Українська Конституція: соціальна справедливість чи гальмування реформ

ІА Дивись.info запитала в експертів чи потрібно вносити зміни у Конституцію і які саме.

Чи потрібно міняти українську Конституцію?

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук»:

Так, наша Конституція писалась людьми, які виросли в Радянському Союзі і були інфіковані комуністичними ідеями, які вони відобразили і у нашому Основному законі. Ці положення часто гальмують потрібні нам реформи, при тому, що на практиці ніколи не були реалізовані. Це стосується, наприклад, «безоплатного» житла, «безоплатної» освіти, «безоплатної» медицини, заборони скорочувати мережу медичних закладів, права на навчання мовами меншин у державних та комунальних закладах тощо. Всі ці речі створюють колосальне навантаження на бюджет і ніколи не фінансувались повною мірою, всі ці пункти завжди порушувались і за порушення ніхто не ніс відповідальності. Пора вже, нарешті, визнати, що нічого безоплатного не буває. Проте навряд чи команда шостого президента збирається змінювати в Конституції саме ці речі. Боюсь, тут йдеться про обмеження зовсім інших прав та свобод...

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інститут історії України НАН України:

Текст Конституції України у редакції 28 червня 1996 року змінювався в процесі загострень боротьби за владу між різними фінансово-політичними угрупованнями неодноразово.

Одна з перших таких спроб була у квітні 2000 року, коли на референдумі більшість проголосувала за зменшення кількості нардепів, скасування їхньої недоторканності, запровадження верхньої палати парламенту. Але ці зміни, зважаючи на наближення парламентської виборчої кампанії 2002 року, так і не були внесені у «тіло» тексту Конституції. Президент Леонід Кучма, не знайшов достойного наступника, тому здійснив спробу змінити Конституцію на парламентсько-президентську, маючи намір у перспективі стати головою уряду. Помаранчева революція 2004 року посприяла компромісу щодо «політичної реформи», завдяки якій у 2005-2010 роках відбувалась запекла боротьба за повноваження між владним інститутом президента і владним інститутом голови уряду. Після президентських виборів 2010 року Віктор Янукович «тихо» через Конституційний суд повернув максимальні президентські повноваження. Тобто Конституція ніколи не була недоторканним документом, що є свідченням незавершеності політичного транзиту Україні зі стану олігархічної пострадянщини до європейської демократії.

Які саме зміни потрібно вносити?

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук»:

Якби це залежало від мене, я би дійсно радикально переглянув положення Конституції. З чого почати? Як я вже зазначив, передусім необхідно відмовитись від соціалізму в тексті Конституції, необхідно передбачити рівність прав та обов'язків, проте виключити «шару» на кшталт безкоштовної медицини. Це дозволить нам завершити медичну та інші реформи, кардинально зменшити функції держави, тим самим зменшивши видатки на її утримання, в рази зменшивши кількість чиновників, і так само в рази знизивши податки, що автоматично дозволить підняти доходи кожного громадянина і знизити ціни на все.

По-друге, я би зробив ефективнішою систему управління нашої держави, зокрема зробив би президента керівником виконавчої гілки влади – Уряду. Парадоксально, однак Президент, якого вважають відповідальним за все в країні і керівником виконавчої влади,  за факту не має таких повноважень. Президент, який очолює Уряд – це ліквідація дуалізму влади та дублювання функцій. В такому разі стане непотрібним цілий орган – Адміністрація Президента, а це одразу вивільнить мільйони бюджетних коштів, які можна буде використати з більшою користю.

По-третє, я би змінив виборчий ценз. Сьогодні право голосу на виборах мають громадяни України, що досягли 18 років. Верхньої межі виборчого цензу не існує. На моє глибоке переконання, такий підхід не актуальний для нашої країни і гальмує її розвиток. Я би замінив віковий ценз на інтелектуальний. Тобто, щоб громадянин отримав право голосу, він матиме здати тести на кшалт нинішнього ЗНО. Переконаний, що громадянин, для того, щоб зробити свідомий вибір, як мінімум має володіти українською мовою, знати українську історію та знати ту ж таки Конституцію, щоб розбиратись у системі влади своєї країни і повноваженнях того чи іншого органу. А найголовніше – громадянин повинен мати здатність до критичного мислення, щоб не піддаватись на маніпуляції та пропаганду, яких вдосталь під час виборчих кампаній.

Ініціативи, які я озвучив, надзвичайно актуальні для України, проте маю великі сумніви, що команда нового президента збирається змінювати саме це. Оскільки на вибори Зеленський йшов із гаслами про референдуми, а нині навіть лунають думки про імплементацію результатів референдуму Кучми, думаю, вони зосередяться саме на цих речах. Тобто вони збираються дати суспільству, вразливому до маніпуляцій і пропаганди (а кожні вибори лише доводять таку вразливість) можливість приймати рішення у принципових питаннях без подальшої імплементації таких рішень парламентом. До чого це може призвести? Не більше і не менше, ніж до втрати нашої державності. Ми вже чули про можливі питання, які збирається виносити на голосування команда Зеленського – це «мирні ініціативи» (читай – капітуляція перед Москвою), це вступ до НАТО (читай – блокування євроатлантичної інтеграції). Світовий досвід показує, що винесення подібних питань при фінансовій та організаційній підтримці наших ворогів у Кремлі здатен створити чималі проблеми для держави. Приклади «брексіту» та референдуму у Нідерландах це зайвий раз доводять.

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інститут історії України НАН України:

Виконання передвиборчих обіцянок президента Володимира Зеленського вимагає змін до Конституції. Зокрема, крайній варіант лібертаріанства плекає ліквідацію інститутів соціально-відповідальної держави, адже Конституція 1996 року оголосила Україну соціальною державою. Найімовірніше, буде спроба скасувати це у гіпотетичному тексті «нової» Конституції. Необхідно нарешті вирішити питання із закріпленням у Конституції скасування депутатської недортоканності, що українські політики з 1999 року обіцяють на усіх виборах. Спірним є питання запровадження верхньої палати парламенту, хоча європейська конституційна практика (наприклад, у Австрії дві палати парламенту, хоча це не федеративна держава) не обов'язково маркує бікамералізм як ознаку федеративної держави. Але за актуальних політичних умов, в яких живе Україна, окремі політичні сили розглядатимуть таку ініціативу як потенційний сепаратизм, який нівелює унітарну державність. Навряд чи такі фундаментальні концептуальні зміни на часі, адже вони неминуче дестабілізують політичне становище, яке й без того буде розбалансованим після парламентських виборів 21 липня 2019 року.

Марина Багрова, членкиня правління Міжнародної спілки «Інститут національної політики»:

У Конституції України закладено конфлікт публічних інтересів між президентом і прем'єр-міністром. Вирішити цю колізію необхідно шляхом конституційного закріплення частини колізійних повноважень на користь прем'єр-міністра, шляхом внесення відповідних змін до Конституції України. За Конституцією, основні повноваження президента, це реалізація зовнішньої політики країни. Глава Уряду в основному відповідає за внутрішні справи, економіку, тарифи, ціни на газ тощо.

Усунення конфлікту публічних інтересів між президентом і прем'єр-міністром на користь останнього і водночас у разі призначення на посаду професійного чиновника, наявності політичної волі президента, підтриманою більшістю депутатів Верховної Ради, здатне забезпечити реалізацію реальних адміністративних реформ, усунути безвідповідальність і постійне перекладання відповідальності один на одного зі сторони чиновників апаратів президента та глави Кабміну.

Водночас зміна свідомості українського суспільства, прискорення світового науково-технічного прогресу, входження в еру постіндустріального електронного суспільства, вимагають розширення прав людини і громадянина на місцевому та загальноукраїнському рівні.

Одним з таких прав може бути право на участь громадян в електронному референдумі за рішенням місцевих і регіональних питань.

Однак будь-які пропозиції щодо зміни Основного Закону країни, особливо такого основоположного питання, як права і свободи людини та громадянина, повинні бути піддані широкій суспільній дискусії в наукових юридичних колах, серед практикуючих юристів, усіх політичних сил та широкого кола громадян.

При цьому жодна політична сила, користуючись своєю політичною перевагою, не мають права самостійно, у відриві від інших політичних сил і широкого кола громадськості вносити зміни у фундаментальні основи Конституції. Приймати рішення з питань прав людини і громадянина має все українське суспільство і всі його кращі представники, лише після проведення широкої суспільної дискусії.