Павійська справа: як в Італії виносили вирок Віталію Марківу

12 липня суд Павії виніс вирок громадянину Італії, українцю Віталію Марківу — 24 роки ув’язнення. Це стало сюрпризом навіть для обвинувачення, яке просило 17 років. Наразі ще немає мотиваційної частини вироку, яку мають оприлюднити протягом 90 днів. Можливо, саме вона прояснить суворість вироку людині, яка виконувала свій обов’язок, боронячи Батьківщину. Адже обвинувачення будувалося здебільшого на свідченнях французького фотографа Вільяма Роглона, який перебував разом Рокеллі та Мироновим, коли вони загинули. Натомість інший французький журналіст Поль Гого, якому Роглон зателефонував під час обстрілу, вважає вирок абсурдним і готовий також свідчити в апеляційному суді.

Українська громада Італії пильно стежила за перебігом усіх судових засідань. Хтось їздив тоді, коли міг, хтось щоразу долав пів країни, аби підтримати Віталія Марківа. ІА Дивись.info поспілкувалася з Марією Підодвірною, яка не тільки живе в Італії, а й знала хлопця ще школярем у Хоросткові на Тернопільщині.

«Я того хлопчика пам’ятаю з відкритого уроку у Хоросткові (Марія – вчитель, – ред.) , тоді йому було десь 10-11 років. Коли він поїхав воювати, то ми, хоростківські, знали про це. Це був 2014-ий рік. Ми збирали йому передачі. Аж тут по телевізору розповідають, що в Болонії затримання винного у вбивстві журналіста. Про Рокеллі теж були сюжети, показували, як привезли з Донбасу його тіло, але деталей ніхто не знав. Коли ж почули про затримання, то виявилося, що це Віталій, який вже демобілізувався», – розповідає Марія.

Павія — невелике місто з населенням понад 72 тисячі людей, розташоване у 32 кілометрах на південь від Мілана. Марія мешкає десь за 80 кілометрів від Павії.

Перед судовим засіданням, коли мали оголосити вирок, українців попросили не приносити прапорці, значки чи якісь плакати.

«Якщо автомобілем, то добиратися нормально, а ось без машини — не дуже зручно. Крім того, не завжди можна відпроситися з роботи. Я не була на всіх засіданнях, але коли була можливість, то їздила. Якщо не могла поїхати, то розпитували у тих, хто там був. До речі, їздили не тільки ті, хто з Хоросткова чи Тернопільщини, приїжджали на суд дівчата з усієї України. Практично у кожному регіоні є якесь українське об’єднання, тому хтось обов’язково їхав. Наприклад, Олесь Городницький їздив з Рима, а це досить далеко. На винесення вироку ми організувалися машинами і поїхали», – продовжує Марія.

Перед судовим засіданням, коли мали оголосити вирок, українців попросили не приносити прапорці, значки чи якісь плакати.

«Перевіряли усіх на металодекторі, обшукували сумки і потрібно було вимкнути телефони. Але до зали суду змогла потрапити лише половина тих, хто приїхав, бо приміщення не могло вмістити усіх. Інші залишилися на вулиці. Були українські ЗМІ, італійські, а також проросійські, якщо точніше, то італійсько-проросійські. Від самого початку італійська сторона Віталія Марківа назвала вбивцею. Щойно його затримали багато телеканалів і видань по-іншому його не називали. Спілка незалежних фоторепортерів Cesuralab, до якої належав Рокеллі, теж висунула свою вимоги до суду – компенсацію у 30 тисяч євро за вбивство їхнього члена. Ще були такі прикрі ситуації, що українців, які приходили на суд, відгороджували і не давали сідати. Відбулося 17 судових засідань і інколи вони тривали по 3-4 години, під час яких доводилося стояти», – розповідає жінка.

Вона додає, що упереджене ставлення відчувалося постійно, адже на суд приїжджали і міністр Аваков, і нардепи Матківський та Антонищак, які служили разом з Віталієм. Вони давали свідчення, показували мапи розташування сил, технічні характеристики зброї, але суд на це не зважав.

Нас попередили, щоби ми нікому не давали інтерв’ю, бо російські і проросійські ЗМІ потім інтерпретують наші слова, як хочуть

«Останнє судове засідання, на якому був винесений вирок, мало розпочатися у 9 годині. Нас запустили до зали суду, але судді зайшли лише о 10-ій. Вони зачитали, що слухається справа така-то, і пішли до нарадчої кімнати. О 14-ій годині мали оголосити вирок. Нас тим часом попросили вийти з залу. Ми боялися, що якщо покинемо територію, нас назад не пустять, тому так і чекали біля суду у парку. Крім того, нас попередили, щоби ми нікому не давали інтерв’ю, бо російські і проросійські ЗМІ потім інтерпретують наші слова, як хочуть. До того ж нас просили не влаштовувати акцій протесту, мовляв для Віталія найняли найкращого адвоката, а це може тільки нашкодити.

О 13.30 нас знову пустили до зали суду, знову обшукавши. Коли усі одягнули мантії, настала така важка тиша, ніхто ні слова не сказав. Якась страшна напруга висіла у повітрі. В адвоката від хвилювання тряслися руки. Віталія заводили до зали суду попри нас – так ніби хотіло його нам показати. Тут сиділа його мама, посол Євген Перелигін, консул, депутат Матківський. Всі встали і суддя почала читати вирок. Багато хто вірив, що Віталія виправдають. Я не вірила, що випустять. Чомусь думала, що обмежаться 8-10 роками, бо прокуратура просила 17 років. Коли прозвучало слово «винний», то аж серце ніби зупинилося. А тоді – «24 роки»! Кожна волосинка мені стала дибом. (У Марії постійно голос зривався на плач, – ред.) Я стояла так, що бачила обличчя прокурора. Було видно, що вирок був несподіваним навіть для нього. Така ж реакція була і в карабінерів. Складалося враження, що ніхто не розумів, що відбувалося у цей момент. Один з охоронців, який виводив Віталія, відразу почав йому наливати воду», – згадує цей день Марія.

Потім вийшла мама і каже: «Ніхто не плачте, нічого не кажіть, ми будемо боротися».

І додає, що відчувала себе розчавленою.

«Віталій присів. А весь зал почав шушукатися: «24 роки? За що?» Коли Віталія виводили, він у наш бік сказав: «Слава Україні!» А ми таким здавленим грудним голосом дружно у відповідь: «Героям слава!» Ми стояли і всі плакали, не знаючи, що робити далі, аж поки посол не сказав виходити помалу з залу. Потім вийшла мама і каже: «Ніхто не плачте, нічого не кажіть, ми будемо боротися». Це була така моторошна сцена, як вона йшла попри італійців, журналістів. Вони ніби шмагали її поглядами. До речі, після оголошення вироку, нашому адвокату викликали швидку. Коли він вийшов до нас, то сказав, що за 50 років своєї практики, ще такого суду не бачив. Пояснив, що це оголосили тільки вирок, а протягом 90 днів має з’явитися мотиваційна частина з усіма поясненнями», – веде далі Марія.

Вона пояснює, що для Італії 24 роки – це надзвичайно великий термін.

«Прокуратура просила 17 років. Раніше ми до них зверталися з проханням створити слідчу комісію, виїхати на гору Карачун. Все базувалися тільки на свідченнях французького журналіста. У справі Віталій фігурував як капітан, хоча насправді він був простим рядовим. А ще на суді був один італієць, одружений з українкою, який їздив з нашим адвокатом на Карачун. Оглядали місце, вивчали технічні характеристики зброї. Але суд просто ігнорував усе це», – продовжує обурюватися Марія.

Навіть ті, хто нас обшукував перед входом до зали суду, після оголошення вироку дивилися на нас із жалем і співчуттям

Останнє слово Віталій Марків виголошував італійською.

«Коли Віталію дали останнє слово, він сказав: «Я не буде заглиблюватися у справу, про яку же достаньо говорили мої адвокати. Я лише хочу сказати, що я солдат, патріот своєї Батьківщини. Я вірю в правосуддя і дякую вам за вашу роботу». Він сказав це італійською, тому що у нього італійське громадянство, яке він набув із віком. До Італії Марків виїхав 2003 року, після закінчення дев’ятого класу. За законом, якщо тобі виповнюється 18 років, то автоматично набуваєш італійське громадянство. Після суду до нас вийшла помічниця адвоката, вся заплакана і каже: «Я не знаю, що маю казати своїм клієнтам, бо правосуддя нема!» Вони всі були шоковані. Навіть ті, хто нас обшукував перед входом до зали суду, після оголошення вироку дивилися на нас із жалем і співчуттям, бо розуміли, що це якийсь фарс, адже Віталій не живодер», – розповідає жінка.

Буквально за кілька днів до оголошення вироку Віталію Марківу в Італії був ще один процес – судили найманців, які воювали в «ДНР/ЛНР». Вони отримали приблизно по три роки ув’язнення. Сьогодні тутешні українці активно обговорюють це і пильно стежать за усім, пов’язаним із справою Марківа.

«Спливла інформація, що коли в Італії був Путін, то сім’я Рокеллі з невідомих закордонних джерел отримала пів мільйона євро. Тим часом від України вимагають сплати компенсацію матері Рокеллі, його сестрі, а також виплатити моральну шкоду країні. Сума сягає близько п’яти мільйонів євро. Крім того, до речі, у вироку зазначалося, що правоохоронці мають відкрити кримінальну справу і на Матківського, який служив разом з Марківим», – каже Марія.

Водночас, незважаючи на увесь негатив, є італійські журналісти, які вважають справу політичним замовленням.

«Вони пишуть, що Італія стала на слизьку стежку. Що це політичне замовлення з Кремля, яке італійський суд успішно виконав. Зараз навіть з’явився такий вираз «Павійська справа» або «Павійський суд». Це означає відсутність правосуддя», – продовжує землячка.

До нього тут ставляться як до терориста чи серійного вбивці.

Тим часом український посол вже повідомив, що апеляцію подаватимуть у Мілан. Але це буде тільки після того, коли суд надасть всі документи, тобто мотиваційну частину вироку.

«До нього тут ставляться як до терориста чи серійного вбивці. Наші дівчата в Англії, Іспанії повідомляють, що будуть протестувати під італійськими посольствами. Таке враження, що це якась інквізиція. Вони нас називають націоналістами навіть за те, що ми одягаємо вишиті сорочки. Тут дуже сильна проросійська пропаганда. Берлусконі, великому другу Путіна, належать більшість ЗМІ. Вони пишуть, що розвиватися італійській економіці заважають санкції проти Росії. Коли Путін має приїхати, то всі канали показують, а коли приїжджав Порошенко, то це показував лише один канал», – закінчила свою розповідь Марія.

Зараз Віталія Марківа відправили до міланської в’язниці.

Оксана ДУДАР