дивись.info

Я не маю ілюзій, що все вдасться, – голова ЛОДА Маркіян Мальський (інтерв’ю)

Я не маю ілюзій, що все вдасться, – голова ЛОДА Маркіян Мальський (інтерв’ю)

6 липня Володимир Зеленський представив у Львові нового керівника облдержадміністрації Маркіяна Мальського, який змінив звичну для себе сферу бізнесу на державну службу.

ІА Дивись.info поспілкувалася з новим очільником Львівщини про перші дні на посаді, перші труднощі та плани щодо системних змін.

– Буквально учора всі активно обговорюють чутки, що нібито Вас мають призначити послом у США. Це справді так? Вам щось про це відомо?

– Це був би, звичайно, цікавий досвід. Я б не виключав у майбутньому якусь мою дипломатичну роботу. Але такої пропозиції не було. Тому, відповідно, я не маю що коментувати.

– Маркіяне, 2014 року, після конкурсу у ДФС, Ви зареклися брати участь в інших конкурсах і мати справу з державною службою. Чому змінили думку?

– Минуло п’ять років. Вже десь забулися емоції щодо тих конкурсів і, відповідно, десь знову з’явилося бажання попрацювати у публічній сфері. Я усвідомив вже зараз, що, напевно, правильно зробив, що тоді не пішов працювати в органи ДФС. З приходом Романа Насірова нічого доброго у системі не відбулося. І моє рішення було точно правильне. Але з самого початку розуміти, що доведеться працювати з людиною, яка не націлена на реформи, було у корені неправильно. Тому по сьогоднішній день не шкодую про рішення відмовитися від цієї роботи. Коли запропонували очолити обласну адміністрацію, я зрозумів, що це позиція, з якої справді можна імплементувати зміни. І мені захотілося привнести щось нове в органи державної влади, зробити їх більш ефективними, принести досвід бізнесу у публічну сферу і таким чином зробити її набагато ефективнішою, ніж вона є.

– Власне, у яких конкретних кроках Ви бачите цю ефективність?

– Передусім тут цілий апарат працює на те, щоби давати людям відписки, а не вирішувати їхні проблеми. Є багато ситуацій, де чинна система недостатньо робить для вирішення того чи іншого звернення. Зрозуміло, що всім не допоможеш. Адміністрація отримує сотні звернень щодня. Багато з них можливо вирішити простим реагуванням. Десь люди звертаються  з більшими проблемами. Водночас я бачу, що до адміністрації ставляться як до певного соціального органу, який, люди вірять, може допомогти у будь-якій ситуації.  На жаль, наші руки теж зв’язані за деякими напрямками. Те, що ми можемо, ми завжди робимо. Ми фіксуємо всі звернення в окремий файл. Ведеться статистика чи звернення виконано, чи передано комусь іншому. Тобто ми вже значно ефективніше опрацьовуємо звернення громадян. Зрозуміло, однією з функцій адміністрації є захист прав і інтересів громадян України. Ми в цьому напрямку будемо далі ефективно працювати. Потрібно також працювати над удосконаленням процедур усередині самих департаментів. Є департаменти, які функціонують дуже добре, але ж є департаменти, які фактично не здійснюють якоїсь чіткої, зрозумілої роботи. Цього тижня я два дні проводив зустрічі з департаментами та управліннями і це дало мені змогу зрозуміти, у яких департаментах є проблеми. Насамперед є департаменти, які, на мою думку, існують дещо штучно, вони не мають якихось чітких функцій. Відповідно, вони шукають роботу, якою зайнятися. Це теж не є до кінця правильно. Або ж якщо така система й і заслуговує на існування, то нам потрібно чітко визначити додаткові напрямки для роботи цих департаментів. Є департаменти, які вже мають роками налагоджені процедури, які оперативно реагують на звернення громадян, які швидко вміють виконувати поставлені перед ними завдання і, відповідно, у цих напрямках я бачу збільшення ефективності. По кожному з департаментів ми проводимо свого роду аудит, який показує завантаження департаменту чи є достатнє кадрове забезпечення.

Є проблеми, які стосуються, наприклад, функціонування Державного архіву. Один з прикладів – документи зберігаються у приміщеннях, які не опалюються, люди не можуть нормально працювати з архівними документами. Є перевантаження архівів документами і, відповідно, цей департамент перебуває на грані існування. До того ж 14 людей отримають заробітну плату не з бюджету, а зі спецфондів самого архіву, тобто з грошей, які сам архів заробляє. Це неправильна ситуація, її треба вирішувати. Це один з таких прикладів. Адже я можу по кожному департаменту розказати багато інформації. Але це один зі знакових, щоби можна було зрозуміти, у якому стані перебуває той чи інший департамент.

– Ви зазначили, що апарат часто працював тільки на те, щоби дати відписки. Але, очевидно, так побудована бюрократична система. Ви вірите, що в одній окремо взятій облдержадміністрації можна буде цю систему змінити?

– Я не вірю, що ми допоможемо кожній людині. Насправді ми живемо у країні, де є дуже багато проблем. Я загалом оптиміст і вірю, що ми багато чого зможемо зробити. Головне, чого я хочу досягнути, – аби працівники адміністрації справді переймалися проблемами людей, а не давали відписки, мовляв, це не наша компетенція чи ми скерували в інший орган, чи «ваша проблема взята до уваги». Це не той формат, у якому ми повинні працювати. Насамперед ми повинні працювати у напрямку вирішення конкретної проблеми людини, часом достатньо консультації, щоби знайти вихід. Але проблема у тому, що багато працівників не хочуть допомогти людині, а думають, яким чином це скинути із себе. З цим я хочу боротися. Я не маю ілюзій, що все вдасться, але ж коли є ініціатива це зробити, я вірю, що ми досягнемо кращих результатів.

– Минуло ще надто мало часу від моменту, як Ви обійняли посаду. Якою все ж виявилася реальність порівняно із очікуваннями?

– Перш за все мої очікування були більшими щодо якоїсь інституційної пам’яті. Я очікував, що мені буде передано більше інформації як новому голові. Насправді, я отримав порожній стіл, на якому нічого не було, і працюй, як хочеш. Вчора я проводив відповідну нараду, щоби керівники департаментів розпочинали писати таке собі послання майбутнім поколінням, де б вони зазначила за конкретними напрямками, що було ефективним, працювало, які заходи були ефективними, а які ні, для того, щоби наступні керівники, які будуть приходити (адже жодний керівник не вічним), отримували певний багаж знань, щоби не втрачалася ця інституційна пам’ять добрих і недобрих вчинків. Можливо, новий керівник тоді побачить, які кроки не були ще втілені, і імплементує щось нове. Чи, навпаки, зрозуміє, що три попередні керівники намагалися щось імплементувати, їм не вдалося і, можливо, хтось потім набереться сміливості сказати, що це був невірний крок. Відповідно, відмовитися від певних заходів, нарад , зустрічей, способів реагування. Саме цього мені не вистачало і не вистачає.

Я думаю, загалом всі очікування мої справдилися. Вже за ті десять днів я зустрів дуже багато талановитих людей, молодих та ініціативних. У ракурсі кадрового забезпечення я очікував, напевно, слабшої ситуації. Це мене дуже тішить. Тому що є багато людей, які віддано працюють на благо держави, адміністрації, з цими людьми можна будувати майбутнє. І це, напевно, те, що мене, насправді, потішило, тому що я очікував десь трохи менш підготовленого персоналу. Тут хочеться зробити комплімент, багато з ким буде ефективна та плідна співпраця.

Загалом по матеріальному забезпеченню є великі проблеми, тому що ті заробітні плати, які пропонує адміністрація, до певної міри абсурдні. За ці кошти молодим людям справді важко виживати. І я думаю, що одне – коли хтось приходить з бізнесу і працює в адміністрації з альтруїстичних мотивів, але геть інше – молоді люди, в яких це перше місце праці, яким потрібно матеріально забезпечувати свої сім’ї – це велика проблема. І якимось чином ми будемо на неї реагувати. Ситуативно ці питання вирішувалися власне тим, що обласна рада дофінансовувала заробітний фонд обласної адміністрації. І таким чином десь трохи врегульовували ситуацію щодо низької заробітної плати. Але є розуміння того, що це теж неправильне вирішення ситуації. Я буду звертатися в Офіс Президента, щоб якимсь чином заробітні плати ставали більш ринковими, тому що ми не можемо як публічна інституція конкурувати із зарплатами у 5, 8 чи 10 тисяч гривень. Це неконкурентні зарплати. Ми не можемо знайти добре кадрове забезпечення за такі кошти. Я насправді десь думав, що тут персонал заробляє більше, і це одна з тих фундаментальних проблем, яка потребує вирішення на загальнодержавному рівні. Але ситуація є, яка є.

– Але ж і з декларацій чиновників, зрештою, із відповідей на інформаційні запити ЗМІ, ситуація із зарплатами не така вже й погана. У багатьох вона сягали й до 30 тисяч гривень. Хіба це так мало?

– Насправді більшість цих зарплат завдяки співфінансуванню з обласною радою. Сама ставка, наприклад, у мене 17 тисяч гривень. У першого заступника 15 тисяч гривень, у заступників – 13 тисяч. Все решта, що було показано службовцями, це могли бути надбавки за вислугу років тощо. Але, наприклад, для людей з бізнесу, таких надбавок не буде, як і для молодих людей. Тому цифри, які були зазначені – це ситуативна допомога Львівської обласної ради, якій за це треба бути вдячним. Але мені видається, що все-таки система має працювати інакше. Треба виходити із ситуації, що ці виплати не є регулярними, щомісячними. Я дивлюся на суми, які виплачені працівникам, кожен місяць вони отримували якусь іншу суму. Це теж неправильно, тому що кожна людина має чітко знати суму, яку вона заробляє на місяць. А не так, що, можливо, буде премія, можливо, буде якась доплата. Скільки? Теж невідомо. Це не дає людині можливості фінансово планувати свої ресурси.

– Щодо команди. Ви вже визначилися, хто прийде новий, а хто залишиться на своїх місцях?

– Думаю, ви побачите ці рішення згодом. Є люди, які абсолютно на своїх місцях, є патріоти, є віддані роботі кадри. І навпаки, є люди, які, таке враження, просто використовують адміністрацію із соціальною функцією, нібито орган, що надає роботу тим, хто не може знайти собі іншу. Це не так. Ми будемо від усіх вимагати ефективної відданої праці. Якщо хтось просто займається фрірайдингом, тобто їде безкоштовно, то це не та інституція, де ми це можемо собі дозволити. Я би не зупинявся на окремих кадрових рішеннях. Є частина вакантних посад, їх заповнять спеціалісти цих галузей. Тут не буде кума-брата-свата. Це будуть люди, які йдуть з метою покращувати систему. Одночасно я не зважатиму на родинні стосунки когось з кимось, мене насамперед цікавлять професіонали, які якісно і кваліфіковано виконували б свою роботу.

– Якби там не було, при появі нового керівника вилаштовуються черга тих, хто чи сам хоче отримати посаду чи когось прилаштувати. Довелося вже з такими ситуаціями стикатися?

– Я отримав дуже багато резюме. Напевно, більше ста. Я не бачу у цьому чогось поганого. Є люди, які не мають роботи, є люди, які, бачачи, що приходить нове керівництво в область, готові з нами працювати. Це є нормальний суспільний процес. Мало того, зрозуміло, що є багато вакантних посад. Я склав конкретний список для того, щоби зрозуміти, де потрібне кадрове підсилення. Десь близько 10% є вакантних посад. Багатьом з тих людей, які надсилають резюме, ми знайдемо роботу. Також, зрозуміло, будуть відбуватися нові призначення голів районних державних адміністрацій, тому теж багато людей надсилають свої кандидатури. Я скажу, що сьогодні багато людей навіть президентові України Володимиру Зеленському надсилають свої резюме просто у Фейсбуку. І ці люди, якщо є для них відповідна позиція, отримають роботу. Це не є щось дивне.

– Чи відвідували ви вже райони?

– Райони я ще не відвідував з тієї причини, що сьогодні (вчора – ред.) є мій 9 робочий день. Відповідно, насамперед мені треба заповнити вакансії заступників, зустрітися із департаментами та управліннями, провести негайні зустрічі по тих проблемах, які вимагають негайного реагування. Наприклад, питання шахтарів, питання ТЕЦ у Новому Роздолі та Яворові, питання браку коштів на заробітну плату лікарям, цинковий завод, земельні питання Дублян. Тобто це ті гарячі моменти, які виникли буквально з першого дня, коли я прийшов в офіс. Тому за ці 9 днів поїхати в райони я не мав змоги. З районних питань найбільш гостро стоїть ТЕЦ і шахтарі. Це багато людей, які сюди приїжджають самі, часто ми з ними спілкуємося. Однозначно по районах я буду їздити частіше, зокрема при призначенні голів районних адміністрацій. Повірте, що сьогодні комунікація мешканців через районні адміністрації є напрочуд ефективна, тому такої потреби постійно їздити по районах фактично немає. Але, зрозуміло, що я собі ставлю ціль об’їздити усі райони для того, щоби на місці зрозуміти конкретні ситуації. Я би хотів акцентуватися на найбільш складних проблемах, бо вірю, що є достатньо кадрового забезпечення, щоб якісь менш складні ситуації вирішувати самостійно. Якщо вони вже не будуть в змозі це зробити, я завжди готовий допомагати особисто. Повірте, що, напевно, відсотків 95% звернень апарат може вирішити без голови, але є 5% проблем, де потрібне моє безпосереднє реагування. Я саме сконцентруюся на цьому. Зрозуміло, що основна робота в районах, і ми будемо працювати саме у цих напрямках. Але станом на сьогодні у мене є лише один заступник. І, відповідно, дуже важко всю роботу тягнути лише нам удвох.

– Повертаючись до питання шахтарів, яке стоїть гостро роками. Затримки із виплатами, акції протесту, вибивання коштів у Кабміні. Чи бачити ви стратегічне, системне вирішення цього питання?

– Я теж не має ілюзій, що проблеми, які попередники не вирішили за 28 років, я зможу вирішити за 9 днів. Це точно так не буде. З іншого боку, я готовий до якихось кардинально нових рішень, креативних рішень. У сфері вугільної промисловості це справді ситуативні міри. Буквально нещодавно ми знову ж таки зверненнями, проханнями, переконуванням всіх сторін процесу ситуативно змогли вирішити питання відключення від електропостачання шахти. Вибивання грошей час від часу має досить загрозливий характер. Тому що одного разу можуть кошти не виділити, шахти зупиняться і води заллють копальні. А якщо відновлення буде надто дороговартісним, то воно може стати неможливим. Буквально минулого тижня ми робили усе можливе спільно з міністерством, аби цього не сталося. Тому, звичайно, це зриває роботу адміністрації. Є нагальна ситуація, все відставляєш убік і займаєшся цими питаннями. І так не може бути. Я інформую президента про цю ситуацію, що вона потребує якогось кардинально іншого вирішення. На жаль, на багатьох шахтах так склалося, що собівартість вугілля є космічною. Я переконаний, що там треба проводити аудити, вести серйозні розмови з менеджментом, чому у нас собівартість вугілля є набагато вища, ніж світова ціна на вугілля. Є багато неефективних шахт, але є і ефективні. Напевно, потрібно попрацювати у тому напрямку, щоби підсилити ефективні шахти і, напевно, якось вирішувати питання з неефективними. Ті люди, які працюють на неефективних шахтах, можуть перейти на ті, які є економічно вигідні. Або переводити їх на інші місця праці. В усьому світі йде відмова від шахт, але ми й далі якось не вирішуємо цього питання. Тому багато вже є ініціатив щодо створення нових робочих місць саме у тих районах, де працюють шахти. Я думаю, що станом на сьогодні ми не змогли за 28 років побудувати ефективну вугільну промисловість. Тому для вирішення проблем потрібно вдатися до більш радикальних кроків, але з урахуванням соціальної сфери. Інакше ми і далі ще багато років ось так ситуативно будемо утримувати субсидування цих галузей. В цілому я вважаю, що ситуація є неправильна і її треба вирішувати, тому що ми і далі живемо від відключення до відключення, від виплати до виплати, від страйку до страйку. Це до певної міри абсурдна ситуація і її треба вирішувати.

По ТЕЦ ситуація теж складна. АРМА арештувала майно. Управляюча компанія не до кінця справляється з покладеними на неї функціями, є багато саботажу у цьому процесі. А постраждати можуть люди. Мені хочеться вірити, що всі сторони конфлікту будуть розуміти наслідки. Вже сьогодні мережі мали б обслуговуватися, готуватися до зими. Ситуація є складаною і однією з пріоритетних, якою я займаюся. Хочу вірити, що ми знайдемо рішення, інакше соціальний неспокій може досягнути дуже високого рівня, і від цього програють усі сторони конфлікту. Ситуативні рішення є, але проблему треба вирішувати фундаментально. Напрацювання у цій сфері є, але я в офісі 9 днів і до певної міри розбираюся у цих ситуаціях. Наразі ще рано озвучувати ідеї вирішення обох проблем, поки я не буду мати чіткого бачення, що ми дійдемо з точки «А» до точки «Б». Я людина системна і люблю розбиратися в деталях. Коли у нас буде чітка дорожня карта, ми зможемо врегулювати ці ситуації.

– У Вашого попередника не найкращим чином складалися стосунки і з Львівською міською радою, і безпосередньо з Андрієм Садовим, через що область і місто перебували у постійному конфлікті. Як сьогодні відбувається діалог?

– Насамперед я людина конструктивна. Мене не цікавить політика, мене цікавлять конкретні дії та проекти для співпраці. Я не збираюся конфліктувати ні з міською радою, ні з обласною. Я вірю, що люди будуть з конструктивної позиції підходити до співпраці з адміністрацією. Я вважаю, що відносини із міською радою мають бути партнерськими, повинна бути співпраця. Наслідки відсутності такої співпраці ми бачили дуже чітко у питаннях сміття, де насправді, з моєї точки зору, програв кожен мешканець як Львова, так і області. Місто витратило шалені кошти на вивіз сміття по усій України. Це сотні мільйонів гривень, які могли піти на лікарні, безпеку, освітлення. Але через конфлікт ці кошти були фактично спалені, викинуті через вікно. Мені як львів’янину та мешканцю Львівської області соромно за те, що ми настільки не вміємо керувати емоціями. А саме вони керували процесом. Тому десь хочеться співпраці. Від неї, насправді, виграють усі. Я вірю, що буде конструктивна позиція. Мені дістався багаж проблем за цей період, коли була незгода між міською радою та обласною адміністрацією.  На сьогодні і ми, і міська рада формуємо списки невирішених проблем, тому що, зрозуміло, була деструктивна позиція щодо співпраці. Ми зараз готуємо такий план дій, щоби покращити співпрацю і працювати в одному напрямку. Немає різних позицій, що має робити міськрада і облдержадміністрація. Насамперед вони мають забезпечувати комфортне життя мешканців і підвищувати його якість. А через конфлікт, який існував, це негативно впливало на досягнення цих основних цілей.

– У контексті сміттєвої кризи і міська рада, і облдержадміністрація заявляли про будівництво сміттєпереробних комплексів. Яка доля проекту ЛОДА?

– Я думаю, що між заявляти і робити є, звичайно, велика різниця. Частина роботи є зроблена. Якщо ми дивимося у бік міста, то місто виходило з того, що могло. Львову не давали можливості знайти полігон за межами міста і, відповідно, міській раді нічого не залишалося, як планувати будівництво сміттєсортувального комплексу у межах міста, на вулиці Пластовій. І справді є готове міжнародне фінансування для того, щоб розпочати цей проект. Логічно, що сортувати сміття в межах міста не є найкращим вирішенням проблеми. Але настільки багато роботи вже зроблено, проведено тендери, готова документація, є ділянка, що місто все ж піде цим шляхом. Це не найгірший проект, але і не найкращий. Що стосується області, то теж є багато напрацювань. Є готові можливі полігони. Тому що без полігонів ми теж не обійдемося і це теж треба розуміти. І проблема сміття передусім криється у тарифі. Це однозначно буде дуже непопулярне і важке рішення підняти тариф у декілька разів до ринкового, аби збудувати сміттєпереробний завод. Відтак я думаю, що ми суспільно не готові платити значні кошти за переробку сміття. І ми теж розуміємо, що підемо шляхом сміттєсортування. Насправді, Львів не є єдиною територією, де є проблеми із сміттям. Є місця, де теж достатня кількість відходів. Думаю, ми максимально спробуємо різні технології, підходи. Місто Львів, найімовірніше, піде тим шляхом, який обрав. Але є багато міст, зі значною кількістю населення, де генерують значну частину відходів. Саме у цих зонах я більше бачу нашу функцію як обласної адміністрації, також щоб не піднімати і не робити тариф для людей обтяжливим, поки що я бачу шлях тільки сміттєсортування. Щодня я отримує якусь інформацію про нові технології в сфері поводження з відходами, але багато з них не є перевірені. Деякі навіть на грані фантастики. Плавно ми будемо рухатися як у напрямку підвищення тарифу, так і створення нових полігонів. Рекультивація старих полігонів – це теж дуже важливе питання. Тому що до 5%території України знаходяться під сміттєвими полігонами. Це страшна цифра. І з цим теж щось потрібно робити. Екологія – один із пріоритетів, яким займається адміністрація. Але станом на сьогодні ми будемо рухатися у тих напрямках, які я озвучив, тому що поки що ставити дороговартісний сміттєпереробний європейський завод у нас немає можливості.

Оксана ДУДАР

Фото Микити ПЕЧЕНИКА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.