Філарет займається своїм іменним маргінальним церковним проектом, – релігієзнавець
Станом на сьогодні 539 парафій УПЦ МП приєдналися до ПЦУ, однак останнім часом процес дуже сповільнився. Наприклад, у липні нинішнього був лише один перехід. Пік приєднання до ПЦУ був у лютому – 237 релігійних громад.
Чому процес так затягнувся і практично зупинився, про патріарха Філарета та стосунки ПЦУ та УПЦ МП, ІА Дивись.info говорила із релігієзнавцем Дмитром Горєвим.
– Чому зупинився процес переходу парафій УПЦ МП до ПЦУ?
– Насправді, динаміка дуже впала. Але остаточно казати, що процес зупинився, не можна. Є певні поодинокі випадки, коли громади переходять. Звичайно, це не той темп, який ми мали взимку. Причин тут декілька. По-перше, питання визнання. Всі очікували, що визнання іншими помісними церквами відбудеться дуже швидко – протягом декількох місяців. Але процес затягнувся, спричинивши негативний вплив на процес переходів. Однак вже зараз очікується, що найближчим часом буде визнання принаймні Елладською церквою. І патріарх Варфоломій вже анонсував це. Думаю, що після цього буде знову сплекс переходів.
По-друге, йдеться про політичні процеси в Україні. Є певна політична турбулентність, відбувається повне перезавантаження влади – президентські, парламентські вибори, – а релігійні громади чутливі до цих процесів і розуміють, що політика і церква не є відокремлені та тісно переплітаються. Президент Порошенко та його команда дуже підтримували ПЦУ та недвозначно демонстрували, кого вони підтримують, то команда Зеленського жодним чином релігійними питаннями не займається і з усіх сил демонструє, що це не є їхнім пріоритетом.
По-третє, конфлікт усередині ПЦУ – між патріархом Філаретом та рештою ПЦУ, що не сприяє здоровій консолідації, а також переходу парафій. Це три таких фактори, які впливають на зниження динаміки процесу переходу парафій УПЦ МП до ПЦУ.
– А яка причина того, що процес визнання ПЦУ іншими церквами так затягнувся?
– Тут є дві причини. Насамперед велика та потужна пропаганда, а також різного роду дії з боку Московської патріархії. Вони активно видають свої документи, які більше ніколи і ніхто не бачив. Є підстави вважати, що документи сфальсифіковані. Вони їздять по помісних церквах, залучають як свої церковні, так державні ресурси, а також громадські організації на кшталт «Імператорського православного палестинського товариства», яке начебто за формулою є громадської організацією, але складається з колишніх працівників ФСБ. Вони дуже багато ресурсів вкладають у цю тематику.
Друга причина – знову ж таки конфлікт з Філаретом, тому що інші церкви бачать, що ПЦУ перебуває у турбулентному стані, коли є законний предстоятель, але один із ієрархів, найстарший за хіротонією, висуває свої вимоги і хоче бути предстоятелем церкви. Це також негативно впливає на імідж ПЦУ за кордоном.
– Патріарх Філарет останнім часом веде дуже активну медійну діяльність. Які це може мати наслідки для церкви?
– Він надалі буде розбудовувати свою церкву, я б навіть сказав – свій іменний проект. Це зараз навіть не можна назвати Київським патріархатом, бо КП – це була велика помісна церква зі своїм єпископатом, кліром. Те, що ми зараз бачимо у Філарета у Володимирівському соборі – це його іменна церква. Київський патріархат був дійсно ліквідований. Філарет буде надалі розвивати свою церкву, але навряд чи вона матиме широку суспільну підтримку. Це буде такий собі маргінальний церковний проект. Таких церковних проектів є чимало в Україні, просто широка громадськість про це знає мало. На мою думку, така ж доля очікує і на Філарета.
– Президент Зеленський закликав до діалогу ПЦУ та УПЦ МП, на що остання відреагувала відмовою. Чи можливий за нинішній обставин такий діалог у принципі?
– Чесно кажучи, я не знаю, що такого екстраординарного має статися, щоби УПЦ МП погодилася вести діалог, навіть якщо не зважати на теперішні події, коли між державними інституціями, наприклад, Міністерством культури та УПЦ МП існує певна напруга. Повернімося у 2014 рік – початок 2015-го, коли ці стосунки ще не були зіпсуті. За моєю інформацією, Міністерство культури дуже багато разів зверталося до керівників Московського патріархату, намагалося з ними співпрацювати, пропонувало допомогу, підтримку з різних питань, однак усі ці руки дружби в УПЦ МП відкидалися і все робилося для загострення відносин між цією церквою та державою, а також між іншими церквами, щоби на міжнародній арені псувати імідж України, розповідати, як їх тут переслідують, дискредитують. Хоча водночас вони отримували земельні ділянки, будували церкви, діставали фінансування з бюджету на реставрацію чи підтримку своїх кафедральних соборів. Тобто вони користувалися усіма і навіть більше благами від української держави і водночас її всіляко критикували, псували імідж. Щодо діалогу з іншими конфесіями, я справді не знаю, що має статися, щоб вони погодилися на це. Треба розуміти свідомість і психологію керівників Московського патріархату – у них зверхнє ставлення до представників усіх інших релігійних організацій, вони не вважають їх братами по вірі. У них зверхнє ставлення, тому я не розумію про який діалог може йтися, тому що там дуже серйозні психологічні, світогляди, мені здається, подекуди невідворотні зміни, які унеможливлюють будь-який діалог. Щодо президента Зеленського, то, мені видається, це був черговий піар-хід, спрямований проти Порошенка, який підтримує ПЦУ, а тут твориться образ такого собі миротворця.
– До Дня хрещення Русі у Києві відбулося три Хресних ходи. Це прояв демократії чи свідчення про розкол суспільства?
– Це прояв релігійного плюралізму, який притаманний Україні і про який говорять багато дослідників, соціологів, державних діячів. Наша ситуація як для європейського континенту дещо унікальна, однак вона цілком схожа на американську. Тобто у нас немає однією потужної домінантної церкви, яка була б лідером і охоплювала більшість населення України. Натомість у нас є декілька релігійних сил, які урівноважують одна одну. І це, у принципі, нормальна модель для демократичного суспільства. Вона убезпечує від релігійної монополії і сприяє демократичному розвитку релігійних організацій. Наприклад, в США теж немає єдиної церкви, але це не свідчить, що американське суспільство розділене. Воно швидше ділиться не за релігійним фактором, а за політичним. Так само і в нас. У нас суспільство може бути швидше розділене, коли йдеться про вектор розвитку.
– Але ж ми бачимо, як українські політики використовують ситуацію для розколу суспільства?
– Насправді в Америці така ж ситуація. Тут, наприклад, перед виборами президента використовують релігійний чинник. Так робив і Трамп, і Гіларі Клінтон. Вона апелювала до свого релігійного бекграунду. Перед виборами релігійна тема в США фігурує і значно фундаментальніше, ніж у нас. Наприклад, ще перед тим, як президентом став Обама, опитування засвідчувало, що більші шанси стати президентом є у афроамериканця, жінки чи представника ЛГБТ-спільноти, аніж в атеїста.
Оксана ДУДАР