Політичний тиждень: від «старих граблів» Зеленського до «прощавай» від Медведчука

Перші кадрові призначення і перші суперечності

Перші кадрові призначення повністю суперечать тому, що пан Зеленський говорив у попередні місяці своєї виборчої кампанії. Замість того, щоби шукати суперпрофесіоналів, про яких він так багато розповідав, президент почав повторювати помилки свого попередника – призначати друзів, людей олігархів і дуже часто робити це не прозоро.

Загалом вміння суперечити собі самому стало фішкою Зеленського, який спочатку обіцяє відкриті списки, потім вносить закриті списки. Обіцяє, що не буде олігархів і призначає керівником Адміністрації Президента юриста олігарха. Тобто це стає основою його майбутнього політичного стилю і свідчить про те, яким саме чином він буде приймати політичні рішення. Водночас їхня кількість не така велика, щоби робити остаточні висновки. Насправді не минуло ще й 100 днів, щоби говорити, що це поганий президент. Все ж таки треба вичекати цивілізаційні норми і тоді вже реально можна буде робити висновки.

Система і Зеленський: хто кого?

Саме для того, щоби уникнути відповідальності за час перебування на посаді, Володимир Зеленський все-таки пішов на позачергові вибори. Для того, щоби не звітувати про зроблене, можна ще щонайменше два місяці роздавати обіцянки. Ще один важливий момент – хто переможе? Чи Зеленський систему, чи система Зеленського? Бо те, як він пішов на призначення позачергових виборів, власне, є достатньо сумнівним рішенням в силу бравурності і бажання показати свою владу, а не в бажанні слідувати закону. Для прикладу, в ЦВК сьогодні не витримуються строки проведення тендерів. Тобто на процедури потрібно 70 днів, а дається 58. Крім того, є тільки 58 днів на проведення передвиборчої кампанії.

Тому найбільшим каменем спотикання перших днів Зеленського на посаді президента може стати не призначення Андрія Богдана керівником Адміністрації Президента, а призначення позачергових виборів до Верховної Ради. Частково це може зіграти йому на руку для базового електорату, але тоді про 45-50% говорити не доведеться. Тому що стартувати з неможливості розпустити ВР, означатиме не спроможність керувати країною і не спроможність бути вищим та сильнішим за старих корумпованих політиків.

Саакашвілі і вибори

Повернення Саакашвілі для внутрішньополітичного кола не стало таємницею. Про це вже говорили більше місяця, одразу після перемоги Володимира Зеленського. Це була одна з тем, чи наважиться Зеленський впустити екс-президента Грузії на українську територію через міф, що Саакашвілі буде атакувати. Думаю, цей міф достатньо помилковий, тому що атаки на Порошенка не варто накладати на потенційні атаки на Зеленського в силу певної історії відносин Порошенка та Саакашвілі.

Водночас Саакашвілі сьогодні заявив, що політичних планів в Україні не має. Цілковито вірити цій фразі, напевно, не варто через те, що жоден політик ніколи вам не скаже правду, але водночас може бути певна домовленість із командою Зеленського або, наприклад, Коломойського про  не участь у парламентській кампанії на стороні якоїсь партії або участь, але у достатньо специфічній формі, наприклад, того, хто атакує Порошенка, щоб його зайняти чимось і зробити так, аби він не займався критикою Зеленського, а більше був зосереджений на власному захисті. Саме у цьому може бути корисний Саакашвілі.

Щодо реформ, то Саакашвілі справді може бути корисним у натхненні, дизайні реформ. І водночас може бути корисним в пошуку кадрів. Тим часом також не варто забувати, що успіхи Саакашвілі – це 2006-2009 рр. Україна сьогодні знаходиться в 2019-му. Для того, щоб нам досягти успіху, потрібно орієнтуватися не на найкращі зразки пострадянського простору десятилітньої давнини, нам потрібно орієнтуватися на найкращі світові зразки, створені сьогодні, або  ті, які будуть створені завтра. Це єдиний шанс для України вирватися із депресивної зони і зробити економічний поступ, реформи, які будуть відчутні не лише у звітах, що презентуються західним партнерам, а які будуть відчутні у кишені звичайного українця.

Чому «Голос»

Щодо партії «Голос», то її перспективи достатньо позитивні в силу великого запиту на Вакарчука персонально та запиту на нові професійні обличчя, які зможуть робити реальні зміни і насамперед змінювати саму політичну систему. Все це помножено на численні помилки команди Зеленського і Зеленського самого роблять великий натяк, що рейтинг Вакарчука може рости в геометричній прогресії, як це сталося минулого тижня, коли від запуску партії з 1% рейтингу через тиждень було близько 5%. Зрозуміло, що така тенденція не буде постійною. Тим не менше вона свідчить, що так, як втрачають рейтинги старі політичні сили, наприклад, Гриценко, точно так будуть здобувати нові сили. Лідером цих нових сил може стати новостворена партія «Голос».

По-друге, зрозумілі і чіткі позиції «Голосу» дають їй можливість завойовувати свого виборця, тобто є розуміння, хто команда, за якими принципами набираються смисли, а не тільки форми, як це часто буває в Зеленського. Ну, і по-третє, відсутність старих політиків у списках. Це якраз б’є достатньо сильно в центр того, на що є запит. Люди справді хочуть змін у країні, люди хочуть зміни політичних еліт. Саме через це партію «Голос» Вакарчука можна буде вважати відкриттям даної парламентської кампанії.

Рейтинг Садового

Рейтинг Садового, який просів через сміттєвий скандал, не дає змогу йому піднятися вище 2%. По суті, це можна назвати прокляттям Яценюка, коли рейтинг знижується і рости не хоче. В ідеалі для Садового потрібні певні коаліції. Але сьогодні ми бачимо заяву Вакарчука, що він не буде об’єднуватися з партіями, а виключно об’єднуватиметься із людьми. Це дає Садовому шанс на вступ без збереження політичного бренду «Самопоміч».

Водночас заяви залишити у «Самопомочі» 30% для експертного середовища є достатньо гарним меседжем. Найголовніше сьогодні, що не всі експерти будуть готові йти у «Самопоміч», яка просіла у рейтингу.  Інша справа, коли багато пішли у списки, коли «Самопоміч» була на підйомі, а сьогодні вони навіть почали виходити або, наприклад, зробили це набагато раніше і перейшли, зокрема, у фракцію БПП. Про цих людей говорили більше як про таких, котрі хочуть посад, більше впізнаваності, аніж бути вірними своїй політичній силі.

Вибори: бути чи не бути

Позачергові парламентські вибори сьогодні перебувають під загрозою зриву, зокрема через невідповідність законним процедурам. Водночас кампанія йде, і ми бачимо, що політики вже почали інвестувати мільйони – відкривають штаби, замовляють рекламу. Все це означає, що сам момент проведення виборів – це вже політтехнологія. Розглядається кілька сценарій. Це, власне, їхнє проведення або, наприклад,  не проведення і перенесення вже у строкову кампанію на кінець жовтня. Тобто якщо не будуть знайдені гроші і будуть зриватися терміни. Сьогодні під загрозою проведення тендерів на закупки, адже державні комбінати можуть фізично не встигнути це зробити. Тому все доведеться переглядати. Але тоді сам перегляд буде окремим театральним шоу і в парламенті, і в ЗМІ, в якому будуть намагатися показати слабкість президента. Зеленський натомість буде максимально налаштовувати населення проти демонізованих депутатів. Тобто замість того, щоби разом приймати закони для українських громадян, вони будуть ставити палки в колеса один одному і продовжуватиму грати у гру – чим гірше, тим краще.

А тим часом у Росії…

Тим часом Росія не буде сидіти, склавши руки. Вона буде інвестувати, атакувати, як мінімум РФ не зупиняє свій східний фронт. І ми бачимо за звітами, що щодня йдуть обстріли, при чому з використанням великокаліберної зброї. Друга річ, на яку варто звернути увагу цього тижня – це відставка Суркова, тобто куратора українського напрямку. Не отримавши тих результатів, які він обіцяв перед своїм найвищим керівництвом, сьогодні він йде у відставку. Чим саме він буде займатися, це для України не настільки принципово. Це більше питання російської внутрішньої політики. Тим не менше для нас важливий момент, що він більше не займатиметься Україною.

Також не сприйняття Зеленським і олігархами, які його оточують, Медведчука теж призвело до того, що він вже публічно почав заявляти, що виходить із тих процесів і систем координат, в яких він знаходився при Порошенку. Питання в іншому – хто займе його місце? В оточенні Зеленського достатньо багато російських та проросійських олігархів і достатньо багатих бізнесменів, які б могли зайняти нішу Медведчука. Тому, скажімо так, питання проросійського радника «при государє» лишається відкритим. Дуже важливо, щоби ці поради не стали фатальними для української незалежності. А президент, який гратиме у такі тонкі ігри, від них не постраждав.

Микола ДАВИДЮК,  Ph.D, політолог, директор аналітичного центру «Політика», менеджер виборчих та PR кампаній.  Сертифікований спостерігач за виборами від ОБСЄ, працював на виборчих кампаніях в Грузії – 2013, Іспанії (Каталонія) – 2015 та Киргизстані – 2017. Політичний експерт на українських та міжнародних інформаційних ТБ каналах і радіо (ICTV, EURONEWS, 112, ПРЯМИЙ, ESPRESO, NEWSONE, ГРОМАДСЬКЕ РАДІО, 5 КАНАЛ, КИЇВ ТВ, 1+1, ZIK, 24 ТА ІН.). Автор книги: «ЯК ПРАЦЮЄ ПУТІНСЬКА ПРОПАГАНДА» та засновник Форуму Нових політичних лідерів. В 2017, пройшов курс emerging leaders в Harvard Kennedy School.