Як волонтери зі Львова впорядковують закинуті українські цвинтарі у Польщі

У серпні відбудеться уже 11-ий міжнародний пошуковий та освітній табір-експедиція «Вирій», який організовує однойменна громадська організація. Свою увагу активісти зосереджують переважно на землях так званого Закерзоння, звідки у середині XX століття було масово депортовано українське населення.

«Табір проводиться щороку, за пластовими традиціями, тобто є чіткий розпорядок дня. Перша  частина – це відновлення старовинних цвинтарів. На Любачівщині, де ми працюємо, в лісах є багато закинутих цвинтарів, поблизу уже неіснуючих сіл, або далеко за межами існуючих сіл, у яких живуть поляки.  Ми зацікавлені у тому, щоб принаймні про цю територію дізналися люди, які  будуть цими місцями їздити. Ми робимо розчистку території, інвентаризацію надгробків, намагаємося зчитати написи. Ця інформація опрацьовується, і до неї є доступною на нашому блозі. Також ми намагаємося робити геомітки, геолокацію на google-карті. Також спілкуємося з місцевою владою щодо можливості встановлення вказівника чи таблички. Це складно, бо є бюрократичні процедури. Крім цього, робимо вказівники самостійно, щоб люди могли з дороги побачити, що неподалік у лісі є греко-католицький цвинтар», - розповідає голова ГО «Вирій» Христина Дубницька.

Прикладом доброї співпраці з місцевою владою є цвинтар неіснуючого вже села Суха Воля, що у теперішньому Любачівському повіті Підкарпатського воєводства Польщі.

«Цвинтар належить Олешичівському лісництву, з яким ми комунікували щодо встановлення таблички. Нас скерували до Варшави, ми пройшли кілька бюрократичних кіл, але безрезультатно. І  коли наступного року ми приїхали подивитися, як виглядає цей цвинтар, ми були приємно здивовані тим, що лісництво самостійно встановило табличку, що це греко-католицький цвинтар села Суха  Воля. Ця табличка не настільки детальна, як би нам хотілося – яке це було село і чому його зараз немає. Але принаймні можна дійти до цього цвинтаря, бо коли ми вперше приїхали туди, то не могли його знайти без підказки місцевих, він знаходиться далеко від сучасного села», - каже Христина Дубницька.

Надгробки українських цвинтарів Любачівщини становлять неабияку мистецьку цінність. На цій діяла Бруснівська каменярська школа, яка припинила своє існування разом із селом Старе Брусно, мешканці якого депортовані до УРСР.

«На таборі є окремий день присвячений Старому Брусну, де була ця каменярня. Ми працюємо над цими надгробками, бо це один з елементів збереження матеріальної спадщини. Над складними  об’єктами працювали з реставраторами. Звичайні учасники не мають до цього доступу, бо такі  роботи мають проводити фахівці. Тому наші учасники займаються розчищенням, зчитуванням  написів, інвентаризацією. Все фотографується,  робиться інвентарна картка, якщо пам’ятку зберегти не вдасться, то принаймні інформація про неї залишиться», - пояснює Христина Дубницька.

Програма табору не обмежується лише відновленням цвинтарів.

«Треба щоб люди могли також і відпочити, бо це літо, не кожен готовий брати тиждень відпустки, аби їхати щороку на цвинтарі. Ми вивчаємо пісні, проводимо лекції, майстер-класи, розповідаємо учасникам про ці терени. Вечірня програма - це ватра, співи. Друга частина табору - це екскурсії теренами Надсяння, Холмщини, Бойківщини, Лемківщини, відвідуємо старі церкви. Якщо учасники мають інформацію, звідки вони походять, намагаємося заїхати туди. Це також гарна можливість  познайомитися з українцями у Польщі», - розповідає Христина Дубницька.

«Я жодного разу не пошкодувала, що потрапила у цей табір, бо знати про Закерзоння з туристичних поїздок чи з книжок – це одне, а коли ти потрапляєш у цей ліс, до цих могил, ти пропускаєш це через себе, відчуваєш, що тут колись ходили твої предки. Я бачила очі тих людей,  які знайшли на надгробках схожі прізвища, і можливо, це були їхні родичі, очі колеги, яка впізнала село зі спогадів бабусі. Заради таких відчуттів варто поїхати на цей табір», - каже викладачка УКУ  Марія Баглай.

Христина Дубницька каже, що участь у таборі спонукає людей до пошуків свого коріння.

«Тут можна долучитися до доброї справи і пізнати себе. Навіть ті люди, які не мали коріння на  Закерзонні або не досліджували свій родовід, запитають у батьків, де похована прабабця і поїдуть  подивитися на цей цвинтар. В нас є окрема лекція про те, як написати свій родовід. Цей інтерес часто з’являється вже після табору»,- каже голова ГО.

Табір відбуватиметься з 10 по 18 серпня, а щодо місця організатори наразі не визначилися.

«У нас вже є кілька об’єктів, які ми вибрали у попередні роки. В червні ми поїдемо і подивимося, наскільки вони логістично нам пасують чи дозволять нам там працювати. Тому точного переліку об’єктів зараз немає, але це буде територія Любачівщини», - каже Христина Дубницька.