дивись.info

Світ незрячих: у Львові діє єдиний в Україні музей тифлотехніки (фото)

Світ незрячих: у Львові діє єдиний в Україні музей тифлотехніки (фото)

Ще на початку ХХ століття тут була приватна бібліотека родини Павліковських, яка вміщувала близько 26 тисяч книг та понад 26 тисяч рисунків та гравюр. А сьогодні цей будинок під одним дахом об’єднав дружню родину незрячих з усього Львова.

Сюди, вже у спецбібліотеку ім. Т. Шевченка,  особливі читачі приходять не тільки по аудіозаписи книг, плоскодруки чи книги шрифтом Брайля, а й для того, щоб просто зустрітися на черговому літературному вечорі, випити горнятко кави або принести новий експонат до музею тифлотехніки  – речей, без яких вони не обходяться жодного дня.

Єдиний в Україні

Більше 700 експонатів від дня відкриття музею за 12 років. І колекція, звісно, продовжує збільшуватися. Лампові, транзисторні магнітофони, магнітоли, друкарські машинки, аудіокниги, які записували на бабіни, а потім на касети, диктофони, преєри. Сьогодні їх замінили CD-диски, флешки, телефони та комп’ютери – сучасніша і зручніша у користуванні техніка. Але члени Українського товариства незрячих  захотіли зберегти речі, які вже залишилися в історії, проте з роками не втратили свого шарму та значення.  Музей тифлотехніки у Львові залишається одним у своєму роді в Україні. Та все ж підтримує дружні стосунки з іншими. Наприклад, нещодавно читачі бібліотеки побували у музеї в темряві «Третя після опівночі / 03:00» у Києві, де колеги подарували їм горнятко, яке зайняло своє місце серед експонатів.

Окрім того, у музеї можна побачити речі, які незрячі використовують у побуті: ножі з ручкою для регулювання товщини продукту, шахи (білі мають смужку, а чорні гладенькі) і спеціальні книги, з яких можна навчитися гри, карти (читачі самі накололи написи шрифтом Брайля і принесли у бібліотеку), точилки для олівців, скарбнички для ліків (на них можна дотиком відчути назву дня), футляр для голок, зшивач для паперу, портативні маленькі дошки Брайля, які можна носити навіть у сумочці, грифелі різних форматів (дитячі, дорослі тощо).

Бібліотекар Світлана Палюшок також згадує про записану на касети Біблію, які присилали зі США зі спеціальними пристроями безкоштовно в 1990-х роках всім українцям, які зверталися до Американського товариства незрячих.

«Ці апарати працювади без струму. Треба було лише крутити динамо і грала музика. Ти міг бути будь-де. Наш читач, наприклад, крутив музику і так заробляв на життя», – розповідає  Світлана.

«Сучасний підручник гри в шахи», 1984 рік

З чого все починалося

Данат Латипов ще у 13-15-річному віці почав цікавитися тифлотехнікою. Він  збирав речі, які видавали його батькові, як незрячому, безкоштовно щоп’ять років. Можна сказати, що музей почався із магнітофону «Дніпро-11».  Це був перший в СРСР побутовий магнітофон. Його видавав київський завод «Маяк» аж до 1970-х років.  До того ж Данат частенько брався ремонтувати поламану техніку читачів бібліотеки. Їм було важко шукати по усьому Львову потрібного майстра.

Магнітофон «Дніпро-11», який став першим експонатом музею

Поступово місця під його ліжком, де зберігалися експонати для майбутнього музею, вже не залишилося.  І коли Данат почав працювати черговим у бібліотеці, запропонував перенести свою немаленьку колекцію сюди. Багато читачів із ентузіазмом підтримали цю ідею і почали приносити хто, що мав. Так, на святкування 45-ї річниці від заснування бібліотеки, у чотирьох кімнатах підвалу  відкрили музей, який назвали «Речі, які змінили світ незрячих. Історія тифлотехніки».

Бібліотекарка Світлана Палюшок так згадує цей день: «У день відкриття  ми натягнули червону стрічку і розрізали її. Потім всі спустилися до музею і внизу заспівали гімн. Я пам’ятаю, як тоді ще подумала: «Матінко, а якщо воно все зараз обвалиться?» Луна така була. До нас тоді прийшло багато читачів із капели бандуристів «Карпати» і жіночого вокального ансамблю «Струмочок». Такий сильний звук. Було кому заспівати».

Сьогодні на другому поверсі з’явилася ще одна кімната як продовження музею, де зберігають здебільшого речі, які щоп’ять років видавало незрячим Міністерство соціального захисту (зараз це  Міністерство соціальної політики України).

Найцінніший експонат

Енциклопедія 1839 року займає у музеї особливе місце. На її білих сторінках можна побачити намальовані розчином чорного кольору об’ємні зображення різних тварин, квітів, фруктів. Цей метод ще називають шовкографією. Товстий шаф фарби дозволяє на дотик відчути те, що зображено на папері. Надія Збожна, активна читачка бібліотеки,  яка, власне, поповнила одну із кімнат музею цим експонатом, розповідає про те, як їй вдалося дістати таку книгу: «Я тоді перебувала в Угорщині у рамках міжнародного проекту SIDA від Канади. Була у школі незрячих у палаці відомого графа. Там дізналися, що я зі Львова і питають: «А Ви знаєте Лайоша Молнера?» Я відповідаю: «Так, звісно, знаю!» А він, виявляється, вчився там. І на такій ноті подарували мені цю книжку. А я її у «кравчучку», потім у валізу і так привезла додому. А вона, до речі, важкенька така. Не могла відмовитися від такого подарунку. Мені приємно, що бібліотека з пошаною поставилась до моєї книжки». Енциклопедія збереглася у чудовому стані і цьогоріч їй виповниться 180 років.

У кожного своя історія

Ідея створення музею найбільше захопила самих УТОСівців. Вони часто  абсолютно несподівано знаходили і приносили речі, які належали ще їхнім батькам чи ділилися спогадами, пов’язаними із цією чи іншою річчю. Історія кожного неповторна – не тільки про техніку, а про чиєсь життя.

Оксана Вавілова вже, будучи бабусею, принесла до музею годинника. Вона народилася незрячою в сім’ї зрячих батьків. Батько купив великого годинника, в якому відкривається кришечка, і навчав її на ньому визначати годину. Також пані Оксана передала декілька Брайлівських дощок різного формату та різного призначення, кілька магнітофонів.

Годинник, який батько купив незрячій дочці і вчив її визначати годину

Окрім найціннішого експонату музею –  енциклопедії 1839 року видання.  Надія Збожна також передала сюди друкарську машинку, касетний диктофон, декілька годинників.

«Свого часу магнітофони, а це були перші «Дайни», допомогли змиритися з тим відчуттям, що ти не можеш читати. Також я ніколи не думала, що щось змусить мене друкувати. Секретарка, яка спочатку жила в мене, мала велику друкарську машинку. І коли переїжджала, залишила її в мене.  Спочатку вона мені трохи заважала. Це була велика «Україна», куди закладався лист А3 чи А5. Коли у нас затіялась робота із кредитною спілкою «Софією», яка проіснувала 17 років, я витягнула її і почала вчитися друкувати».

«Листвица» – одна із друкарських машинок у музею

Міцна дружба поєднувала Львівський осередок Українського товариства незрячих із німкенею Маргарет Танер, яка опікувалася незрячими у Магдебурзі.  Вона, поки могла,  надсилала привітання з Новим роком та Різдвом Христовим із німецькими пряниками для читачів спецбібліотеки ім Т. Шевченка. Маргарет, щойно почувши про відкриття музею, подарувала декілька експонатів. Зокрема лінзу – невеликий екран, який збільшує в кілька разів текст. Тобто людина із залишком зору могла прочитати щось на ньому, з можливістю  змінювати колір екрану на чорний або білий. А також Брайлівські машинки, рулончики спеціально для друку на один рядочок шрифтом Брайля (їх можуть використовувати, наприклад, щоби підписати колір сорочки чи назву варення) та спеціальні будильники.

Лінза, подарована другом бібліотеки німкенею Маргарет Танер

Степан Підлужний, бібліотекар за Брайлем, який також редагує щорічний збірник віршів незрячих поетів з України «Нащадки кобзарів», приніс у бібліотеку годинника, пристрій для розрізання стрічки, тростину та кілька Брайлівських дощок.

«Друкарська машинка мене не захоплює. Брайлівська дошка ж унікальна тим, що на ній можна писати навіть на коліні. Наприклад, якщо якусь помилку потрібно виправити, то варто лише затерти зайву крапочку.  Звісно так довше, але так, як я пишу поезію, а не прозу, то це мене цілком влаштовує. Дуже звик працювати саме із дошкою», – ділиться він.

Брайлівські дошки

Також до збагачення музею новими експонатами долучився  відомий незрячий  львівський художник Юрій Ломов. Він придумав власну техніку – квазіграфіку, що означає малювати суцільною неперерваною лінією. В музей потрапили, зокрема, його картини «Задзеркалля», «Великодня весна», «Однодолець», «Східна красуня» та інші.

Картина Юрія Ломова «Задзеркалля»

Вікторія КАПУСТИНСЬКА

Фото автора

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.