дивись.info

Багатолітня боротьба за монастир на Персенківці: що тепер чекає на старовинний комплекс

Багатолітня боротьба за монастир на Персенківці: що тепер чекає на старовинний комплекс

«Наразі комплекс перебуває в катастрофічному стані: всередині все облуплюється, після зими всередині все протікає. Також там частково знищений дах», – так розпочинає свою розповідь про костел Матері Божої Шкаплерної та монастир ордену кармелітів босих на вулиці Персенківка, 10 Богдан Ребешко, голова Громадського руху «Європейське місто».

Богдан – автор петиції щодо порятунку старовинного храму та монастиря, яка нещодавно була зареєстрована в Єдиній системі місцевих петицій.

Чоловік розповідає, що почав цікавитися цим монастирем ще з початку 2000-их років, але активно вирішувати питання щодо подальшої долі цієї культової споруди почав в 2014 році. Тоді, зрозумівши, що автобусний завод, на території якого розташований старовинний комплекс, не матиме жодної можливості залучити власні фінанси для реставрації та покращення його стану, вирішив зробити все можливе, аби врятувати споруду від знесення.

«Я почав звертатися до депутатів Львівської міської ради: весною 2014 року на сайті міської ради було проголосоване питання за моєю заявою, яка стала своєрідним закликом до дій щодо відновлення цього костелу та монастиря. Тоді я запропонував перші кроки, зокрема комплексу на Персенківці потрібно було надати статус нововиявленої пам’ятки архітектури. За цим статусом архітектурна споруда оголошується «недоторканою»: її не можна зносити, проводити жодних будівничих робіт на її території тощо. Таким чином ця споруда була би захищена законом від знесення та від будь-яких робіт щодо неї», – розповідає пан Богдан.

Львівська міська рада запропонувала чоловікові звернутися до міського Управління охорони історичного середовища, щоби виготовити паспорт об’єкта. Цей паспорт мав допомогти споруді отримати статус пам’ятки архітектури і, як наслідок, вберегти її від знищення. Розпочався довгий процес вироблення паспорту: «Зі мною були інспектори з Управління, які мали зробити фотографії кожного куточка цього комплексу, а також детально описати об’єкт. На це пішло близько двох днів, оскільки територія, на якій він розташований достатньо велика, а потрапити на неї теж не дуже просто», – згадує Богдан Рабешко.

За деякий час вони виготовили паспорт об’єкту, що дало можливість почати процес віднесення цього комплексу до культурної спадщини міста. Після цього всю готову документацію передали в обласну адміністрацію. 2015 року Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей прийняв рішення віднести цю споруду до нововиявлених пам’яток архітектури і таким чином об’єкт перейшов під охорону закону. Адже, згідно із законодавством, якщо пам’ятка є нововиявлена, але ще не внесена в Державний реєстр пам’яток архітектури, вона все одно має охоронний статус.

Наступним кроком, за словами Богдана Рабешка, було домогтися внесення цього комплексу до державного реєстру пам’яток архітектури: «Впродовж 2016 року я написав кілька запитів до Міністерства культури від громадського руху «Європейське місто», оскільки місія міністерства полягала у внесенні об’єкта до Державного реєстру пам’яток архітектури. Чекати довелося досить довго, і тільки в 2017 році костел нарешті був внесений до реєстру».

Але перемога тривала недовго, і зовсім скоро з’явився ще один нюанс, який унеможливив отримання коштів на реставрацію споруди. Пан Богдан пояснює: «В українському законодавстві є норма про охорону культурної спадщини: якщо власник пам’ятки архітектури допускає подальшу руйнацію цієї пам’ятки, не виконує жодних реставраційних робіт задля її захисту та не забезпечує нормальних умов для її збереження, державний орган влади зобов’язаний у судовому порядку вилучити цей об’єкт у державну або комунальну власність. Позивачем у цьому випадку може бути Міністерство культури, Управління охорони історичного середовища або представник обласної адміністрації. Коли об’єкт вилучається із приватної власності, з’являється можливість отримати кошти на її реставрацію».

Саме в цьому наразі полягає робота чоловіка – вилучити комплекс із приватної власності, адже без цього рішення вони не матимуть можливості законно отримати кошти з державного або місцевого бюджету на реставрацію костелу та монастиря. На цьому етапі, за словами чоловіка, він не може продовжувати активно вирішувати долю споруди, адже не наділений для цього владними повноваженнями. За його словами, саме держава повинна зробити цей крок: «Наразі все, що я міг зробити, я зробив. Для подальших дій я не наділений державними повноваженнями. Наступних кроків вже чекаємо від самої держави: тільки вона може примусово вилучити цей костел і монастир у власність місцевої громади. Натомість якщо цим буде займатись Міністерство культури – комплекс відійде у державну власність. В будь-якому випадку, якщо це станеться, з’явиться можливість отримати кошти на реставрацію та відновлення споруди».

Кому належать монастир та костел

З часу розпаду Радянського Союзу 1991 року та аж до 1998 в Україні діяв закон, за яким всі культові споруди безоплатно передавалися місцевим громадам та органам влади. Але цей костел пройшов поза увагою цього закону. Одне слово, за нього забули та не передали громаді міста Львова. Саме це стало причиною теперішнього занепаду старовинного комплексу.

На території теперішнього Львівського автобусного заводу, де також розташований костел із монастирем, колись функціонував інститут автобусобудування «Укравтобуспром» (по суті, це була філія автобусного заводу, оскільки вони виробляли макети автобусів, які згодом передавали на виробництво в автобусний завод). Після розпаду Радянського Союзу цей інститут став окремою юридичною особою, так само як і ЛАЗ. Через цю складність у розподілі прав власності частково костел все ще належить «Укравтобуспрому», в той час як власником більшої частини території є Львівський автобусний завод.

Автобусний завод, на території якого розташований комплекс, наразі фактично збанкрутований, тому навіть не має можливості офіційно та за договором найняти охорону. За словами Богдана Рабешка, її функції наразі виконує якась приватна компанія, яка не має там жодного офіційного статусу. Тобто охорона там є, але фактично вона не наділена жодними повноваженнями.

Голова руху «Європейський простір» також пригадує, що під час розмови із директором інституту, той розповів йому, як 1992 року звільняв приміщення костелу від меблів та іншого обладнання, оскільки чекав, що приміщення заберуть, згідно з вищезгаданим законом. Чекав-чекав, але ніхто не прийшов. Так монастир разом із костелом дотепер залишаються ніби нічийними, хоча офіційно мають власника, який зовсім не проти повернути споруду у власність державі.

 Найголовніше – це популяризація культурної спадщини

Голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк розповідає, що знає про цей комплекс, але через недостатню кількість часу та інтенсивну роботу з іншими аварійними архітектурними пам’ятками Львова та області наразі не має можливості активно залучити свої сили у вирішення його подальшої долі: «На жаль, ми не можемо осягнути всього, тому завжди радіємо, коли з’являються ініціативні особи чи групи, які беруть на себе питання збереження того чи іншого об’єкту».

Пан Андрій наголошує, що головною місією та завданням Товариства не є власне охорона чи збереження пам’яток, але скерування діяльності на популяризацію культурної спадщини і пояснень, чому її потрібно охороняти та зберігати: «Одного разу, спілкуючись із директором Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць ІКОМОС, ми обговорювали питання фінансування та пріоритетності пам’яток архітектури. Тоді він зауважив, що діяльність громадської охоронної організації не оцінюється кількістю відреставрованих об’єктів або сумою зібраних коштів, але кількістю людей, яких вдалося переконати, що це треба робити».

За словами Андрія Салюка, питання ревіталізації старовинних пам’яток архітектури, які більше не виконують свої початкові функції, є одними із найскладніших, вимагають дискутування та подеколи перебувають на межі філософських роздумів (як-от, наприклад, дискусія щодо побудови готельно-розважального комплексу на території тюрми на вулиці Городоцькій). Такі питання – надважливі, адже вони допомагають зрозуміти, яку користь конкретний об’єкт зможе принести громаді Львова, та нерідко рятують від свавілля чиновників та бізнесменів щодо старовинних споруд.

«Є така приказка: риба гниє з голови, а ми починаємо її чистити з хвоста. На жаль, реальність така, що ми завжди будемо на крок позаду за тими, хто руйнує. Ми не можемо стояти біля будинку і кричати: «Не руйнуйте!» до того, як його хтось не почав руйнувати. Ми завжди хапаємося за ці чи інші проблемні місця, які вже існують. Щоби змінити цю ситуацію, питання охорони культурної спадщини повинно стати наріжним каменем для державної політики», – підсумовує Андрій Салюк.

Електронна петиція, автором якої є Богдан Рабешко буде доступною для підписання ще більше місяця. За цей час вона повинна набрати щонайменше 500 голосів, аби її розглянули у міській раді. За словами автора, вона є одним зі шляхів привернути увагу громади до цього старовинного комплексу, адже на цьому етапі це все, що він може зробити: «Цей комплекс – духовна спадщина людства. Пам’ятки такого масштабу треба рятувати. Я цим займаюся вже багато років: за допомогою сюжетів на телебаченні, різних статей. Потрібно, щоби люди усвідомили, наскільки це важливо».

Також чоловік розповідає, що багато разів, проходячи повз вулицю Персенківка, де розташований монастир, він часто бачить екскурсійні автобуси із віруючими іноземцями: «Ця картина приголомшує: люди виходять із автобусів, стають на коліна на асфальт і моляться. Зайти в середину храму вони не можуть, оскільки за законом це заборонено. Далі вони, звичайно, їдуть в центр і продовжують мандрувати іншими священними місцями, але перша локація в них незмінна – Персенківка».

Історична довідка

Костел Матері Божої Шкаплерної був збудований 1938 року. До 1946 року в ньому, а також у монастирі діяв орден кармелітів. Цей орден має власні філії у багатьох куточках по всьому світові.

Християни вважають, що на горі Кармель (від якої походить назва ордену) колись проповідував пророк Ілля і там він побачив Мати Божу. Саме тому цей костел називається на честь Матері Божої Шкаплерної. Як наслідок, орден кармелітів заснований на великій увазі до постаті Марії і проявляє свою віру у постійних молитвах до неї.

Катерина ДЖУФЕР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.