дивись.info

Машина часу: на Львівщині створять парк, який дозволить мандрувати у минуле

Машина часу: на Львівщині створять парк, який дозволить мандрувати у минуле

На Львівщині створять унікальний для України історико-археологічний парк «Древній Звенигород», на який з державного бюджету виділено 12 мільйонів гривень. Цей дивовижний проект дозволить відвідувачам мандрувати у часі, повернувшись у майже тисячолітнє минуле.

Це буде перший в Україні історико-культурний парк на території пам’ятки археології. Його створять у селі Звенигород, що за 25 км від Львова. Площа парку становитиме понад 30 гектарів.

«Кошти для реалізації цього проекту виділені з державного бюджету, йдеться про гроші, які надійшли у скарбницю від Європейського Союзу. Працювати над цим проектом департамент розпочав у четвертому кварталі 2018 року. Ми уклали угоду з підприємством «Белзький мур» і дали завдання на виготовлення проектно-кошторисної документації. Основне – буде створено проект для відновлення русла річки Білка. Передбачає проект також реставрацію скульптурних композицій, які на сьогоднішній день знаходяться у Звенигороді, а також благоустрій території пам’ятки археології, інфраструктуру і відновлення всіх доріжок та туристичних шляхів», – розповіла начальниця відділу охорони історичних пам’яток Департаменту архітектури і розвитку містобудування Львівської ОДА Ганна Харун.

У ЛОДА сподіваються, що проект буде реалізований до 2020 року і стане якісним туристичним продуктом, який приваблюватиме туристів.

Древня княжа столиця

На жаль, там, де у майбутньому має постати унікальний парк, сьогодні для пересічних відвідувачів нічого цікавого нема, каже доктор історичних наук, багаторічна дослідниця Звенигорода, науковий керівник проекту Віра Гупало.

«Концепція цього проекту ґрунтується на трьох складових – писемній історії самого Звенигорода, наукових результатах археологічних досліджень і стані збереження самої пам’ятки, якою вона дійшла до наших днів. Унікальність та цінність пам’ятки нашої історії полягає не у тому, що там збереглися вали чи якісь фортифікації з пізнішого часу, а в тому, яке вона мала значення в історії нашої країни. Звенигород і ще два столичних міста – Перемишль і Теребовля – лежали в основі тих державотворчих процесів, які відбувалися на території Прикарпаття і пізнішої Галичини. І ту роль, яку відіграв Звенигород у тих історико-політичних процесах, визначає його значимість та цінність для нас і для прийдешніх поколінь», – сказала Віра Гупало.

Зазначила, що саме виникнення Звенигорода було результатом внутрішньополітичних подій і процесів, які відбувалися на Русі упродовж усього ХІ століття.

«У цей час у контексті кланової боротьби у правлячій династії Рюриковичів на політичну арену виходять нащадки найстаршого сина Ярослава Мудрого Ростиславичі. І саме вони у другій половині ХІ століття розвинули таку активну політичну діяльність, що змогли відвоювати для себе князівські володіння і закласти перші князівства на території Прикарпаття і Поділля. Старший брат свою столицю заснував у Перемишлі, молодший – у Теребовлі.  Це були давні центри, походження яких сягало ще племінних часів. Натомість середущий заснував Звенигород на чистому місці. Він обрав собі таку місцину, яка за топографією була подібна до волинських міст. А це і недивно, адже брати провели свою юність при дворі волинського князя Ярополка Ізяславовича. У боротьбі з ним вони відвоювали у нього ці князівства. Протистояння із своїх родичем допровадило до того, що 1086 року відбулася збройна сутичка неподалік від Звенигорода. Літописець записав цю подію, і відтоді це є найдавніша згадка не лише про цей населений пункт, але ще й про його власну назву», – розповіла доктор історичних наук.

Віра Гупало зазначила, що перемога Ростиславичів під Звенигородом була першим кроком до незалежності володінь князів Ростиславичів від Володимирівського князя і Київського престолу.

«Пізніше Ростиславичі провадили таку самостійну сепаратистську політику, яка протистояла політиці великокнязівського престолу у Києві. У цього була і проблема, і водночас парадокс усіх тих історичних процесів, тому що вони калькулюються і на сучасну історію. Самі Ростиславичі хоча і походили з роду Рюриковичів, для яких не мало значення, де вони будуть мати своє князівство, але тут, на західній окраїні Волинського князівства, розпочинав свою діяльність їхній батько. Тут він поріднився з представниками угорського королівського двору. Тому в Рюриковичах текла кров угорських королів і польських князів. Тобто вони корінням вросли в цю територію та опиралися на верхівку місцевого населення. І це їм дало можливість закласти тут перші князівства», – пояснює історичні процеси науковиця.

І зазначає, що найбільшого розвитку Звенигородське князівство досягнуло за часів правління Володимирка Володаровича.

«Місто досягло максимального розквіту, максимальної території у майже 140 гектарів. Це було надзвичайно велике, багате, щільно забудоване місто, яке, згідно із нашими археологічними дослідженнями, мало високий рівень розвитку матеріальної, духовної культури, мало дуже розгалужену мережу торгових взаємин і також було визначним політичним осередком. Місто пізніше, коли Володимирко переніс 1141 року столицю до Галича, не втратило свого значення. Воно формально розвивалося як княжа столиця, хоча фактично виконувало роль резервної столиці. Проте столичний статус відновлювався час від часу, згідно з політичною кон’юнктурою. Місто було знищене 1241 року монголами, яким Звенигород чинив запеклий опір, адже виконував роль своєрідного входу у галицьку землю», – розповідає Віра Гупало.

Але історія княжої столиці на цьому не закінчилася. Новий етап пов’язаний із середньовіччям, коли місто передали у приватну власність.

«Будується феодальна садиба на місці основної частини міста, і Звенигород входить як володіння до Бережанського ключа Сенявських. І на початку XVIII століття гетьман польний Адам Сенявський вирішив побудувати, згідно із новими інженерними тенденціями в оборонному будівництві, бастіонний замок. Знищуються давньоруські укріплення, а на їхньому місці, просто повторюючи абрис, зводяться бастіонні земляні укріплення. І таким чином це місто збереглося для нас у двох іпостасях – укріплення представлені лише контуром, але у вигляді бастіонів ранньомодерної доби. Натомість культурний шар і об’єкти, які є в межах тих укріплень, представлені давньоруським часом. А те, що стосувалося ранньомодерної доби, пізніше, в радянську епоху, було знищене під час господарювання», – розповіла Віра Гупало.

Дві епохи

Вона зазначила, що сьогодні надзвичайно важливими показати пам’ятку ретроспективно, через ці два хроногічні етапи – княжу та нову добу.

«Поза тим ми маємо враховувати стан збереження цієї пам’ятки, ті всі знищення, які були завдані за кілька століть, а особливо скалічена вона була, як на мене, за часів нашої незалежності. Тому що місцева громада вважає за можливе господарювати на своїй території так, як їй підказують якісь раціональні міркування. Окрім того, археологічні розкопки, які проводилися масштабними площами, великими розкопами і довготривало упродовж останніх 50 років, дали нам надзвичайно важливу інформацію про стратиграфію пам’ятки, глибину залягання культурного шару і самих об’єктів, щільність розташування цих об’єктів. Це є надзвичайно важливо в майбутньому, коли будуть реалізовуватися усі наші ідеї щодо парку. Для того, щоб зробити цей парк, ми мусили переслідувати дві основні мети – збереження культурного шару, його консервація, а водночас потрібно представити відвідувачам щось цікаве, презентативне. Одне слово,  тут збігається багато різних моментів. Які ми мусили врахувати при розробці самого парку», – пояснила Віра Гупало.

Історія через 3D-реконструкцію

Для науковців найголовніше – зберегти пам’ятку, адже чим динамічніше розвивається світ, тим швидше руйнуються подібні об’єкти.

«В основі парку лежить благоустрій великої території і найголовніше – це збереження і консервація того, що залишилося на сьогодні. Тобто йдеться про реставрацію елементів, які вже у стані такої руйнації, що потребують інвазійного втручання. Про дослідження треба думати і говорити. Але до цього треба підходити планомірно і з холодною головою. Адже дослідження мають бути інтердисциплінарні і тривати багато років. Це абсолютно інший рівень, інше фінансування і інше коло людей, які будуть тим займатися. Це мають бути дендрологи, реставратори, консерватори, археологи, історики та архітектори», – каже Наталя Войцещук, археолог, керівник проекту «Древній Звенигород: брендинг та промоція княжої столиці».

Вона зазначає, що, створюючи подібні об’єкти, слід запозичувати закордонний досвід, адже подібні парки поєднують у собі три основні складові – наукову, комерційну і просвітницьку.

«Парк – це тільки гарний майданчик, де можна робити все і змінювати його залежно від потреби. Тому сам благоустрій є дуже динамічний і мобільний. Там не будуть створені речі, які потребують дуже глибинної побудови. Це буде все зроблено ландшафтними і такими елементами, які можна буде дуже легко змінити. Основа – це збереження пам’ятки і наукові дослідження. Все решту треба підлаштувати під аудиторію», – сказала Наталя Войцещук.

До речі, за парком і за тим, що там відбуватиметься, можна буде стежити онлайн. Сьогодні вже створені сторінки у соцмережах, а невдовзі презентують сайт, де будуть представлені усі проектні рішення. Крім того парк «Древній Звенигород» представлять в Одесі, Києві, Варшаві та Кракові. У межах проекту буде створена 3D-реконструкція княжого міста, яка допоможе відвідувачам бачити, як жили звенигородці майже тисячу років тому.

«Коли ми працювали над проектом 3D-моделі, то постав такий Звенигород, якого я не очікувала побачити. Він справив на мене величезне враження. Звенигород нічим не гірший за тогочасні західноєвропейські міста, і ми хочемо, щоби це побачило місцеве населення», – сказала Віра Гупало.

Водночас архітектор проекту Василь Петрик наголосив, що жодні споруди, які передбачають заливання бетону і мурування з цегли не передбачаються.

«Це не є ціллю нашого проекту. Насправді метою є відбудова духовного національного стержня, який є основою нашої державності, життя і майбутнього. Цей проект спрямований у майбутнє, щоби закласти фундамент розуміння цінності нашої культури, спадщини, яка є трампліном для подальшого нашого розвитку. Мені цей проект подобається тим, що дозволяє працювати з найцікавішим пластом української історії – архітектура княжої доби, яка, на жаль, на території Галичини мало є представлена. На теренах Львівської області ми не маємо жодної збереженої повністю пам’ятки княжої доби, а на території Галичини є церква святого Пантелеймона у Галичі, котра збережена тільки частково. І ми змушені шукати пам’ятки княжої епохи в землі. Чим і займаються наші колеги археологи, а ми як архітектори допомагаємо ці пам’ятки реконструювати та донести їхній образ і структуру до широкого загалу», – сказав Василь Петрик.

Він зазначив, що форма історико-культурного парку є, очевидно, найбільш придатною.

«Ми, власне, звернулися до формату історико-культурного парку для того, щоби дати можливість  подивитися по-іншому на цю територію і створити якісний інфраструктурний об’єкт, який дасть поштовх для різних проектів на цій території – від науково-дослідних до туристичних. Передусім йдеться про збереження пам’ятки археології, забезпечення її від руйнування антропогенними і природними чинниками, що зараз активно відбувається на території Звенигорода. Друге – це можливість дослідження. Збереження цієї території дає можливість археологам проводити планові наукові дослідження. Крім того, історико-культурний парк – це територія, яка має належним чином утримуватися. Одним із важливих елементів у подальшому формуванні парку є створення історико-архітектурного заповідника. Третій елемент – розвиток. І йдеться не лише про розвиток парку, а й усієї прилеглої території, тобто самого Звенигорода та прилеглих населених пунктів. Тобто розвиток історичної свідомості, інфраструктурний, туристичний і підприємницький. Історико-культурний парк – це динамічний простір, де людина подорожує у минуле», – пояснив Василь Петрик.

Сьогодні на території майбутнього парку є низка споруд ХХ століття, а також пам’ятник древньому Звенигороду 1985 року. Творці проекту не ставлять собі на меті змінити звичне середовище, сформоване наприкінці 80-их років, натомість вони прагнуть зробити це місце комфортним і не лише для туристів, а й для місцевих мешканців.

«Потрапляючи на територію городища, ми будемо бачити природний ландшафт, адже там фантастична долина. І у цьому дуже гарному природному ландшафті, мало урбанізованому, ми будемо подорожувати територією давнього міста. І кожен через ці образи, які він побачить на інформаційних стендах і через мультимедійні засоби відтворення 3D-реконструкції міста, зможе побачити Звенигород і в сучасному, і в минулому просторі. Матеріальні рештки будуть у музеї з якісною експозицією», – веде далі архітектор.

Парк має стати місцем родинного відпочинку, де будуть дитячі майданчики, велодоріжки. І головне, щоби відвідувачі хотіли сюди повертатися.

Оксана ДУДАР

 

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.