріархату. Наприклад, Кіпрська православна церква, яка отримала статус автокефалії на Третьому Вселенському Соборі, але не є патріаршою церквою, а є архієпископією. Наприклад, Елладська православна церква, яка є великою церквою, але не має патріаршого статусу. Це не принижує її гідність. Тому на цьому, початковому, етапі ми є митрополією, але ми є повноцінною церквою, яка займає своє почесне місце, 15 місце, у диптиху інших помісних православних церков. І надалі нам потрібно визнання статус автокефалії. Якщо ми об’єднаємося і створимо єдину помісну церкву, яка об’єднає всіх православних християн в Україні, то навіть з боку представників Вселенського патріархату ми чули заяви, що в майбутньому ми зможемо досягнути вищого статусу – статусу патріархату. Але статус патріархату – це тільки почесний статус, а в правах усі церкви є рівними, чи то Румунська чи Болгарська, які є у статусі патріархату, згідно з правом є рівними, тобто це не впливає на наш автокефальний статус і прийняття самостійних рішень без втручання якихось інших релігійних центрів. Тому ми не ставимо в основу того, що ми маємо бути патріархатом. Щодо статуту і його змін, то ми керуємося статутом, який був прийнятий 15 грудня на Об’єднавчому соборі, який пройшов у стінах Святої Софії. Цей статут є зареєстрований і ми ним офіційно зараз керуємося.

– Як ви ставитеся до того, що Польська Православна Церква не визнає автокефалію ПЦУ? Які це може мати наслідки?

– Загалом ми прагнемо мати братні стосунки з усіма помісними православними церквами, зокрема і з Польською Православною Церквою. Ми чуємо такі певні заяви з боку Польської Православної Церкви, але ми віримо в те, що поступово їхні думки зміняться. Спочатку взагалі було несприйняття цього питання. Зараз вже лунають думки з боку предстоятеля ППЦ блаженнішого митрополита Савви, що Українська Православна Церква має право на статус автокефалії. Думаю, що ця думка буде реформуватися і ППЦ визнає наш автокефальний статус. Це тільки питання часу і відповідних переговорів.

Не впоравшись із завдання, поставленим керівництвом РФ перед РПЦ – не допустити автокефалії, надання томосу, – вони намагаються привнести загалом розкол у світове православ’я

– Чи не призведе така думка ППЦ та інших православних церков до розколу православ’я?

– Загалом цього не повинно відбутися. Що ми зараз бачимо? Ми прагнемо визнання нашої автокефальної церкви. Але, на жаль, з боку РФ та РПЦ є тотальний спротив. На рівні держави і на рівні церкви ведуться перемовини з іншими помісними православними церквами – декого лякають, декого спонукають, на інших впливають. До цього часу РПЦ мала вплив на інші помісні православні церкви. Не впоравшись із завдання, поставленим керівництвом РФ перед РПЦ – не допустити автокефалії, надання томосу, – вони намагаються привнести загалом розкол у світове православ’я. Розділити ту частину православних церков, які підтримують РПЦ, і ту частину, яка підтримує Вселенського патріарха. Але я вірю в те, що цього розколу у православному світі не буде. Зараз бачимо, що думка тих церков, які були налаштовані спочатку негативно, поступово трансформується. Проводяться переговори і з нашого боку, і з боку Вселенського патріарха і в кінцевому результаті, минуло дуже мало часу – 3 місяці від часу отримання томосу – я вірю, що церква за церквою протягом цього року і наступних років будуть визнавати наш статус. Але залишаться і ті церкви, які не визнають і остання серед них РПЦ, яка ніколи не змириться з тим, що ми є автокефальною церквою і ніби відриваємося від них, як від своєї матері, але це не мати, а мачуха. Матірною церквою для нас є Константинопольський патріархат, який визнав факт 1686 року неканонічним і відновив історичну справедливість. Тому ми віримо і переконані в тому, що пройдемо цей шлях, і інші православні помісні церкви все ж таки визнають автокефалію нашої церкви.

Для нас як для церкви – всі парафіяни, ми не ділимо людей за політичними поглядами

– Чи немає небезпеки появи в Україні ще однією православної церкви?

– Я не бачу небезпеки створення чи розділення об’єднаного православ’я. Є намагання. Москва не може ніяк заспокоїтися, до кінця сприйняти, що ми отримали томос і є автокефальною православною церквою. Для них певною мірою це є катастрофою і будуть намагання нас зруйнувати зсередини. Що ми бачимо на сході? Фізично нас не можуть здолати. Ми маємо потужну армію, наших захисників, які є духовно сильними. І Путін побачив, що здолати нас фізично неможливо. Тому зараз відповідальний час, коли ми обираємо главу української держави, є намагання того, щоби розділити нас зсередини. Лунає мова ненависті. Ми вже робили певні заяви про те, що не потрібно вести таку передвиборну компанію, тобто ділити наше суспільство навпіл і звинувачувати один одного в чомусь. Ми за те, щоби цього не було і ця кампанія була більш чистою. Для нас як для церкви – всі парафіяни, ми не ділимо людей за політичними поглядами. Ми наголошуємо тільки, що всі повинні бути пильними і розуміти свій відповідальний громадянський обов’язок – прийти проголосувати чесно, за совістю, справедливо, як кожен вважає. Але ми не просто обираємо главу держави, а обираємо на майбутні 5 років ту людину, яка буде лідером нашої української нації, ту людину, яка буде нас вести у тому напрямку, який був сформований після Революції Гідності, чи, навпаки, цей напрямок буде змінено. Ми закликаємо всіх до любові та миру, бо вибори прийдуть, а вони мають властивість роз’єднувати. Це всюди так і це природно. А надалі ми повинні будувати свою незалежну державу, в якій ми будемо спільно розбудовувати свою помісну незалежну церкву.

– Саме українці Польщі ініціювали збір підписів щодо визнання ППЦ ПЦУ? Які плануються заходи серед української діаспори для сприяння визнання томосу?

– Українців у Польщі зверталися до нас із запитанням, яким чином вони можуть посприяти тому, щоби ППЦ визнала автокефалію української церкви. І ми казали, що ви українці і маєте повне право звертатися до своїх пастирів, ієрархів і говорити їм про те, що ми українці, знаходимося у складі ППЦ і прагнемо, щоби ПЦУ була визнана як автокефальна церква. Згадаймо томос 1924 року ППЦ, то чому українська православна церква не має такого права.? Тому наші українці там проявляють активність, гуртуються і нагадують своїм духовним пастирям, що вони повинні визнати автокефалію ПЦУ. І загалом в Європі, США та Канаді є багато українців, які також допомагають у визнанні нашого автокефального статусу. Але у томосі і в статуті чітко прописано, що ми не маємо права опікуватися нашою діаспорою, тому що діаспора належить Вселенському патріарху. Але ми зараз ведемо переговори з Вселенською патріархією про те, що всі українці будуть знаходитися під опікую Вселенського патріарха, але і наші ієрархи, які будуть підпорядковані Вселенському патріаху будуть дбати про духовні потреби українців за кордоном.

– Чи є діалог УПЦ з РПЦ в Україні?

– Як такого діалогу і спілкування між нами нема. Як ви знаєте, я постійно заявляю про те, що наша церква відкрита і наші серця відкриті для всіх – для ієрархів, для мирян, для всіх, хто зараз знаходиться у складі РПЦ в Україні. Ми звертаємося, але з їхнього боку немає жодної відповіді. Можливо, минуло надто мало часу, бо всі були запрошені Вселенським патріархом на Об’єднавчий собор 15 грудня. Кожен ієрарх з УПЦ МП отримав відповідне запрошення, але вони відмовилися прийти. Зараз ми відкриті, ми закликаємо, ми прагнемо єдності і готові до діалогу. Але з їхнього боку ми не бачимо жодного поступу. Ми поступово позитивно спостерігаємо за переходами у певних регіонах парафій до складу ПЦУ. І це особливо видно на Заході України, бо на Сході ситуація більш складна, і ви це добре знаєте. У Західній Україні вже більше як півтисячі парафій приєдналося до ПЦУ, тобто прийняли відповідне рішення про приєднання. І цей процес буде незворотнім. Він є поступовим, але ми не ставимо певних часових рамок, що, скажімо, протягом цього року повинні перейти декілька тисяч парафій, ми хочемо насамперед, щоб цей процес був мирним, добровільним, щоб громада обирала свій релігійний центр добровільно, без примусу. Ми чуємо, що нібито захоплюють храми Російської Православної Церкви в Україні. Ніхто храмів не захоплює. Якщо громада визначилася на користь ПЦУ, прийняла певне рішення, то ми повинні захистити їхнє право, точніше держава, згідно з українським законодавством, повинна захистити право громади, яка прийняла відповідне рішення про перехід. Тому певною мірою складається враження, що та ж громада, яка збудувала храм, володіє цим майном, зрізує замки і входить до свого храму, ніби захоплює свою власність. А РПЦ тиражує ці фейкові новини  на увесь світ про те, мовляв ось що відбувається в Українській державі. Але ми звикли до цієї неправди. З початком агресії на сході ми стикалися і стикаємося з тим, що РПЦ постійно говорить неправду на увесь світ стосовно тих подій, які відбуваються в Українській державі. Тому я вірю, що поступово, мирно і добровільно ці переходи будуть тривати, і ми буде зміцнювати позиції ПЦУ.

Це рішення незворотне, і цей томос буде навіки утверджувати нашу єдину помісну українську православну церкву

– Чи є ризик втрати томосу?

– Загалом я не бачу ризику втрати томосу. Тому що ми є великою українською помісною православною церквою. Зараз ми бачимо, як РПЦ в Україні робить заяви, щоби спонукати своїх вірних до прийняття певних рішень під час виборів. Мовляв зміниться влада і тоді, можливо, відкличуть томос про автокефалію Української Православної Церкви. Але це не залежить від них. Це суто залежить від рішення Вселенського патріарха. Томос наданий і він ніколи не буде відкликаний. Це тільки породжується сумнів для тих, хто зараз визначається чи приймати рішення, чи не приймати рішення про перехід. Тобто вони впливають певною мірою на той процес, який зараз відбувається, щоби його призупинити, посіяти сумнів у душах своїх вірних, що не потрібно приєднуватися до ПЦУ, бо томос буде відкликано. Це нереально, бо рішення прийнято раз і назавжди Вселенським патріархом і Священним синодом Константинопольського патріархату. Це рішення незворотне, і цей томос буде навіки утверджувати нашу єдину помісну Українську Православну Церкву.

– Якою буде адміністративна реформа єпархій?

– Звичайно, зараз багатьох турбує, які ж реформи буде проводити новий предстоятель? Готовий до певних реформ, але їх потрібно втілювати поступово. Ми готові поступово змінюватися, поступово реформуватися, бути більш відкритими і доступними для наших вірних, бо до цього часу нас критикують, що ми є дуже закритою структурою. Ми готові до тих реформ, які стосуються певних традицій. Щодо адміністративної, то у нас було прийняте рішення напередодні Об’єднавчого собору про те, що всі, хто об’єднується, ієрархи, духовенство, на час собору і після нього зберігають ті позиції, якими вони володіли до оОб’єднавчого собору. Тобто якщо владика Димитрій керував Львівсько-Сокальською єпархією, залишається керуючим цією єпархією. Владика Макарій є також керуючим Львівської єпархії і керує тими парафіями, якими він володів до 15 грудня 2018 року. А з часом ми будемо бачити, як втілювати цю адміністративну реформу. Але наголошую, що минуло дуже мало часу, і говорити про якісь реформи дуже рано. Ми будемо їх втілювати поступово, тверезо, розумно, цілеспрямовано. Мене часто запитують і про календар, і про інші речі. Але коли ми побачимо, що є повна підтримка віруючих тієї чи іншої реформи, тільки тоді ми будемо втілювати її у життя. Але найголовніше, щоби наші вірні жили згідно із тими заповідями, які дав нам Господь.

Якщо буде свобода, незалежність, справедливість, тоді поступово буде і добробут

– Як плануєте розвивати соціальне служіння церкви?

– Ми як церква будемо  в подальшому приділяти особливу увагу соціальному служінню. Чому? Бо церква покликана до цього. Церква покликана робити добро. Кожен християнин покликай робити добро, проявляти любов до своїх ближніх, особливо проявляти любов до тих, хто нас оточує. Якщо ви вийдете на вулицю, то побачите, що є багато тих, хто потребує нашої особливої уваги, навіть не у матеріальному плані, а елементарно потрібно підтримати морально, словом ту чи іншу людину. Тому ми зараз розробляємо певний план дій щодо соціального служіння в нашій церкві. Воно було і ми маємо просто його посилити. В нас є відповідний синодальний відділ соціального служіння і його очолює владика Донецький Сергій. Я як предстоятель намагаюся задати тон. Кожного тижня буваю у соціальних закладах. Моє завдання привернути увагу інших ієрархів, духовенства до проблем, до вирішення яких ми повинні долучатися як церква. Ми бачимо, що в Україні складна ситуація, є бідність. Для когось це питання є навіть на першому місці, але ми повинні розуміти одне, що без свободи, яку ми можемо втратити, ніколи не буде добробуту. Це взаємопов’язано. Якщо буде свобода, незалежність, справедливість, тоді поступово буде і добробут. А якщо ми втратимо свободу, то ми бачимо, що відбувається на окупованих територіях – в Криму і на Донбасі. Немає свободи і немає добробуту. Тому на першому місці повинні бути ці ідеали – свободи, справедливості, добра.

– Чи правда, що з АП надходять вказівки згадувати чинного президента під час Богослужінь?

– Нам не дають вказівок з Адміністрації Президента, щоби згадували ім’я Петра Олексійовича. Ми згадуємо у молитві загалом, щоби в Україні пройшли чесні і справедливі вибори. Звичайно, ми вдячні Петру Олексійовичу, що отримали автокефалію, ми цього не приховуємо, бо це буде несправедливо, якщо ми забудемо ті добрі справи, які буди зроблені до цього часу. За ці п’ять років було зроблено дуже багато. І томос є заслугою чинного президента. Ми говоримо цю правду, ми не пропагуємо, не закликаємо, ми не беремо участі, але ми повинні бути вдячні. У томосі прописане ім’я чинного президента, бо це відбулося. Тому ми закликаємо до справедливих виборів, закликаємо людей, щоби вони прийшли і зробили вибір, який вони вважають для себе необхідним. Ми закликаємо, щоби людина прийшла і виконала свій громадянський обов’язок чесно. Ми молимося до Бога і віримо, що Господь все проведе так, що вибори другого туру пройдуть мирно, спокійно, у демократичний спосіб, як це пройшло у першому турі. Це, мабуть, вперше в історії української держави, що ми змогли провести чесні демократичні вибори. І це засвідчили всі спостерігачі. Я вірю, що і другий тур так пройде, і ми оберемо главу Української держави, який в майбутньому, протягом наступних 5 років, буде розвивати усе те, що було зроблено попередниками протягом всього існування нашої держави.

– Чи не перетвориться церква на державну?

– В Україні ніколи не буде державної церкви. Ми ніколи цього не допустимо. Ми не користуємося якимось особливими благами з боку держави, не отримуємо жодного фінансування. І до об’єднання УПЦ КП і УАПЦ звикли жити скромно на відміну від наших братів з РПЦ. Тому для нас нічого не міняється, якщо держава нас не підтримує, особливо фінансово. Ми ніколи не опиралися на підтримку держави. Ми опираємося на підтримку нашого українського народу. Це є основна підтримка. Ми служимо Богу і інтересам українського народу.

– Які зараз стосунки ПЦУ і УГКЦ?

– Загалом у нас теплі і братні стосунки з Українською Греко-Католицькою Церквою. Після обрання мене предстоятелем ми мали неодноразові зустрічі з його блаженством владикою Святославом. Я був на презентації його книги «Діалог лікує рани», яке загалом стосується українсько-польських взаємовідносин, але я вірю, що в подальшому ми будемо ці стосунки розвивати. Ми говорили про те, що ми повинні шукати ті точки, які нас об’єднують. У нас є діаметрально протилежні погляди на певні історичні події, але ми не повинні ставити в основі те, що нам роз’єднує. Ми можемо співпрацювати у соціальному служінні, в освітньому просторі. Є багато проектів, які ми обговорюємо. Я вірю, що у майбутньому ми будемо спільно працювати над тим, щоб ми мали єдину Українську державу, в якій будуть себе духовно комфортно почувати як православні, так і греко-католики. Тому я не бачу в майбутньому суперечки, а навпаки, ми будемо примножувати усе те, що було зроблено нашими попередниками до Об’єднавчого собору. А на нашу долю випало тільки удосконалювати і примножувати те, що було зроблено до цього часу.

де примус, там буває відторгнення, несприйняття, тому потрібно робити все правильно і добровільно, щоби реформи сприймалися з радістю, а не з нагайкою

– Чи буде внутрішнє реформування церкви, яке стосується демосковізації сакрального простору?

– Так, ми готові до відходу від тих московсько-імперських традицій, які протягом цих трьох століть укорінилися у життя Української Православної Церкви. Але ми будемо робити це поступово і добровільно. Як ми бачимо, наші архієреї носять вже головний убір у грецькій традиції і якщо взяти Галичину і Західну Україну, то бачимо, що ці традиції поступово вже втілені у життя. Це і головний убір, це фелони під час Богослужінь. Тобто священичий одяг вже давно використовується у грецькій традиції. Але ми повинні робити це поступово, добровільно і не насильно. Бо якщо це робити примусово, воно не буде мати сприйняття. Томи ми зараз дали певний дозвіл – хто бажає добровільно міняє чи то священиче облачення, чи якісь інші побутові речі. Ми і надалі буде наближатися до ти добрих Могилянських традицій, які були в нашій українській православній церкві. Вже багато зроблено. Ми вже і календар почали реформувати, більше приділяти уваги вшануванню українських святих. Зараз ми починаємо реформи духовної освіти. Тобто ми рухаємося у тому напрямку. Навіть статут, який ми прийняли 15 грудня, він наближений до грецької традиції. Без примусу. Ви знаєте, де примус, там буває відторгнення, несприйняття, тому потрібно робити все правильно і добровільно, щоби реформи сприймалися з радістю, а не з нагайкою.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.