Поливаний понеділок: історія та звичаї

Біля місцин з фонтанами, озерами, річками та іншими водоймами розгораються справжні баталії, незважаючи на те, що в ці дні частенько буває досить холодно, розповідає Я модна.

Споконвіку вважалося, що вода у великодній понеділок стає цілющою, приносить щастя та здоров’я. Тому люди обливали не тільки один-одного, а й себе теж. Цей день пов’язували передусім з духовним весняним очищенням.

Якщо повернутися до язичницьких часів, весняне купання та обливання мали магічне значення. Предки вірили, що так вони викличуть дощі та матимуть гарний врожай, очистяться та вилікуються від різних нездужань. Обливали водою і худобу, і птицю, бджіл з вуликами, пастухів та коней перед початком польових робіт.

Хворих на епілепсію, жовтяницю чи лихоманку несподівано обливали водою, якою заздалегідь обмивали ікони, срібні предмети чи півня. Якщо підозрювали, що на людину наслали пристріт (чи вроки), то перед тим як її облити, воду пропускали через клямку. Вірили також, якщо раптово вилити воду на відьму, то вона не зможе шкодити. Існувало також повір’я, що утопленики або самогубці могли затримувати дощ, тому в посушливі часи їх могили також обливали водою.

На Поліссі колись вважали, якщо облити господиньку в цей день, її корова даватиме більше молока.

В козацькі часи, другий день Великодня був Днем Богородиці. Саме вона є берегинею роду і міцного шлюбу. Тому більшість традицій цього дня були пов’язані із залицяннями.

З давніх-давен юнаки з відрами повними води ще вдосвіта ходили по хатах, де жили дівчата на виданні, та обливали їх. А ті натомість дарували хлопцям писанки на знак вдячності. Адже вважалося, що облита дівчина швидше вийде заміж за коханого хлопця. Зустрічалися звичаї, коли дівчина мала встигнути подарувати юнаку писанку, щоби той її не обливав, або ж дівчата ховали писанки за пазухою, а юнаки намагалися їх відібрати (але це вже більше схоже на залицяння). Такий звичай, наприклад, був широко розповсюджений на Гуцульщині: після символічної боротьби, отримавши нагороду (писанку), юнак вів дівчину до води і обливав.

Вважалось, якщо дівчина повертається додому суха – це для неї ганьба. Тож дівчата хотіли, щоби їх облили, адже це свідчило про серйозні наміри парубка, котрий зазвичай обливав тільки ту, яка йому подобалась. Відповідно, на знак взаємності він отримував писанку або вишиту хустину. Щоправда це означало, що танцювати на великодніх святкуваннях він має тільки з нею.

Колись на Закарпатті дівчат штовхали у річку, тому вони і близько не підходили до води. Але хлопці не здавались – хапали якусь і несли до потічка.

На Прикарпатті поливаний понеділок має ще одну назву – волочільний. Дуже цікава традиція, про яку, на жаль, уже ніхто не пам’ятає. Заміжні молодиці влаштовували у себе свято: парубки і дівчата могли приходити до них і танцювати до схочу. За кожен танець хлопець отримував писанку від своєї партнерки. Юнаки ж бігали від дому до дому, збираючи крашанки та писанки – волочилися, як кажуть місцеві. Щоправда дехто каже, що волочільний понеділок походить від традиції відвідувати всіх родичів та знайомих у перший день Великодня. У цей день діти юрбою ходили від хати до хати з гостинцями.